Розділ «Тема 11. Українська культура XIX ст.»

Понад 100 наукових праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії було створено М. Максимовичем.

Наприкінці XIX ст. в Україні почали проводитися систематичні мікробіологічні дослідження. Підвалини мікробіології було закладено

І. Мечніковим, який 1886 р. був одним із засновників першої в Україні та Росії та другої у світі (після Пастерівського інституту в Парижі) бактеріологічної станції для щеплення проти сказу (в Одесі). Засновником фізіологічної школи був І.Сеченов.

У Київському, Харківському, Одеському і Львівському університетах та Миколаївській астрономічній обсерваторії здійснювались астрономічні дослідження. Миколаївська обсерваторія брала участь у міжнародному співробітництві щодо створення зоряної карти неба і зоряного каталогу.

У1870-1890-хрр. в Україні поширилася така форма координації наукових пошуків та обміну інформацією, як наукові товариства. Відомі були Харківське, Київське, Одеське товариства дослідників природи, Харківське математичне та Київське фізико-математичне товариства, Історичне товариство Нестора Літописця у Києві, історико-філологічні товариства в Харкові, Ніжині, Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові та ін.

Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка за оновленим статутом (1892 р.) перетворилося на справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріоритетом проблем українознавства). Упродовж більшої частини історії товариства його структуру визначали історично-філософська, філологічна та математично-природописно-лікарська секції. Його розквіт припав на час головування М. Грушевського (1897-1913 рр.): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, було розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів. Інтелектуальними лідерами товариства були також І.Франка та В. Гнатюк.

У ХІХ ст. українська інтелігенція усвідомила, що саме шляхом освіти та просвітництва можливе активне формування національної свідомості широких народних мас. Однак питання освіти перебували під пильним наглядом російського уряду.

1803 р. Міністерство освіти Росії затвердило чотири типи освітніх закладів: парафіяльні, повітові, губернські школи та університети. У початкових - парафіяльних - школах вчили читати, писати, рахувати. Головним їх завданням було навчання основам православної віри. У повітових школах протягом двох-трьох років вивчали церковнослов'янську, російську мови, арифметику і фізику, історію та географію. Учнями цих шкіл були діти дворян, чиновників, купців, заможних ремісників.

Губернські школи, гімназії давали більш ґрунтовну освіту. Зокрема, тут вивчалися іноземні мови - грецька, латинська. Навчання тривало чотири, а згодом сім років. Також середня освіта здобувалась у ліцеях: Рішельєвському в Одесі (1817 р.), Кременецькому (1819 р), Ніжинському (1820 р.)

Професійна освіта в цей час ще не була розгалуженою. До середини XIX ст. працювали землеробська школа біля Харкова, кадетські корпуси у Полтаві й Києві, медична школа у Єлисаветграді, фельдшерське училище у Києві, артилерійське і штурманське у Миколаєві, морська школа у Севастополі.

Після реформи освіти 1864 р. початкові школи стали загальноосвітніми народними училищами, які працювали за єдиним навчальним планом і програмою. До кінця XIX ст. кількість початкових шкіл значно зросла, однак загальна грамотність українського населення залишалась низькою, не досягаючи навіть 30 % працездатного населення.

Гімназії, які надавали середню освіту, теж зазнали реформ. Вони поділялися на класичні, у яких переважали гуманітарні предмети, та реальні, в яких більше уваги приділяли точним наукам. Закінчення класичної гімназії давало право на вступ до університету без іспитів, а реальної - лише до вищих технічних навчальних закладів. Навчатись у них мали змогу переважно діти заможних верств населення.

XIX ст. - час відродження вищої освіти в Україні. Значною подією стало відкриття у Харкові університету в 1804/1805р. Університет діяв на підставі затвердженого урядом статуту, яким визначалася структура навчального закладу, його обов'язки і права. Спочатку в університеті діяли чотири факультети: словесний (історико-філологічний), етико-політичний (морально-політичний, згодом юридичний), фізико-математичний та медичний. Із самого початку в навчальному процесі використовувалися прогресивні методи викладання, які сприяли формуванню досить широкого світогляду студентів, а також більш ґрунтовній спеціалізації освіти. Виконання цього завдання стало можливим завдяки високому професіоналізму викладацького складу. В університеті працювали найвідоміші вчені, філософи, майстри слова того часу. Серед них були видатні українські вчені та митці П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, А.Метлинський, І. Срезневський, М. Костомаров, О. Потебня, Д. Багалій та ін.

За статутом Харківський університет отримав автономію, яка поширювалася на різні форми діяльності: створення наукових товариств, видання періодичної літератури, цензурування літератури, що виходила на території навчального округу, створення навчальних закладів нижчого рівня тощо. Керівництво та викладачі університету докладали великих зусиль, аби створити мережу початкових і середніх шкіл для широких верств населення.

В університеті розгорнулася активна наукова діяльність, напружено працювало видавництво. Друкарня при університеті видавала наукову літературу, багато періодичних видань, зокрема: "Украинский вестник" (1816-1819 рр.), "Украинский альманах" (1831 р.), "Запорожская старина" (1833-1838 рр.), "Утренняя звезда" (1838 р.), "Украинский сборник" (1838-1841 рр.).

1834р. було засновано університет у Києві. Факультет був один-філософський з двома відділеннями - історико-філологічним і фізико-математичним, які згодом набули самостійного статусу. 1835 р. відкрито юридичний, а 1847 р. - медичний факультети. З такою структурою університет працював до 1917р. Першим ректором університету став професор Московського університету М. Максимович - видатний вчений, історик, фольклорист та мовознавець.

Згодом університет став платформою для розгортання не тільки наукової та освітянської, а й ідеологічної діяльності. Саме в університеті склалася група молодих учених, натхненних романтичними ідеями, серед яких були М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський та ін.

Університет став центром вищої освіти в Україні, базовим навчальним закладом, із якого брали витоки багато вищих навчальних закладів. З-поміж них - Педагогічний інститут - самостійний навчальний підрозділ для підготовки учительських кадрів і державних службовців, медичний університет та ін.

У 1859-1870-х рр. при університеті діяв аматорський театр, у якому працювали М. Старицький, М. Лисенко, П. Чубинський. Постійно діяли наукові товариства: природниче, фізико-математичне, фізико-хімічне, хірургічне, історичне, юридичне та ін. Таким чином, Київський університет був центром освіти і науки, виплекав багато видатних педагогів і вчених, літераторів і громадських діячів.

На базі Рішельєвського ліцею 1865 р. було засновано Новоросійський університет в Одесі. Тут викладали такі видатні вчені, як Д. Менделєєв, І. Мечніков, І. Сеченов та ін.