Розділ «Частина III. Розвиток української культури у взаємодії з європейською і російською культурами (XIX - початку XXI ст.)»

В архітектурі початок XIX ст. став завершальним періодом у розвитку російського класицизму, що згодом перетворився на ампір. Архітектура ампіру втілювала ідеї могутності держави, військової слави, тому їй були притаманні монументальність, декорування військовою емблематикою архітектурних деталей та інтер'єру. Водночас виразного звучання в архітектурі набули й самобутні національні риси.

У зв'язку з розвитком міської культури особлива увага приділялася формуванню міського архітектурного ансамблю та впорядкуванню містобудування. Було завершено забудову центральних частин Москви, Петербурга, Ярославля, Твері, Владимира, Калуги, Нижнього Новгорода, Смоленська та інших губернських міст. Відомими архітекторами початку XIX ст. були О. Вороніхін, А. Захаров, І. Мартос, В. І. Стасов, 1. Прокоф'єв, Ф. Щедрін, Тома де Томон та ін.

Починаючи з 1830-х років, російська архітектура позначена пануванням еклектичних тенденцій - запозиченням конструктивних, декоративних, орнаментальних ознак зодчества минулих епох (візантійського, давньоруського, готичного, ренесансного, класицистичного, барокового тощо), що відбилося в так званому "псевдоросійському" стилі. Яскравими прикладами споруд у цьому стилі є Храм Христа Спасителя, Великий Кремлівський палац, Збройна палата в Московському Кремлі, паркові павільйони Петродворця, Ісаакієвський собор та ін. У цей час творили архітектори О. Брюллов, А. Штакеншнейдер, А. Монферран та ін.

У XIX ст. скульптура стала органічною частиною міських, палацових і паркових ансамблів. Створювалися пам'ятники відомим історичним особам, скульптурні портрети тощо. Відомими майстрами мистецтва пластики були І. Мартос (пам'ятник Мініну і Пожарському в Москві, скульптури Великого каскаду Петродворця, рельєфи Казанського собору в Петербурзі тощо), Б. Орловський (пам'ятник Кутузову і Барклаю де Толлі в Петербурзі), Ф. Щедрін (скульптурна група на будівлі адміралтейства в Петербурзі), О. Віталі (Тріумфальні ворота в Москві), О. Теребеньов (Атланти портика Нового Ермітажу в Петербурзі) та П. Клодт (кінні групи на Анічковому мості, пам'ятник І. Крилову в Літньому саду, пам'ятник Миколі І на коні на Ісаакієвській площі в Петербурзі) та ін.

Російському живопису XIX ст. притаманне поєднання класицистичних (академічних) і романтичних тенденцій. Із середини XIX ст. домінуючими у живопису стали реалізм і критичний реалізм. Академізму який вирізнявся домінуванням біблійно-міфологічної тематики і поклонінням канонам античного мистецтва, був репрезентований творчістю О. Іванова. О. Єгорова, В. Шебуєва та ін. Найяскравішими художниками романтизму були О. Кіпренський, В. Тропінін, А. Куїнджі, І. Шишкін, І. Левітан, С. Щедрін, І.Айвазовський та ін. Ідеї реалізму та критичного реалізму відбивалися у живопису І.Рєпіна, О. Венеціанова, П. Федотова та ін. Російський живопис XIX ст. відрізняє багатожанровість: поширеними були автопортрет та портрет (І. Крамськой, І. Рєпін, О. Кіпренський), пейзаж (І. Левітан, О. Саврасов, І. Шишкін, А. Куїнджі, І. Айвазовський), історична картина (В. Суріков, М. Ге, К. Брюллов, І. Рєпін, О. Іванов), побутова картина (Г М'ясоєдов. В. Маяковський, П. Федотов).

Новацією мистецького життя Росії ХГХ ст. стало проведення виставок Академією мистецтв, Товариством заохочення мистецтва в Петербурзі, Московським училищем живопису, пластики й архітектури. Відображенням демократичних тенденцій у духовному житті стало заснування 1870 р. Г М'ясоєдовим, В. Перовим, М. Ге та І.Крамським, "Товариства пересувних художніх виставок", метою діяльності якого була організація виставок в різних містах Росії для всіх верств населення. 1852 р. для широкого загалу було відкрито Ермітаж, у якому демонструвалася колекція художніх скарбів імператорської сім'ї.

Розвитку російського декоративно-прикладного мистецтва сприяло відкриття 1825 р. Строгановського училища (нині - Московське вище художньо-промислове училище).

