Розділ «33. Міф про «петлюрівськість» української національної символіки»

Обережно: міфи!

Здається, навіть питання проголошення незалежності України не сягало у постперебудовчому українському суспільстві такої гостроти протистояння, на яку піднялася навмисне загострена адептами конаючого комуно–більшовицького режиму «проблема» повернення в молоду державу затаврованих радянською ідеологією українських національних символів — синьо–жовтого прапора та тризуба.

Яку бурю пристрастей «розкрутили» з цього приводу компартійні засоби масової інформації, що на ту пору іще почувалися в силі! Яких тільки зневажливо–негативістських ярликів на них не начіпляли, яким тільки брудом їх не обливали: вони ж, мовляв, «петлюрівські» та «бандерівські», саме під ними діяли «ворожі українському народові сили», а отже, ці символи «заплямували себе», зрештою — ніякі вони не українські. Для більшої ваги наводилися результати різних підрахунків кольорів козацьких прапорів, які мали переконати широкий загал, що значно більшого поширення в часи козаччини набули зовсім інші кольори, зокрема червоні та малинові[138].

Однак не вигоріло, і вся та масована артпідготовка виявилася безрезультатною: український люд краще за отих «просвітителів» розібрався щодо своєї символіки. Бо споконвіку — а не тільки зі славних часів запорізької вольниці — беріг їх у своєму серці, передаючи з покоління до покоління як найцінніший скарб, як символ прийдешньої незалежності. І носієм цієї традиції обрав власний фольклор, ті ж знамениті українські колядки та писанки, споконвічні, як і сам український народ, зокрема «колядки, присвячені світовому дереву», котрі, як наголошують дослідники (Глібко, 1992. — с. 78), «співають уже принаймні 5–6 тисяч років».

На відміну від сьогоднішніх намагань накинути спримітизоване — синє небо, золота пшениця — розуміння цих символів, наші предки мали багаті космогонічні уявлення і давні традиції поклоніння світо–творчим началам, «головними з яких», — наголошує дослідниця Л. Глібко (там само), — «вважалися вода та вогонь, що з'єдналися. До творення жіноче начало має блакитний колір (вода), а чоловіче — жовтий (вогонь). Після творення жіноче начало стає жовтим (земля), а чоловіче — блакитним (небо). З води та вогню й постало синьо–жовте Дерево світу наших предків», що знайшло своє відображення у численних колядках українського народу, вік існування яких, повторимось, налічує не одне тисячоліття. Ось лише одна з багатьох наведених у згаданій праці Л. Глібко:

Ой як се було на початку світа,

Не було тоді ні неба, ні землі,

Тільки–но було синєє море.

Посеред моря — «їдне деревонько», а в ньому — «три голубоньки», які стали радитися, «як світ сотворити»:

Спустімося в море до самого дна,

Виберім собі синій каменец,

Синій каменец, синє небо,

Виберім собі жовтий каменец,

Жовтий каменец, жовтая земля.

Саме ці кольори прапора використав у своїй знаменитій картині «Запорозькі козаки пишуть листа турецькому султану» видатний російський живописець І. Рєпін. І то, безперечно, неспроста, позаяк добре відомо, наскільки ретельно ставився він до створення цього геніального полотна, своєрідного живописного гімну «силі, красі і веселій добрій вдачі українців». Довгі 13 років писав та переписував своїх «Запорожців» Рєпін, домагаючись абсолютної художньої та історичної досконалості: вивчав численні історичні джерела, працював у архівах та музеях, консультував з відомими істориками, зокрема близько зійшовся з видатним знавцем запорозького козацтва Д. Яворницьким, подорожував Україною й Кубанню для зустрічей з нащадками запорожців. Детально дослідивши історію написання цього знаного у світі полотна, О. Апанович зазначила (Як Ілля Рєпін... — 1994), що «художник вивчив усе, що стосується Запорожжя», досягши «високого рівня історичної достовірності». На підтвердження цього вона зацитувала, зокрема, О. Жиркевича, який записав у своєму щоденнику: «Я помітив, що Ренін користується для цієї картини фотографіями, ескізами, начерками, описами. Цілий архів служить йому при цьому, і немає жодного предмета в картині, який не був би історично вірний і обдуманий».

Картина дуже сподобалася Олександрові III, який, маючи намір її придбати, доручив кращим столичним фахівцям здійснити її експертизу на предмет «історичної та етнографічної достеменності усіх деталей». Ось, зокрема, що писав царю з цього приводу відомий знавець давніх пам’яток культури України академік Ф. Корш (Сергійчук. Символіка... — 1993. — с. 45): «...Прапори козацькі, зображені художником Рєпіним на його картині, не містять за своїм набором барв жодних іноземних віянь, а відбивають в собі одвічну спадкоємність барв золотих і небесних, незмінно присутніх для всіх відзнак у Південній Русі (Малоросії) ще від часів Великих князів Київських аж до розпуску запорозької вольниці згідно з повелінням Імператриці Катерини Великої. Сказаному є предостатньо письмових потверджень у вітчизняних джерелах, а також у чималій кількості предметів матеріального мистецтва тих давніх часів». Цар придбав уподобане полотно за майже неймовірну, як на той час, ціну — 35 тисяч сріблом (Василевський, 1997).

Певно, так само невипадковим є й використання синіх та жовтих барв при створенні чільної постаті Софії Київської, знаменитої Марії Оранти. Видається, що певна неканонічність як пози (таке «оберігаюче» здіймання обох рук більш притаманне традиційній українській Берегині, аніж християнській Богородиці), так і кольорової гами є зримим відголоском — і, до речі, не єдиним у цьому давньоруському храмі — ще не віджилих у серцях ранніх київських християн язичницьких вірувань, ба навіть певним компромісом нової віри із не викоріненою ще старою — так, як це сталося, скажімо, із об’єднанням язичницьких, сиріч народних, та християнських свят.

