Розділ «Додаток «Із плівок Леоніда Кучми»»

Марчук: Фокін. Фокін був.

Плющ: Да. І я знаю Богатиря з Москви ще як свого ученіка, шо він м’ягко, він не поганий чоловік, але м’ягкотілий, а треба ж такого, як Павло. А Женя Кулаков — це ж [декілька слів нерозбірливо]. Женя каже: «Це отакий мав працювати» [сміються]. Я тоді сказав слово за Павла. А потом же я шукаю, а ви на «Южмаші».

Кучма: А! Да, да!

Плющ: Я кажу: «Леонід Данилович, ви вже Павла [слово нерозбірливо]». Ви кажете: «Да» [декілька слів нерозбірливо говорить крізь сміх]. Я кажу: «Не треба його брать, ну не ето всьо». Ви кажете: «Скажи йому сам». Тут входить Павло, я кажу: «Павло, так шо, вже [декілька слів нерозбірливо]». «Да, це я вже дав добро». Я кажу: «Павло, не нада тобі це [слово нерозбірливо]». І отака пауза. А ми тоді на другий день поїхали в Запоріжжя і привезли Дем’янова і я вже нічого не міг, уже по [декілька слів нерозбірливо]. Сказать протів Дем’янова, значить, я вродє ето дєло. І тим більше в [слово нерозбірливо] я знаю голову ісполкома, колеги були…

Кучма: [перебиває] Слабенький Дем’янов, да?

Плющ: Да, Володя, да. Ну, вроді й не був сильним головою виконкому, він не вважався таким сильним, от. А Павла тоді я отговорив очно був.

Кучма: Ну, я тоді не настояв все, я тоді вагався просто. Я ж радився з усіма, кого віце-прем’єром по селу брать.

Плющ: Да.

[Голосно говорять разом Кучма і Плющ; декілька слів нерозбірливо.]

Кучма: А є така річ, шо тоді виступав, коли його представником президента, а я пропонував тоді Пустовойтенка, чесно кажучи.

Плющ: Да, і Валерія Павловича була кандидатура, но вона зразу отпала. Його поставили тоді [слово нерозбірливо]. Валерій Павлович дуже хотів.

Кучма: Валерій Павлович дуже хотів. Богатир, абсолютно точно, він був слабий [декілька слів нерозбірливо] побув, він уже послом в Казахстан. Ну, він непогано там працював, так сказать.

Плющ: Валерій Павлович при [слово нерозбірливо] його оце, знаєте, був суд і жінка подала на розвод. І питають: «Ну чого ж, він чоловік такий собі». «Та, — каже, — він чоловік хороший, но я вже не могу, не видержую [декілька слів нерозбірливо]». Каже: «Ото стою, піч топить, він уже [декілька слів нерозбірливо], я уже не можу». Його питають: «А ти шо скажеш?» «Та я, — каже, — оце дивлюсь і слухаю вас, шо я вам скажу, я й зараз хочу». І Валерій Павлович…[всі дуже голосно сміються].

Кучма: Павло не проявлявся остаточно до тих пір, поки він не став прем’єр-міністром, він готував схеми, відпрацьовував все. А потім він пішов уже пішов в відкриту, наглу і…

Плющ: Він як прем’єром став, то він уже думав про слідуюче. Він уже думав про слідуючого [слово нерозбірливо].

Кучма: Такий шовковий на будь-якій нараді.

Марчук: А мені розказують, шо так це коли вас нема, то почули б шо. Це він коли, як не зверху, такий… А як його сам там кишки [декілька слів нерозбірливо].

Плющ: Но в нього даже елементи садізма, в нього проскальзували, вони такі…

Кучма: Вже коли я [два слова нерозбірливо] в Дніпропетровську, вони його боялись, як [слово нерозбірливо], вони й сьогодні його бояться.

Марчук: Дехто ше боїться, да.