Розділ «Тема 9. Духовне життя в Україні у другій половині XVII-XVIII ст.»

Притаманна бароко трагічність світосприйняття в контексті української культури витіснялася героїко-стоїчним духом. Якщо в західноєвропейській культурі бароко XVII ст. домінували трагічна тема смерті та пов'язані з нею образи (скелетів, черепів, ешафотів тощо), то для українського бароко типовішими виявилися сюжети військової слави, лицарських чеснот, святої пожертви, перемоги життя над смертю.

Для українського бароко було також характерним оспівування лицарських подвигів в ім'я віри. Уславленню лицарства та героїв національно-визвольної війни було присвячено козацькі літописи Самовидця, С. Велична, Г. Грабянки, "Слова часів війни" А. Радивиловського та інші твори, у яких козак-лицар поставав як захисник людей від всілякої кривди. У цьому контексті в мистецтві українського бароко розробляється і тематика панегіричних гравюр (зокрема, зображення П. Сагайдачного, Д. Апостола). Показовою є гравюра І. Мігури, на якій І. Мазепа постає на повний зріст у костюмі лицаря на тлі соборів, зведених його коштом, в оточенні символічних зображень Істини, Правди, Сили, Справедливості, Науки та Мистецтва, а також знаків військової слави на передньому плані.

Важливими в бароковому мистецтві Україні була героїзація об'єктів зображення та використання образу вершника як символу епохи (композиція І. Ширського "Лицар-вершник").

Поширеною в Україні епохи бароко була геральдика, особливо у зв'язку із символікою військової слави. Герби гетьманів та полковників з'являються не тільки в оформленні книжок та в українському портреті, а й у пластичному декорі споруд, зведених їх коштом. Так, герб полковника М. Миклашевського прикрашає фасад Георгіївського собору Видубицького монастиря, а герб І.Мазепи декорує стіну Чернігівського колегіуму.

Мистецтво бароко в Україні, як і в інших країнах, було надзвичайно різноманітним і за тематикою, і за художніми засобами. В українській поезії цього напряму були і трагічні теми, і песимістична проблематика ілюзорності, плинності буття, але визначальною стала тема протистояння людини смерті. Навіть загроза пекла не вважалася непереборною. Так, у п'єсі Г. Кониського "Воскресіння мертвих" нездоланність сил життя порівнювалася з вічним відродженням Природи. У гравюрі Л. Крижоновича з гербом Л. Барановича ідея перемоги життя над смертю утверджується через зображення Фенікса та квочки, що висиджує курчат, через образ черепів, крізь які проростають рослини, а смерть зображено як гілку, що прищеплена до могутнього дерева.

Тенденція героїзації буття в українському бароко в музиці відбилася в розвитку жанру гімну, який виходить за межі церковної музики та набуває світського забарвлення.

Важливого значення для українського бароко набув образ світу як саду божого, квітучого космосу буття, що протистоїть хаосу необробленої землі. Ця алегорія стала центральною в низці трактатів та збірок проповідей (зокрема, "Виноград" С. Яворського та ін.).

Ідеї античного розуміння світу, світла розуму та сонячна символіка яскраво відбилися у творах Ф. Прокоповича та Г. Сковороди, українській бароковій архітектурі. Так, барокові маківки соборів оздоблювалися рипідами (золотими дисками), барокові споруди прикрашалися сонячними годинниками (зокрема в павільйоні фонтана "Самсон" на Подолі в Києві). Сонячна символіка використовувалася в українській гравюрі ХVII ст., а світло розуму оспівувалося в бароковій поезії.

Сонячна барокова символіка ототожнювала світло з фаворським світлом, що символізувало самого Христа, а сонце як "око Всесвіту" -з Богом-Отцем. Водночас сонячна емблематика бароко сягала своїм корінням солярного культу предків українських землеробів та самих основ українського народного світогляду, у якому сонце асоціювалося з верховною першоосновою, вічністю, правдою, світлом розуму.

