Розділ 5 Помаранчева революція

«На Україні зараз діють дві полярні сили. З одного боку, грубе втручання у справи України, з іншого — Росія, яка з повною повагою ставиться до суверенітету країни. Я, як мер Москви, готовий зняти свою улюблену кепку, щоби бути схожим на Віктора Януковича».

Всі чекали виступу кандидата в президенти, будучи впевненими, що Янукович стане консолідуючою фігурою в боротьбі проти прихильників помаранчевої революції й закличе до рішучих дій. Однак його виступ розчарував присутніх, які чекали на те, що їхній лідер займе непримиренну позицію:

«Я ніколи не зраджу вас, я завжди буду йти разом з вами. І те, що приймете ви, стане для мене законом… Ще трохи — і все завалиться. Давайте постараємося знайти рішення, не вдаючись до радикальних заходів. Якщо проллється хоч одна крапля крові, цей потік вже не зупинити. Захист законів та прав людей — наша мета. Будь ласка, прийміть те рішення, яке забезпечить цілісність країни та порядок у країні…»

Зрештою з'їзд закінчився висуненням ультиматуму, що якщо переможе Ющенко, Південний Схід залишить за собою право на адекватні дії, спрямовані на захист прав громадян своїх регіонів, аж до створення Південно-Східної української автономної республіки. Вирішили створити Міжрегіональну раду органів місцевого самоврядування українських регіонів з центром у Харкові. У Луганській та Донецькій областях прийняли рішення про проведення у першій половині грудня 2004 року референдуму з питання набуття статусу самостійних республік у складі української федерації. Крім того, Луганська та Донецька обласні Ради слідом за Харківською заявили про перепідпорядкування собі міліції та інших держструктур й про припинення перерахувань грошей до держбюджету.

На 11 грудня був призначений Другий з'їзд Південно-Східних регіонів з метою вжити більш конкретних та рішучих заходів зі створення автономної держави, проте з'їзд не відбувся. Ні у Януковича, ні у його оточення не було чіткого розуміння того, чого ж вони хочуть насправді: здатися чи боротися, відокремитися від України чи залишатися її автономною частиною, чи приєднатися до Росії. Через десять років, у 2014 році, все повторилося знову. З'їзд у Харкові стояв перед тією ж дилемою, ось тільки з тією різницею, що у 2014 році Янукович на з'їзд взагалі не з'явився.

З приходом Ющенка до влади проти організаторів з'їзду 2004 року — губернатора Харківської області Кушнарьова та голови Донецької обласної ради Колеснікова було порушено кримінальні справи за обвинуваченням у сепаратизмі та «спробі насильницької зміни кордонів України». Обох помістили до в'язниці, але незабаром кримінальні справи закрили «через відсутність складу злочину», а ув'язнених відпустили. Однак заклики до федералізації та автономії Сходу України й Криму, вимоги зміцнити традиційні зв'язки з Росією з того моменту стали постійним чинником української політики. Вже тоді Україна умовно розділилася на східну та західну. Політична та ділова еліти цих українських половинок дотримувалися протилежних поглядів: бажання піти європейським шляхом розвитку було притаманне західним регіонам України. Бажання зміцнити зв'язки із сусідньою Росією й створити федеративну державу опанувало Сходом.

Перемога Віктора Ющенка

У політичний конфлікт, що розгорівся в Україні, втрутився Європейський Союз, відрядивши до Києва посередників місій ОБСЄ та ЄС, а також представників Росії, Польщі та Литви — для переговорів з чинним президентом України Кучмою та претендентами на цю посаду — Януковичем та Ющенком. І в результаті інтенсивних перемовин учасники досягли компромісного рішення — переголосування другого туру, тобто призначення нового, третього туру виборів. Проте відбулося все це після кінцевого вердикту Верховної Суду України (ВСУ), куди Ющенко подав скаргу про визнання незаконними дії ЦВК, що оголосила 26 листопада Януковича переможцем другого туру та про відміну результатів голосування як фальсифікованих.

Засідання ВСУ зробили відкритим та транслювали по ТБ, щоб уся країна могла стежити за процесом. Суд викрив значні зловживання під час проведення виборів: афера з відкріпними талонами, що дозволяла їздити країною та голосувати декілька разів; поява у списках виборців мертвих душ, тобто людей, які вже померли, однак їх внесли до списків виборців. До того ж кількість бюлетенів на багатьох ділянках перевищувало реальну чисельність виборців.

Ще до оголошення рішення ВСУ президент Кучма терміново полетів до Москви для консультацій з Путіним, зустрівшись з ним в аеропорту. Путін вже опинився в незручній ситуації, коли поспішив привітати Януковича з перемогою, хоча Янукович ще не переміг. Вплинути на результати виборів після того, що сталося, Путін вже не міг, і відкрито втручатися у внутрішньо український конфлікт не наважився. Можливо, в необхідності дотриматися нейтралітету Путіна переконав Кучма. Принаймні після повернення Кучми з Москви, 3 грудня 2004 року, вперше в сучасній історії Верховний Суд України постановив, що визначити переможця неможливо й на 26 грудня призначив переголосування.

