Розділ «31. Міф про те, що відокремлення України «стане катастрофою для її культури»»

Обережно: міфи!

«Якби не сталося так зване “воссоєдінєніє”, — переконана Е. Ільїна, — то... Гоголь писав би рідною мовою... Ось до чого доводить російське великодержавництво». А тим часом і визначний знавець європейських — зокрема, й російської — літератур Г. Брандес ще в 1887 р. зазначав (1911. — с. 164–165), що дуже «мало уваги звертається на те, що Гоголь був малоросом...»

На підтвердження «малоросійства» М. Гоголя чи, скажімо, А, Чехова є чимало тверджень тих, хто досліджував їх українське коріння. Наведу лиш одне, яке, окрім іншого, засвідчує українське коріння ще одного гіганта російської літератури — Ф. Достоєвського. Саме дочка останнього, Любов Федорівна, зокрема, наголошувала (Демкович–Добрянський, 1993. — с. 156–157): «Поетичні здібності були вже в українській родині мого батька, а не були дані щойно через мою матір–москвичку, як припускають літературні приятелі Достоєвського». І далі вона додала, що, коли Федір Михайлович «у своїй молодості писав венеціанські романи й історичні драми... він почав наслідувати великого українського поета Гоголя, якого подивляв із цілої душі. У перших творах Достоєвського є багато із тієї української поезії».

У своїй об’ємистій монографії, присвяченій дослідженню літературного стилю Гоголя, професор Гельсінгфорського університету Й. Мандельштам (1902. — с. 208–222) звертає увагу ще на одне явище, «яке досі не привертало до себе уваги, однак має величезне значення», і яке, на його думку, мусить відчути кожний «знайомий з малоруською мовою і водночас чутливий до російської мови», а саме: «Гоголь перекладав свою рідну мову на російську, а не прямо по–російськи писав». Далі автор наводить величезну кількість прикладів з творів Гоголя, які підтверджують це. І не лише з «Тараса Бульби» чи «Вечорів на хуторі...», як можна було б очікувати, а й з «Ревізора», «Мертвих душ», листів письменника. І все це, на переконання дослідника, настільки незаперечно «свідчить про інший хід думок», що будь–кому, хто «хоч трішки знайомий з малоросійською» і хто «добре знає цю мову або зовсім не знає її, а тільки чутливий до загальноросійської мови, стане ясно, що тут говорить малоросійська душа» великого російського письменника. «Що це переклад з малоросійської, ясно для всякого», — наголошує Й. Мандельштам.

Ба більше — «у багатьох випадках» Гоголь, «думаючи (виділено Й. М. — M. Л.) рідною своєю мовою, й не намагався перекладати слова на російську, полишаючи їх у своєму природному стані». І коли в Гоголя не виникало «необхідності» писати російською мовою, тоді «малоруська мова переважала, як слухняніше йому знаряддя думки». А «думка Гоголя, — зазначав В. Ключевський (1990. — с. 434), — цілковито малоросійська думка...» Досить дивна, погодьтеся, метаморфоза для визнаного фундатора «російської літературної мови», якою, як зауважує Й. Мандельштам, «не писав і Пушкін»...

Та, зрештою, достатньо звернути увагу лишень на те, як він писав — бодай цього не може заперечити ніхто — про Росію, на яку Гоголь завжди, за висловом С. Короненко (2000), «дивиться українськими очима», і як про Україну, аби впевнитися, що, перебуваючи в чужій його серцю, байдужо–холодній столиці, він усією душею линув до милої серцю України. На думку фахівців (Николаев, 1984. — с. 6), «час створення “Вечорів...” — найщасливіший у житті Гоголя». Можна лише здогадуватись, якої сили, якої емоційної напруги сягала обумовлена цим болісним роздвоєнням душі і тіла, душевного стану і реального буття внутрішня драма Гоголя, що зрештою і призвело до такого трагічного фіналу.

Маститий академік навряд чи поділяє ці погляди щодо нищівної війни, яку вела російська імперія (в тому числі й більшовицький її різновид) супроти українського народу, його мови, культури, історії, хоч це й загальновідомо. Так само неприпустиме є для нього й саме лиш припущення про те, що безжально гноблена українська культура не менш вартісна, аніж культура її гнобителів.

А от далекий попередник Д. Лихачова, дійсний член Петербурзької академії наук, професор філології Ф. Корш не тільки знав це, а й не соромився визнавати, що «малоросійська культура свого часу стояла настільки вище великоруської, що в XVII ст. вчені виписувалися до Москви з України (ця суто імперська звичка «виписувати» все краще з України збереглася аж до повного розпаду СРСР. — М. Л.). Ми, панівне плем'я, все це забули або, точніше, воліємо забувати» (Животко, 1936. — с. 11). Ото вже справді, як в око вліпив!