Таким чином, барокова сонячна символіка поставала як органічний синтез образів, притаманних багатьом культурам, що відповідало бароковому мисленню з його "накладанням" культурних рис різних епох.

Отже, вияви героїко-патріотичної теми в українському бароко, тематики життєствердного сприйняття дійсності та протистояння смерті можна оцінити як певну особливість українського барокового мистецтва, пов'язану насамперед з духовним "кліматом" епохи, її героїко-стоїчним духом.

Українське бароко істотно відрізнялося від західного. Не руйнуючи старих традицій, українське бароко тяжіло до симетрії в композиції, гармонії, цілісності, до вираження емоційного напруження, пафосу, величі, репрезентативності, інколи парадності, сполучаючи надмірну деталізацію структурних елементів з монументалізмом.

Стиль бароко в Україні складався й еволюціонував через складну взаємодію з попередніми середньовічними ідеалами та паростками художніх ідей, що притаманні добі Просвітництва, зокрема стилем рококо. Крім того, в Україні залишалися актуальними ідеї Ренесансу. Це породило цікаве художнє явище, у якому поєдналися начала Ренесансу та бароко.

Українське бароко поділяють на "високе", "середнє" та "низьке". Як вважають, "високе" бароко втілювало ідеали української верхівки. Прикладом цього може бути так званий гетьманський собор (перебудовані за сприяння І.Мазепи Свято-Михайлівський собор, храм Св. Софії у Києві) - символ української державності. "Середнє" і "низьке" бароко творилося козацтвом, міщанством та селянством. Прикладом цих варіантів бароко є козацький собор (Свято-Троїцький собор у Новомосковську, Свято-Покровський собор у Харкові) - віддзеркалення неба на землі.

Українське бароко XVII ст. нерідко називають козацьким, бо саме козацтво виявилося потужною культурною силою, причетною до духовних шукань свого часу та було носієм нового художнього смаку. Чимало видатних творів мистецтва того часу було створено на замовлення козацької старшини. З козацтвом були пов'язані і самобутній художній простір, самобутні художні цінності - козацькі думи, пісні, танці, літописи (зокрема, Г. Граб'янки, С. Величка), ікони, собори тощо. Невипадково дуже популярним тоді стає образ козака - захисника Батьківщини, козака-бандуриста - носія української духовності.

Українське бароко позначено сполученням аскетичності та гедонізму, символічності та натуралізму, сповнено драматизму, театральності, ілюзіонізму, насичено емблематикою і алегоризмом, складними метафорами та ін. У художніх творах поєднуються язичницькі символи з християнськими, риторичний раціоналізм з надмірною екзальтацією тощо.

Вітчизняне "високе" бароко сповнене символами і цитатами-повчаннями: це мистецтво було моралізаторським за своєю природою (зокрема, трагедокомедії, панегірична поезія). Для "середнього" та "низького" бароко, що виявляється, зокрема, в народній творчості, характерними були чуттєвість, гумор та ліризм.

Художнє життя другої половини ХУІІ-XVIII ст. в Україні вирізняється новими формами взаємодії між професійним мистецтвом і народною творчістю. Саме розвиток народної творчості в ті часи позначено підйомом, про що свідчить розквіт декоративно-прикладного мистецтва, музики, літератури, живопису тощо.

Усі мистецькі твори віддзеркалюють тенденцію до секуляризації, але відчутнішою вона виявляється в професійному мистецтві, у якому, як і в народному, з'являються багато образів, пов'язаних із конкретною реальною земною людиною. У музиці розквітають танцювальні та пісенні жанри (побутові міські пісні, канти, псалми та ін.), у живопису - розвиваються станкове малярство, портрет, історична та побутова картина та ін.

Професійне мистецтво, на відміну від народної творчості, більш активно вбирало в себе західноєвропейський художній досвід.