7 грудня президент Кучма погодився з рішенням суду, а також з вимогами Ющенка відправити у відпустку прем’єр-міністра Януковича (на його місце в якості в.о. прем’єр-міністра був назначений Микола Азаров) та сформувати нову Центральну виборчу комісію для підрахунку голосів. На засіданні Верховної Ради 8 грудня в діючі українські закони про вибори президента та місцевого самоуправління й до Конституції внесли відповідні зміни, що стали прологом політичної реформи, про необхідність якої так довго говорили опозиціонери. Парламент затвердив новий склад ЦВК. Того ж дня, 8 грудня, президент Кучма, який був на засіданні парламенту, безпосередньо у парламенті підписав затверджені Радою закони. Здавалося, політичну кризу подолали. Масові протести зупинилися, але наметове містечко на майдані Незалежності залишилося.

Третій тур президентських виборів в Україні опинився під пильною увагою міжнародних спостерігачів, а їх в Україну прибуло понад 12 тисяч. Кожна політична партія на всіх виборчих дільницях держави мала своїх спостерігачів. Рушійною політичною силою, що підтримувала Ющенка була коаліція «Сила народу» (в яку об’єдналися блок Ющенка «Наша Україна» та БЮТ). Також договір про підтримку Ющенка підписала Соціалістична партія України. До складу «Нашої України» входило близько десятка партій національно-демократичного напряму, серед них Народний Рух України й Українська народна партія. Головними діючими особами на політичній сцені «помаранчевої революції», без сумніву, стали Ющенко та Тимошенко, доповнюючи один одного.

Незважаючи на окремі спроби української центральної влади змінити ситуацію на користь свого кандидата Януковича, сталося те, що повинно було статися ще у другому турі. Повторне голосування, проведене 26 грудня, зафіксувало перемогу Ющенка з відривом у близько 8 %. Ющенко отримав майже 52 % голосів; Янукович — трохи більше 44 %. Як очікувалося, центральні та західні регіони України віддали свої голоси за Ющенка, а Південний Схід та Крим — за Януковича. Вибори були визнані такими, що відповідають міжнародним стандартами, без істотних порушень.

Віктор Янукович подав скаргу, аналогічну тій, що раніше подавав Ющенко, до Верховного Суду України. 20 січня Верховний Суд відхилив скаргу Януковича, а ЦВК офіційно оприлюднила результати виборів. В Західній і Центральній Україні запанував настрій загального тріумфу, люди вітали один одного з заслуженою перемогою, вважаючи її своєю особистою перемогою над авторитаризмом, бюрократією та олігархією. Громадяни вперше повірили, що народилася нова демократична Україна, яка має рухатися шляхом європейської цивілізації. Повірили і в те, що партійно-господарський феодалізм, що панував у державі, нарешті скінчиться. Зміна політичної еліти в Україні, докорінна зміна зовнішньополітичної орієнтації дозволили багатьом аналітикам говорити про низку «кольорових революцій» у світі. Помаранчева революція в Україні відповідала моделі революції в Сербії, коли громадяни боролися проти режиму Слободана Мілошевича; «Революції троянд» у Грузії; «Кедрової революції» в Лівані; «Тюльпанової революції» в Киргизії. Характерні особливості «кольорових» революцій — патріотичне та націоналістичне забарвлення, спонтанність, надреволюціонізм, радикалізм і навіть екстремізм, а головною рушійною силою всіх революцій виступала молодь, тобто студенти. Всі ці революції починалися із невдоволення результатами виборів, де перемагали кандидати від влади та закінчувалися масовими заворушеннями та протестами в країні, до тих пір, допоки протестувальники не виборювали перемогу для своїх прихильників.

20 січня Ющенко склав з себе депутатські повноваження. Верховна Рада призначила інавгурацію нового президента на 23 січня 2005 року. На інавгурацію з'їхалися глави держав та урядів багатьох країн близького й далекого зарубіжжя. Офіційна церемонія пройшла у Верховній Раді, де голова ЦВК оголосив результати виборів. Потім голова Конституційного Суду повідомив про відсутність перешкод для виконання новообраним президентом своїх обов'язків. Після цього Ющенко вийшов на трибуну й склав присягу українському народу, поклавши руку на Конституцію України та старовинне Пересопницьке Євангеліє, що на ньому присягали й попередні президенти країни. Отримавши посвідчення президента та символи державної влади, Ющенко звернувся до присутніх з інавгураційною промовою. Після цього спікер парламенту оголосив про складання повноважень уряду у зв'язку з обранням нового президента.

Формально ставши президентом, Ющенко у супроводі сім'ї пішов на Майдан, де його чекало близько півмільйона людей, які зустріли його бурхливими оваціями й криками «Ющенко, Ющенко!» Вперше за роки своєї незалежності перемогу на президентських виборах в Україні здобув народ. Звертаючись до своїх прихильників, Ющенко сказав:

«Після Помаранчевої революції ми стали жити в іншій державі — країні, де житимуть чесні журналісти, судді та чиновники. Сьогодні Україну знають у всьому світі. Тепер всі знають, що вона не просто знаходиться в Європі, але і є її центром».

Звертаючись до свого сина, Ющенко сказав: «Ти маєш ту країну, якої не було у мене. І ми створимо ту Україну, за яку не буде соромно нікому з нас». «Я вірю, що ви не віддасте нашу перемогу!», — завершив свою промову Ющенко, звертаючись до присутніх на площі.

Він відвідав у той день велику кількість місць в столиці, де його чекали прості люди, від щирого серця вітали його та себе з перемогою. Увечері в Народному домі вперше відбувся президентський бенкет на честь інавгурації Ющенка. Складалося враження, що Україна дихала повітрям свободи. Але це була лише ілюзія.

Феномен Юлії Тимошенко