Розділ «II. МИСТЕЦТВО ТРАДИЦІЙНОГО СХОДУ»

Історія мистецтв

2.1. Мистецтво Індії.

2.2. Мистецтво Ближнього і Середнього Сходу.

2.3. Мистецтво Китаю.

2.4. Мистецтво Японії.

Східний і західний шляхи соціокультурного розвитку виокремлюються ще на етапі первісності, принаймні з кінця неоліту. Як зазначає Ю. Павленко, в основі західного культурно-господарського типу лежить автономне сімейне господарство, що стимулювало процеси індивідуалізації особистості. Відокремлення східних культур пов'язане з відносинами редистрибуції, що спираються на феномен “влади-власності”. Тут провідним суб'єктом економічної діяльності виступає держава, а приватновласницькі відносини відіграють підпорядковану роль.

Захід і Схід – це парна категорія, що виражає амбівалентність цілого світової культури. У ній відображені протилежність і взаємозв'язок смислів, які лежать в основі системи мистецьких цінностей. На думку І. Кондакова, антиномічність первинних шляхів полілінійного соціокультурного розвитку людства віддзеркалює бінарну організацію світового простору, взяту за основу міфологічної моделі світу. Космогонічні мотиви цієї антиномії мають своїми витоками схід і захід сонця, кругообіг природних процесів у народженні й загибелі всього існуючого. У цій системі координат Схід символізує початок творіння, відлік історичного часу, весну, оновлення, спасіння, воскресіння, є провісником майбуття; Захід асоціюється з кінцем життєвого шляху, есхатологічним завершенням історичного часу, осінню, зрілістю, завершеністю, підведенням підсумків.

Загальним місцем при аналізі проблеми Сходу і Заходу стало згадування категоричного імперативу англійського письменника Р. Кіплінга: “Захід є Захід, Схід є Схід, їм не зійтись ніколи”. Дійсно, якщо західна культура демонструє цілеспрямований поступ до демократичних цінностей, то східна – багато в чому зберігає свою прихильність до авторитарного деспотизму. Якщо західна культура орієнтована на цінності технологічного розвитку, на активне перетворення навколишнього середовища, то східна – тяжіє до гармонії з природним довкіллям, пристосування людського буття до його ритмів і законів.

Якщо західна культура декларує динамічний образ життя, то на Сході цінують стабільність, постійне повернення до традицій. Відповідно, соціокультурна динаміка Заходу характеризується запереченням застарілих форм, їх революційним знищенням, нерівномірністю, технологічними і соціально-політичними ривками і вибухами. Історія Сходу ґрунтується на органічному взаємопроникненні старого і нового, поступовості, помірній еволюційності. На Заході мірилом руху стає модернізація, інновативність, на Сході – вірність традиції, ритуальність. Тому для східного мистецтва світ постає в невпинному кругообігу, безкінечному поверненні до витоків і вже знайомого, для західного мистецтва – він розгортається як лінійно спрямований процес від початку творення до його кінця.

На Заході завжди говорять “Я” і вчиняють від власного імені, на Сході – говорять “Ми” і намагаються жити заради сім'ї, колективного цілого, а не заради себе. Західна людина культивує в собі персоналізм, неповторну унікальність власного образу життя, східна – контекстуальну поведінку, волю до подолання самості, прагнення реалізувати себе в суспільній практиці, належність державному цілому. Останнє певною мірою позбавляє людину на Сході відчуття екзистенційного відчуження, самотності, що так болюче сприймаються західним індивідуалістом. Східна людина в усьому відчуває підтримку соціальної групи, хоча це і вимагає від неї відмови від власного обличчя. Не випадково на Сході говорять: “Той, хто має обличчя, робить не те, що бажає, а що наказують.”

Якщо західна людина націлена назовні, то східна – занурена у власний внутрішній світ. Вона уважно вдивляється в мінливу плинність образів оточення, в той час як західна – активно діє, змінюючи й пристосовуючи до себе середовище своєї життєдіяльності. Відповідно, людина Заходу – екстравертивна, людина Сходу – інтровертивна. Екстравертивність західного типу особистості свідчить про ії' егоцентризм, орієнтованість на зовнішні матеріальні блага і проявляється в прагненні творити комфортний і цивілізований світ існування людини. Інтровертивність східного типу особистості проявляється в орієнтації на духовне самовдосконалення, нерідко шляхом заперечення матеріальних благ, нехтування елементарною цивілізованістю.

Якщо західна культура орієнтована на наукове знання, раціональне пояснення явищ навколишнього світу, то східна – на інтуїтивне проникнення в суть речей. Це впливає на усвідомлення східною традицією вторинності емпіричного природознавства. Тут не можливе перетворення оточення на об'єкт пізнання, оскільки такий стиль мислення обов'язково має передумовою абсолютизацію людини як суб'єкта. Відповідно, західний “логос” вимагає для своєї об'єктивізації описовості, фабульності, завершеності, а східне “дао” тяжіє до символічності, натяковості, незавершеності. Навіть у контексті східного етикету буде недоречним пряме звертання до жінки: “Чи Ви заміжня?”, скоріше прозвучить – “Чи хто завітав до саду квітів?”, тоді і відповідь може бути такою: “Квіти вже розцвіли”.

Утім протиставлення Сходу і Заходу не може бути абсолютним. Уважний аналіз виявляє постійний взаємозв'язок, додатковість, взаємопроникнення цих культурно-смислових антиномій. Так, декларована принципом недіяння пасивність східної людини обертається на свою протилежність, коли мова йде про духовне вдосконалення, яке становить справжню сутність активності за східним її зразком. Театралізована ритуальністю буденного життя на Сході перегукується з відчуттям драматургійності існування людини в європейській максимі “життя – це театр, а люди в ньому – актори”. Орієнтація на традицію, збереження минулого як цінності може стати серйозним підґрунтям динамічної модернізації, про що свідчить приклад так званого “японського економічного дива”. Соціальна консолідованість людини із суспільним цілим створює умови для гармонійного розвитку кожного індивіда, а ірраціональні релігійно-філософські конструкції підтверджуються через століття емпіричними методами західної науки.

Територіально Захід охоплює європейський і американський культурний регіони, Схід – країни Центральної, Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Північної Африки. Історична мінливість границь між ними (арабська експансія на заході Європи, англійська колонізація окремих регіонів Азії, приєднання Закавказзя до Роси, ісламізація півночі Африки тощо) не дозволяє стверджувати абсолютність геокультурного протиставлення Заходу і Сходу. Дихотомія Заходу і Сходу скоріше позначає систему смислових координат культурного цілого, характеризує ціннісну топологію світового мистецтва. Остання з особливою силою проявляється в культурах, що існують на межі цих ціннісно-смислових полюсів, зокрема, в мистецтві Росії та України. Тут східні й західні художні елементи не тільки інтегруються, але й утворюють суперечну цілісність самого мистецтва, виступають фактором його динамічного розвитку. Це викликало до життя ідею так званого євроазійства як виключності соціокультурного досвіду, його випадіння з антиномії Захід-Схід. його світової унікальності. У реальності феномен євроазійства є зразком діалогу культур, їх зустрічі, їх інтерпретації одне одною, їх заперечення і одночасної єдності.


2.1 Мистецтво Індії


Вологий жар геокультурного простору Індії в роїнні рослинного і тваринного світу джунглів породжував надлишок життя. Все рухається, і тому природною стала ідея життя як змін, світу як космосу переходів. Вічний кругообіг світу не має ні початку, ні кінця, ні кінцевої мети. Про невпинність світового руху свідчили колеса сансари, висічені на кам'яних підмурках храмів – “пагорбів світу”, зображення танцюючих божеств утверджувало життя всесвіту в рівновазі його вічної динаміки. Рухомість світу відображалася і тим, що не було єдиного числового принципу, домінувала орієнтація на безкінечність і нуль.

В індійській традиції глибоко вкорінений культ родючості. Уявлення про красу світу пов'язувалося з м'якими опуклими формами плодів. Ще з давнини утвердилося глибоке шанування жінки та її продуктивних функцій: у літературі головний персонаж – жінка (Шакунтала Калідаси, жіночі образи Р. Тагора). Разом з цим обожнювалося чуттєве кохання. Давні релігійно-філософські твори – упанішади – утверджували божественну сутність кохання як священного єднання протилежностей. Божественний смисл кохання підтверджувався розташуванням чуттєвих сцен на сакральних спорудах. Культ богині-матері з давнини визначив вшановування здатності жінки до породження нового життя.

Мінливість земного світу і песимістична оцінка земного існування як ланцюга страждань (сансара) підкреслювали спокій і незмінність божественного світу, в якому володарював єдиний космічний закон (рита). Рослини, тварини, люди, небесні істоти сприймалися ланцюгами виявлення єдиної реальності неподільного всесвіту. Безкінечний кругообіг речей – це світовий закон жорсткої зумовленості долі всіх живих істот їхньою моральною поведінкою за життя. Великий синтез мистецтв, злиття релігії, філософії і науки пов'язані саме з ідеєю єдності всього сущого.

Ілюзорність реальності творила ставлення до емпіричного буття як до страждання, а до заспокоєності (нірвани) – як до блаженства. У традиційній літературі майже немає емпіричної реальності. Ідея безкінечного перевтілення людей і божеств творила хиткий світ руху фантастичних сутнісних сил. В культурі Індії не сформувалось емпіричне природознавство західного зразка, яке для свого виникнення потребувало переконання в самоцінній автономності природи і можливості її використання з практичною метою. Постулати щодо ілюзорності буттєвих подій применшували також значення історіографічної традиції. Конкретна історія й конкретна людина мало цікавили. Так, епічний переказ про велику битву на полі Курукшетри за участю Крішни і Арджуни у “Бхагавадгіті” набув змісту релігійної боротьби та тяжіння людської душі до божества.

Індійська космогонія (“Рігведа”) представляла світ як розколоте яйце, що плаває в космічних водах. Завдання володаря світу полягало в тому, щоб утримати води світового океану від розлиття і затоплення суші. Надлишок життя потребував регуляції відносин людини й оточення через подолання низки народжень і вихід з потоку буття, що передбачало або відсторонення від світу (буддизм), або протиставлення йому зупинення (ідея дхарми – тримання – в індуїзмі).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія мистецтв» автора О.Л.Шевнюк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „II. МИСТЕЦТВО ТРАДИЦІЙНОГО СХОДУ“ на сторінці 1. Приємного читання.