На іншій особливості української культури наголошував у згадуваній уже статті академік В. Вернадський (1996), який, зокрема, саме її вважав «єдино справжньою... здатною проникнути в народні маси значно глибше й ширше, ніж та “общерусская культура”, іменем якої оперують вороги українського руху». Отже, тільки з української, а не російської — хай і «великої», і навіть «братньої» — культури зможе визріти «виноград національного відродження» України. Саме розуміння цього й доводило до шаленства російського шовініста (у яку добу він би не жив і якою б личиною не прикривався), змушуючи вдаватися до найбрутальніших антиукраїнських заходів. Так, Указом Сенату Російської імперії 1908 р. «україномовна культура і освітня діяльність оголошені шкідливими (не допомогло навіть те, що їх так високо цінував сам Петро I... — М. Л.)», «бо можуть викликати наслідки, що загрожують спокою і безпеці» (Залізняк. Україна...— 1994. — с. 115). Цілком подібно ставилася до всього українського і радянська імперія.

Нині важко однозначно сказати, чи був Хвильовий переконаний у можливості юридичної незалежності України, але у важливості, необхідності духрвної незалежності від Росії — безперечно. На противагу йому, ми, домігшись нарешті першої, схоже, ще не вповні сьогодні усвідомлюємо необхідність другої. А імперська ідеологія північного «брата» безупинно й вельми успішно — досить подивитися на стан нашого інформаційного простору, що вже впав жертвою російськомовної експансії — проводить політику, спрямовану якщо не на повну ліквідацію, то бодай на значне обмеження нашої духовної незалежності.

І то — неспроста. Відзначаючи «духовні та культурні відмінності українського й російського народів», П. Голубенко (1993. — с. 64–68) слушно наголошував: позаяк Україна «не має природних географічних кордонів з Росією і тривалий час немала державно–політичних», то «єдиним кордоном, що відділяє Україну від Росії, є відмінності двох національних типів, двох культур». Тож не дивно, що у сусідній імперії й нині ще не перевелися охочі позбутися цього надзвичайно подразливого для великодержавницької свідомості вододілу.

«Сьогодні, — зазначає академік І. Дзюба (2000), — навіть деякі видатні діячі російської культури не соромляться говорити про “культурний імперіалізм” у позитивному, нормативному плані — як, мовляв, історичну місію російської культури». Що й казати, знайома пісня. А що ж, власне, ми? Мусимо «протистояти такому (виділено І. Д. — М. Л.) її розумінню, інакше, — наголошує Іван Михайлович, — втратимо себе». Саме це, вочевидь, і мають на меті войовничі апологети поєднання в Україні двох «братніх» культур — російської та української — із цілком передбачуваними наслідками для останньої...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обережно: міфи!» автора Лукінюк Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „31. Міф про те, що відокремлення України «стане катастрофою для її культури»“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Книга для вдумливого читача

  • Book for a thoughtful reader

  • Про деякі особливості радянської міфотворчості

  • 1. Міф про «варварство» наших предків у дохристиянській Київській Русі

  • 2. Міф про те, як «западенці окупували» Київ

  • 3. Міф про «першу спробу» визволення Русі від монголо–татар

  • 4. Міф про «третій Рим»

  • 5. Міф про «возз’єднання» та подальше «процвітання» України

  • 6. Міф про «окраїнність» України

  • 7. Міф про «старшобратство» та тотожність понять «Русь» та «Росія», «руський» та «російський»

  • 8. Міф про «єдиний народ», себто про цілковиту спорідненість «великоруського» та «малоруського» етносів

  • 9. Міф про «спільну колиску трьох братніх народів»

  • 10. Міф про «побічну ріку» російської історії та українське «наріччя»

  • 11. Міф про справжніх «героїв» та підступних «зрадників»

  • 12. Міф про те, як українці «на все готовеньке» приперлися

  • 13. Міф про «исконнорусскость» Криму

  • 14. Міф про те, що в Новоросії та Донбасі «зроду старої України не було»

  • 15. Міф про «найлюдянішу людину» та геніальність «усеперемагаючого вчення»

  • 16. Міф–казочка про право на самовизначення

  • 17. Міф про утворення 25 грудня 1917 року в Україні Радянської республіки

  • 18. Міф про надане московськими більшовиками татарам Криму право «налагоджувати своє національне життя вільно»

  • 19. Міф про те, як московські більшовики Україну «визволяли»

  • 20. Міф про правові підстави утворення Союзу РСР

  • 21. Міф про те, як Ленін «прирізав Україні кілька російських областей»

  • 22. Міф про «тріумфальну ходу» радянської влади

  • 23. Міф про «людське обличчя» радянського ладу та прогресивний характер соціалістичної економіки

  • 24. Міф про непідготовленість СРСР до війни в 1941 р.

  • 25. Міф про те, як «4 липня [1942] радянські війська залишили Севастополь

  • 26. Міфи довкола боротьби УПА з окупантами

  • 27. Міф про те, як Хрущов Україні Крим «подарував»

  • 28. Міф про страшну «загрозу українізації» та «утиски росіян» в Україні

  • 29. Міф про безумовне «благо двомовності» в Україні

  • 30. Міф про «меншовартісність» української літератури

  • 31. Міф про те, що відокремлення України «стане катастрофою для її культури»
  • 32. Міф про особливу небезпечність українського «буржуазного» націоналізму

  • 33. Міф про «петлюрівськість» української національної символіки

  • 34. Міф про юридичну належність Севастополя Росії

  • 35. Міф про «братську безкорисливість» та особливі надії на російських демократів в «українському питанні»

  • Від міфів — до історичної правди

  • Бібліографія

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи