Розділ 5 Помаранчева революція

Навряд чи хтось стане заперечувати те, що своїм успіхом багато в чому Ющенко завдячує своїй близькій соратниці Юлії Тимошенко. Жінці, для якої не шкодували епітетів: спочатку «Леді Ю» та «Помаранчева принцеса» або «Принцеса «помаранчевої революції»»; після неодноразових спроб влади запроторити її за грати: «Жанна Д’арк» та навіть «Графиня Монте-Крісто» (через її ув’язнення у жіночій Качанівській колонії Харкова).

Під час Помаранчевої революції Тимошенко стала особливо популярним політиком в очах народу. З нею та Ющенком українці пов’язували європейське майбутнє країни. Харизматична особистість Тимошенко, її напористість, безстрашність, за що її називали «самураєм у спідниці», зробили Юлю улюбленицею Майдану. Вона вміла себе подати… Коли проходила громадська інавгурація президента Ющенка на Майдані, люди чекали на його появу та зустріли Ющенка з бурхливою радістю. Трохи пізніше, порушуючи протокол, на що тоді ніхто не звернув уваги, з’явилася «королева Майдану» Тимошенко, і її народ зустрів ще з більшою радістю. Зовнішньо Юля виглядала справді як королева. Вона завжди вміла гарно виглядати, на відміну від своїх безликих «побратимів у боротьбі».

Дослідники біографії Тимошенко відзначали її «феноменальність», підкреслюючи ті чи інші якості як політика, людини та просто жінки. Можливо, її феномен ховається в обставинах направду важкого дитинства, коли батько залишив їх з матір’ю. Мати — простий диспетчер таксопарку у Дніпропетровську — ростила свою дочку сама, із останніх сил намагалась зробити все, що від неї залежало, щоб дитина не відчувала себе обділеною. З дитинства Леді Ю навчилася приймати самостійні рішення, захищаючись від настирливих хлопчаків. Замість ляльок грала у чоловічі ігри — футбол, волейбол, настільний теніс. В старших класах Юля почала займатися спортивною гімнастикою, отримавши звання кандидата в майстри спорту серед юніорів. Спортивний характер, сформований у дитинстві, допоміг уже в дорослому житті, коли довелося грати з чоловіками в насправді «чоловічі ігри».

Після закінчення школи Юлія вступила до Дніпропетровського гірничого інституту, однак, зрозумівши, що це не її покликання, забрала документи та вступила на економічний факультет Дніпропетровського державного університету, який закінчила з відзнакою. У 18 років вона вийшла заміж за Олександра Тимошенка, батько якого був відомим у місті партійним функціонером, а в 19 років народила свою єдину доньку Євгенію.

В середині 1980-х років, у розпал перебудови, Тимошенко зрозуміла, що інженером-економістом багато не заробиш й вступила до лав радянських кооператорів. Організувала кооператив «Термінал», що займався прибутковим у ті роки відеопрокатом. Не без допомоги Дніпропетровського обкому комсомолу, де завідувачем відділенням пропаганди був Сергій Тігіпко, молодій та підприємливій Юлії вдалося відкрити відеосалони в багатьох районах міста.

Велика кількість кооператорів того часу, щоби не платити державі податки, реєстрували свої фірми в офшорних зонах або ж створювали спільні підприємства. Раєм для радянських кооператорів був «офшорний» острів Кіпр. Так Юлія стала генеральним директором українсько-кіпрської корпорації «Український бензин», монополістом у забезпеченні агропромислового сектора нафтопродуктами та паливно-мастильними матеріалами. Паралельно вона створює міжнародний концерн «Сіаль», який займається видобутком природного каменю. Крім того, Леді Ю отримала 25 % акцій Токівського родовища червоного граніту — єдиного у світі, а в середині 1990-х разом з В. Пінчуком створила корпорацію «Співдружність», що спеціалізувалася на газі.

Однак головним надбанням Ю. Тимошенко в бізнесі стало знайомство у 1995 році з повновладним господарем Дніпропетровської області Павлом Лазаренком, який у 1997 році став прем'єр-міністром України. Близьке знайомство з Лазаренком дозволило Тимошенко стати основним гравцем на газовому ринку України та витіснити звідти своїх колишніх партнерів. Її компанія «Український бензин» трансформувалась в українсько-британську корпорацію «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ) зі статутним капіталом в 10 млн доларів та контролювала 25 % української економіки. Відтіснивши іншого, близького Кучмі, олігарха Ігоря Бакая, Тимошенко стала практично єдиним постачальником російського газу в Україну, за що й отримала своє нове звання — «газова принцеса».

Тимошенко стала членом партії «Громада», заснованої Лазаренком, й депутатом Верховної Ради. На той момент її капітал (за даними британської газети The Times) сягнув 6 млрд доларів, а вона була найвпливовішою жінко країни. Авторитетний інвестиційний форум у Польщі навіть номінував її на звання «Людини року» в Центральній та Південно-Східній Європі.

Інтерес до Юлії Тимошенко, як до жінки, з боку чоловіків та політиків очевидний. Проте близько до себе вона нікого не підпускала; доступ до неї був дуже обмежений. Одні боялися її впливу, інші — характеру. А суспільний інтерес до неї, як до жінки вищого світу, ніколи не згасав. Жінок дуже цікавило, якою косметикою вона користується (говорили, що тільки французької фірми A-Studio, духи Angel), який одяг любить (помічено було, що від Chanel та Dolce & Gabbana). Чоловікам подобалося, що вона завжди прекрасно виглядала. Це заворожувало багатьох. Її модельєри та візажисти створили впізнаваний сьогодні образ Тимошенко із золотистим волоссям та незмінною косою. Їй писали листи, висловлювали свою любов звичайні громадяни. Але це вже любов іншого типу, і в цьому, можливо, крилася розгадка ще одного її феномену: всенародної любові.

Вона цікавила суспільство як бізнесмен, як стала олігархом. Ставши публічною людиною — вона привертала до себе увагу як політик, що вміє грамотно та безжалісно вести боротьбу зі своїми опонентами. Її виступам — яскравим та захопливим — міг позаздрити будь-який оратор. На відміну від своїх недорікуватих колег-чоловіків, Тимошенко яскраво, вільно й доступно виступала перед масами російською та українською мовами; говорила те, що народ хотів чути. Тому її слухали і чули.

Феномен Тимошенко полягав ще й у тому, що вона до болю самозакохана й пихата. Для досягнення своєї мети вона готова йти до кінця, переступаючи на шляху через багатьох. Головною метою та сенсом її життя залишалася боротьба за владу, за найвищий її щабель, за президентство. Заради досягнення цієї мети вона готова йти на тимчасові компроміси навіть зі своїми ворогами. Але, на відміну від всіх інших, вона працювала тільки на себе, безкомпромісна та категорична, незалежно від посади, яку обіймала, ані на секунду не забуваючи, що кінцевою метою є президентство. Програвши чергові президентські вибори, вона на певний час відходила в тінь, але завжди поверталася, відновлюючи боротьбу за найвищу державну посаду України.