Розділ «20. Міф про правові підстави утворення Союзу РСР»

Спробуймо простежити історіографію цієї офіційної брехні, скориставшись найбільш офіційними джерелами СРСР, до яких, безперечно, належить і згадана вже «БСЭ». У першому виданні цієї енциклопедії у статті «1–й З. Р. (з’їзд Рад. — М. Л.) СРСР» (1946. — т. 53. — с. 345) із цілком зрозумілим лаконізмом записано, що цей з’їзд «(30/ХІІ1922) поклав зачин існуванню багатонаціональної союзної радянської соціалістич. держави, ухвалив декларацію і договір про утворення СРСР». Та й у гігантському за обсягом спеціальному томі «БСЭ» під назвою «Союз Советских Социалистических Республик», виданому в 1947 p., не надто впадають у подробиці: «30/ХІІ 1922 перший з’їзд... ухвалив Декларацію і Договір про утворення... СРСР», тобто нібито й не брешуть, однак замість правди подають напівправду, що, як відомо, є найгіршим різновидом брехні. І друге видання «БСЭ», не затнувшись, стверджує, що «Союз РСР юридично було скріплено Договором, укладеним між Союзними радянськими республіками. У Договорі, а також у Декларації про утворення СРСР, ухвалених 1–м з’їздом Рад (30 груд. 1922)...» і т. ін. (1953. — т. 22. — с. 431).

Здавалося б, видане у більш демократичні часи так званого застою третє видання «БСЭ» розставляє усі крапки над «і» — у статті «Перший З’їзд Рад СРСР» (1975. — т. 19. — с. 366) вперше читаємо: «з’їзд одноголосно ухвалив в основному Декларацію і Договір про утворення СРСР... ЦВК СРСР доручалося підготувати остаточ. текст Декларації та Союзного договору і подати на затвердження 2–го з’їзду Рад СРСР» — усе чітко і ясно. Та й у статті «Договор об образовании СССР» (1972. — т. 8. — с. 386) чесно написано, що «договір разом із Декларацією... було в основному затверджено 1–м з’їздом Рад СРСР». Але вже у виданому через два роки спеціальному томі «Союз Советских Социалистических Республик» (1977. — т. 24. — Кн. II. — с. 137) читаємо зовсім інше: «30 груд. 1922... 1–й з’їзд Рад СРСР... затвердив Декларацію... розглянув та затвердив Договір про утворення СРСР», і ані згадки як про те, що «в основному», так і про рішення «підготувати остаточ. текст... і подати на затвердження 2–го з’їзду Рад СРСР». Як не дивно, але таку ж разючу невідповідність подання — фактично, повну кальку зі «старшого» видання — демонструє й більш пізнє, друге видання «Української Радянської Енциклопедії» (т. З, 8 та 10, відповідно, видані в 1980–1984 pp.). Та хіба в умовах жорсткого московського «старшобратства» можна очікувати на щось інше?

Не розгледіли цього міфу і зарубіжні історики. Так, у обстійливій «Енциклопедії українознавства», створеній наприкінці 40–х років XX ст. в українській діаспорі, в статті «Утворення Совєтського Союзу...» читаємо (Утворення... — 1995. — с. 672): «29.ХІІ.1922 р. конференція уповноважених делегацій РСФСР, УССР, Білор. ССР і Закавказької СФСР схвалила проекти деклярації і договору про створення СССР, а І з'їзд совєтів СССР затвердив 30.ХІІ.1922 р.» Таке ж відображення цих подій подає і згаданий О. Субтельний. Тож чи дивно, що і останньому із радянських енциклопедичних видань — «Советскому Энциклопедическому Словарю», опублікованому в 1991 p., притаманне таке ж подання напівправди? Вочевидь, навіть розгул горбачовської перебудови, вкупі з гласністю й плюралізмом, не в змозі був похитнути консерватизм радянського офіціозу — не допомогло і залучення до науково–редакційної ради таких фахівців і демократів, як академіки Л. Абалкін та Д. Лихачов.