На розвиток російського, зокрема образотворчого, мистецтва суттєво вплинула діяльність колекціонерів та меценатів. Скарбницею національного живопису стала художня Третьяковська галерея в Москві.

Російська література XIX ст., відбивала провідні ідеї часу - патріотизм і гуманізм, осмислювала морально-етичні, соціально-філософські, пізнавально-світоглядні питання. У літературі першої половини XIX спи простежується стрімка зміна художніх спрямувань - класицизму, сентименталізму, романтизму та реалізму.

Настанови класицизму на початку XIX ст. виявилися у творчості видатного поета Г. Державіна. У літературі російського романтизму панували ідеї усвідомлення відповідальності за долю країни, самопожертви заради блага людей - у творчості В. Жуковського, О. Бестужева, К. Рилєєва, В. Кюхельбекера та ін.

З 1830-х років російська література позначена розвитком реалізму, який найбільшою мірою виявився у творчості таких митців, як О. Пушкін, М. Лєрмонтов, А. Фет, А. Майков та ін.

З 1850-х років у літературі панує критичний реалізм. Ідеї поліпшення громадського життя в літературі відобразилися у зверненні до нагальних питань сучасності, болючих проблем російського життя, у критиці недоліків та вад суспільства у творчості таких письменників, як О. Островський, І. Гончаров, М. Некрасов, М. Чернишевський, О. Герцен, О. Купрін, І. Тургенев, Ф. Достоєвський, Л. Толстой та ін.

Кінець XIX - початок XX ст. був часом співіснування в російській літературі реалістичних, натуралістичних, символістських та декадентських спрямувань (у творчості І.Буніна, Л. Андрєєва, А. Чехова, В. Брюсова, Д. Мереожовського, К. Бальмонта, О. Блока та ін.).

XIX ст. - період формування російської національної класичної музичної школи. На її чолі постав М, Глинка, який заклав традиції російської оперної, камерно-вокальної і симфонічної музики на фундаменті поєднання західноєвропейських музичних досягнень і російського фольклору. Ці традиції набули розвитку у творчості О. Даргомижського, П. Чайковського та ін. Новаторство і демократизм творчих спрямувань відрізняли композиторів - представників творчого об'єднання "Могутня купка", до якого увійшли М. Балакірєв, М. Мусоргський, О. Бородін, М. Римський-Корсаков, Ц. Кюї та ін. Новацій-ними тенденціями було відзначено творчість О. Скрябіна, С. Рахманінова, І. Стравінського.

У XIX ст. в Росії утвердилися європейські традиції концертної діяльності, що було пов'язано з діяльністю Російського музичного товариства і відкриттям консерваторій в Петербурзі та в Москві - центрів музичного життя.

У XIX ст. в Росії театр став не тільки частиною світського життя, а громадською трибуною, своєрідною формою вираження суспільної думки. Центрами театрального мистецтва були Петербург та Москва. У цей період відокремилися музичний та драматичний театри. Формування професійного драматичного театру було тісно пов'язано із утвердженням національних традицій у драматургії, режисурі та акторському мистецтві. Склалася плеяда видатних російських акторів - М. Щепкін, П. Мочалов, М. Єрмолова та ін.

Значним імпульсом у розвитку як російського театрального мистецтва, так і світового стали досягнення самобутньої режисерської школи на чолі із К. Станіславським та В. Немировичем-Данченком.

Репертуар театрів у той час складався не тільки із світової класики - творів В. Шекспіра, Ф. Шиллера, Ж.-Б. Мольєра, П. Бомарше, К. Гольдоні, а й із нової російської драматургії. У ній на початку XIX ст. виразно виявилися настанови класицизму та сентименталізму. В комедійному жанрі працювали І.Крилов, О. Шаховський, О. Грибоєдов, М. Хмельницький, у жанрі трагедії - В. Озеров, у жанрі драми - Н. Ільїн, М. Федоров. Утвердження реалізму на російській сцені пов'язане з драматургічною творчістю О. Грибоєдова, О. Пушкіна, М. Гоголя, О. Островського.

Особливим явищем російського театру став водевіль, який почав розвиватися на основі французьких зразків та поступово набув яскраво вираженого національного забарвлення у творчості М. Хмельницького, О. Шаховського, П. Вяземського, Д. Ленського, В. Соллогуба та ін.

Світове визнання російському балету XIX ст. принесла діяльність балетмейстерів К. Дидло, Ж. Перро, М. Петіпа (які працювали в Росії) та танцівниць Є. Істоміної, М. Тальйоні, М. Кшесинської та ін.