А в уславленій пам’ятці давньоукраїнської культури «Слово о полку Ігоревім» вживання цих кольорів навіть значно переважає, здавалося б, доречніші до теми твору «військові» кольори («червлені», себто червоні, багряні). Зокрема, у поемі зустрічаються «синє море», «синя блискавка», «синій Дон», «синя мла», «золоте стремено», «золотий престол», «золотий шолом», «золотоверхий терем», «золоте слово» тощо.

Ще подразливішим для численних блюстителів класової «чистоти» був тризуб, який вони незмінно обзивали «петлюрівським». Та навіть за короткого ознайомлення зі справжнім родоводом цього символу величний зміст його та тисячолітні історичні корені просто вражають! Давня назва тризуба, що відображає глибинний внутрішній зміст споконвічного символу, — Трисуття або Триглав. Знак тризуба, як зазначає віце–президент Української академії оригінальних ідей П. Харченко (1994), «є символом Трійці (йдеться не про Святу Трійцю християн, а про дохристиянську Трійцю як символ триєдності світоладу), символом світобудови... символом української духовності. Тризуб в язичницькій (дохристиянській) Україні був також національним символом державності».

В. Багринець (1996) пов’язує тризуб, що, на його думку, «первісно називався трояном», із «географічним положенням» України, формою, «яку вона мала в прадавні часи (мається на увазі «троянова» форма басейну трьох основних рік України, що впадають у Чорне й Азовське моря. — М. Л.)». Тож тризуб–троян, вважає цей дослідник, «є стилізованим зображенням предковічної землі Трояні (пра–України)». А підтвердження цьому він бачить «у наших писемних пам'ятках», зокрема у «Слові о полку Ігоревім». Раніше «більшість дослідників», зазначає В. Німчук (Слово... — 1985. — с. 153), пов’язували «прикметник від імені Троян», який кілька разів зустрічається у «Слові» (йдеться про «тропу Трояню», «віки Трояні» тощо), із іменем давньоруського язичницького бога. Та цим навряд чи можна пояснити надзвичайно широке застосування цього слова у різноманітних назвах на українських землях. Навпаки ж, якщо погодитись із версією В. Багринця, що це слово походить від назви території (пра–України), стає зрозумілим, чому саме воно «лежить в основі цілого ряду українських топонімів, включаючи знамениті Троянові (Змієві) вали», гідронімів, назв населених пунктів, землеробського реманенту («троянки — дерев'яні тризубі вила для сіна, троянець — плуг з трьома залізами») тощо[139].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обережно: міфи!» автора Лукінюк Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „33. Міф про «петлюрівськість» української національної символіки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Книга для вдумливого читача

  • Book for a thoughtful reader

  • Про деякі особливості радянської міфотворчості

  • 1. Міф про «варварство» наших предків у дохристиянській Київській Русі

  • 2. Міф про те, як «западенці окупували» Київ

  • 3. Міф про «першу спробу» визволення Русі від монголо–татар

  • 4. Міф про «третій Рим»

  • 5. Міф про «возз’єднання» та подальше «процвітання» України

  • 6. Міф про «окраїнність» України

  • 7. Міф про «старшобратство» та тотожність понять «Русь» та «Росія», «руський» та «російський»

  • 8. Міф про «єдиний народ», себто про цілковиту спорідненість «великоруського» та «малоруського» етносів

  • 9. Міф про «спільну колиску трьох братніх народів»

  • 10. Міф про «побічну ріку» російської історії та українське «наріччя»

  • 11. Міф про справжніх «героїв» та підступних «зрадників»

  • 12. Міф про те, як українці «на все готовеньке» приперлися

  • 13. Міф про «исконнорусскость» Криму

  • 14. Міф про те, що в Новоросії та Донбасі «зроду старої України не було»

  • 15. Міф про «найлюдянішу людину» та геніальність «усеперемагаючого вчення»

  • 16. Міф–казочка про право на самовизначення

  • 17. Міф про утворення 25 грудня 1917 року в Україні Радянської республіки

  • 18. Міф про надане московськими більшовиками татарам Криму право «налагоджувати своє національне життя вільно»

  • 19. Міф про те, як московські більшовики Україну «визволяли»

  • 20. Міф про правові підстави утворення Союзу РСР

  • 21. Міф про те, як Ленін «прирізав Україні кілька російських областей»

  • 22. Міф про «тріумфальну ходу» радянської влади

  • 23. Міф про «людське обличчя» радянського ладу та прогресивний характер соціалістичної економіки

  • 24. Міф про непідготовленість СРСР до війни в 1941 р.

  • 25. Міф про те, як «4 липня [1942] радянські війська залишили Севастополь

  • 26. Міфи довкола боротьби УПА з окупантами

  • 27. Міф про те, як Хрущов Україні Крим «подарував»

  • 28. Міф про страшну «загрозу українізації» та «утиски росіян» в Україні

  • 29. Міф про безумовне «благо двомовності» в Україні

  • 30. Міф про «меншовартісність» української літератури

  • 31. Міф про те, що відокремлення України «стане катастрофою для її культури»

  • 32. Міф про особливу небезпечність українського «буржуазного» націоналізму

  • 33. Міф про «петлюрівськість» української національної символіки
  • 34. Міф про юридичну належність Севастополя Росії

  • 35. Міф про «братську безкорисливість» та особливі надії на російських демократів в «українському питанні»

  • Від міфів — до історичної правди

  • Бібліографія

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи