Розділ «I. МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ»

З прославленням фізичної сили правителя пов'язана гіперболізація теми “цар на війні”. У майстерному рельєфі на аккадській стелі царя Нарам-Суена, присвяченій його перемозі над гірським плем'ям лулубеїв (бл. 2300 р. до н. е.), ця тема втілена за допомогою мотиву героїчного сходження на звитяжну висоту, а також символічного збільшення фігури правителя і зображення астральних знаків, що упредметнюють ідею покровительства божеств цареві. У ассирійських батальних рельєфах сформувався ідеологічний канон ідеального володаря, втілення могутнього мужа, фізично довершеної людини з мускулястим тілом, статуарно-величною поставою, непереможного воїна, безстрашного в дії (рельєфи палацу Саргона III в Дур-Шаррукіні, VIII ст. до н. е.).

Подібні до літературних анналів лінії рельєфів оповідають також про полювання царів. Полювання правителя жорстоке: вражені стрілами звірі перелякано сахаються переслідувачів-мисливців, стікають кров'ю, корчаться у передсмертних муках, однак безжалісність людини в боротьбі з хижими тваринами підкреслювала страшну силу й непохитну волю володаря (композиції так званої “Великого левиного полювання” з палацу Ашшурбанапала у Ніневії VII ст. до н. е.).

Особлива увага приділялася сюжету “цар на бенкеті”. Неабиякий апетит правителя свідчив про його життєздатність, достаток наїдків на його столі – про благополучну результативність його правління. Тому мотив бенкету сприймався як універсальний, як символ перемоги життя над смертю. Рельєфне зображення Ашшурнасірапала II з чашею у руці (палац у Кальху, IX ст. до н. е.) неіндивідуалізоване й відповідає вже згадуваному канону фізичної сили правителя, так само, як і в розвиненому сюжеті бенкетних урочистостей з так званого “штандарту”з Ура (бл. 2600 ст. до н. е.). На останньому бенкетна процесія людей, що приносять правителеві дари, розміщена в декількох ярусах, що підкреслює нескінченність достатку правителя, а отже, його щасливу зірку та могутню вдачу.

Ярусна композиція “штандарту” з Ура дає можливість уявити давньосхідну концепцію часу. Сюжет розгортається вперед і вгору, тобто минуле знаходиться попереду, оскільки вже відоме і вже пішло вперед, а майбутнє, яке сховане від очей і яке ще призначено побачити – за спиною. Тобто наявна орієнтація у часі на минуле, колова модель часу. Подібно до цього в літературних джерелах знаходимо поради наслідувати своїх попередників (“Розмова господаря з рабом”). Час характеризувався також предметно-подієвим наповненням (згадаємо біблійного Еклезіаста “...час розкидати каміння і час каміння громадити; час обіймати і час ухилятись від обіймів; час шукати і час розгубити; час збирати, і час роз-

Велике левине полювання. Палац Ашшурбанапала у Ніневії. VII ст. до н.е.

кидати...”). У образотворчому мистецтві це виявлялось у відтворенні декількох об'єднаних змістом різночасових подій на єдиній площині (наприклад, на шиті Ур-Нанше з Лагашу, сер. ІII тис. до н. е., з мотивами апофеозу правителя як будівничого й як бенкетуючого).

Привертає увагу також відсутність у месопотамських культурах розвиненого заупокійного культу, поцейбічна орієнтація літературних текстів (“Небо далеко – земля дорогоцінна, ніщо не цінне, окрім насолоди життя” – з “Повчання Шуру- пака”), зверненість до землі й земного в образотворчих мистецтвах (на противагу заглибленості у “вічне життя” в давньоєгипетській традиції). Сприйняття світу як мінливого й хиткого, нестійкого, швидкоплинного (згадаємо еколого- географічну специфіку передньоазійских теренів) призвело до визнання життя як найвищої позитивної цінності – різко протилежного смерті як явищу негативному (жах Гільгамеша з шумерського епосу, коли він зіткнувся із загибеллю Енкіду). Розуміння смерті як абсолютного зла, визнання пріоритету земного буття зорієнтувало мистецтво Месопотамії на життєві цінності, значимість яких посилювалась гіркотою відчуття суєтності та марності людських спроб протидіяти кінцеві індивідуального життя.

“Штандарт” з Ура. Біля 2600 р. до н.е.

1.3. Мистецтво Стародавнього Єгипту

Шість тисячоліть тому в родючій долині Нілу виникли державні утворення, об'єднані у кінці IV – на початку III тис. до н. е. в централізовану деспотію. Збережені пережитки первісного ладу, деспотичність влади фараонів, що гранично обмежила реалізацію індивідуальних потенціалів і визначила загалом застійний характер давньосхідної громади, виплинули на сталість світогляду (зокрема, релігійних уявлень), а через них – на канонізацію художніх образів і художньої мови. Винайдені в давнину правила, традиції (домінуючі теми й їх розміщення на площині, канони зображення людини, її пози, жести, символіка кольорів, знаковість форм, архітектурних елементів тощо) наслідувались прийдешніми поколіннями, зберігаючись протягом тисячоліть.

Певним чином на формування досить сталої за своїми формами культури вплинула територіальна замкненість Єгипту: на півночі своєрідним бар'єром є Середземне море, на півдні – пороги Нілу, на сході – Аравійська пустеля, на заході – Лівійська. Регулярність і сталість еколого-географічного середовища – чітка періодичність розливів Нілу, домінування у рівнинному ландшафті прямих ліній, одноманітність оточення вохристо-попелястою піщаною пустелею й сіро-блакитним жарким небом – відобразились у характерному для давньоєгипетської культури уявленні про світ як субстанціїо усталену, непорушну, довговічну, тривку (на противагу передньоазійській культурі).

В історії давньоєгипетського мистецтва прийнято виділяти такі основні періоди:

• додинастичний – 4 тис. до н. е.;

• Давнє царство – 30–23 ст. до н. е.;

• Середнє царство – 21–18 ст. до н. е.;

• Нове царство – 16–11 ст. до н. е.;

• Пізній період – 11–332 р. до н. е.

Пам'ятки додинастичного періоду свідчать про становлення характерної монументальності образів, формування канонів живописних і пластичних зображень, іконографічних прийомів, прагнення цілісного відтворення фігури людини та її місця в соціальній ієрархії' (плита фараона Нармера, 3000 р. до н. е.).

У добу Стародавнього часу в зв'язку із розвитком заупокійного культу провідне місце зайняла архітектура гробниць і храмів. Переборюючи швидкоплинність часу,

Піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна з некрополя в Гізі. XXVII ст. до н.е.