Та й у виданому майже десятиліття по тому науковим видавництвом «Большая Российская энциклопедия» другому — «переработанном и дополненном» — виданні грубезного енциклопедичного словника (1999. — с. 367) не просунулися ані на міліметр далі: «Договір про утворення СРСР юридично закріпив об'єднання 4 республік — РРФСР, УРСР, БРСР та ЗРФСР — в одну союзну державу (Союз РСР). Ухвалений 29.12.1922 конференцією уповноважених делегацій республік, а 30 грудня того ж року його було затверджено разом із Декларацією про утворення СРСР 1–м з'їздом Рад СРСР. Долучений як складова до Конституції СРСР». Не дивно, що такої ж позиції дотримуються й автори сучасних російських підручників (див., наприклад, навчальний посібник для вищих навчальних закладів А. Соколова, 1999. — с. 128–129).

Та найдивнішим у цій справі є те, що українські історики досі ще не приділили цьому вражаючому відкриттю Я. Дашкевича належної уваги — навіть видання, що претендує на «нове бачення» історії України, пише (Історія... — 1995. — с. 193): «30 грудня відбувся І Всесоюзний з'їзд рад. Він затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір». І лише львівське видання «Історії України» для студентів вузів чітко зазначає як про саме відкриття, так і про його автора (Історія... — 1996. — с. 256): «Як доводить львівський історик Ярослав Дашкевич, утворення Союзу РСР не було оформлено згідно з нормами міжнародного права. Союзний договір 1922 р. ніколи не був підписаний. Замість цього документа, що мав характер міжнародної угоди, було прийнято внутрідержавний акт — Конституцію СРСР».

Між іншим, II з’їзд, як свідчить «БСЗ» різних видань, вже й не повертався до цього, і так цілком «ясного», питання. Та й для чого? Віддавши належне спочилому нарешті «вождю всіх трудящих», котрий давно вже став завадою міцніючому майбутньому «батькові всіх народів», та підтримавши виголошену останнім «клятву вірності ленінізму, ленінським заповітам», з’їзд одразу ж зайнявся «актом великого всесвітньо–історичного значення» — ним стало «затвердження з'їздом 31 січня 1924 першої Конституції СРСР, яка була розроблена під керівництвом Й. В. Сталіна», «в основу» якої, як наголошує «БСЗ» другого видання (1951. — т. 9. — с. 386), «були покладені Декларація і Договір про утворення СРСР, ухвалені 1–м Всесоюзним з’їздом Рад (30 грудня 1922)». Третє видання вже навіть не згадує про цю «другорядну» обставину, наче її взагалі не існувало. А коли так — «нема й проблеми»...

Насправді ж, як ми вже мали змогу переконатися, розповсюджувана офіційними радянськими, а тепер і російськими джерелами історія створення 30 грудня 1922 р. Союзу РСР на підставі так званого «міжнародного Союзного договору» виявилася черговим грандіозним міфом. Та найдивнішим є те, що світ, перефразовуючи Б. Ребіндера, таки повірив у ці грецькі, чи то пак московські, «казки». І досі, схоже, вірить...

«Але, — заперечить стійкий прихильник «великого та могутнього», — якщо навіть погодитися — зрозуміло, лише на хвильку і умовно — що той Союзний договір і справді не набув юридичного оформлення, то це ще зовсім не означатиме, що Союз не. було утворено, адже в Конституції 1924 року є цілий розділ, який так і називається: “Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік” — а ця Конституція була затверджена, як належить». Воно–то так, як любив примовляти популярний персонаж відомого водевілю, але трішечки не так, бо, наголошує Я. Дашкевич, те, «що частина Конституції 1924 р. з заголовком “Договір...” немає практично нічого спільного з Союзним договором 1922 р., довести дуже просто:

1. Вона не має характеру міжнародного договору.

2. Проект Союзного договору 1922 р. має 26 статей; частина Конституції 1924 р. під фальшивою назвою “Договір...” має 11 глав і 72 статті. У виданні 1960 р. Союзний договір 1922 р. займає 4,25 сторінки; частина Конституції під назвою “Договір...” — більш як 12 сторінок». Отже, робить цілком логічний висновок історик, «Союзний договір 1922 р. і Конституція 1924 р. — це не одне й те саме».

Не менш важливим є й те, що, так ніколи й не пройшовши передбачене рішенням І з’їзду Рад СРСР «остаточне затвердження», тобто так і залишившись таким собі юридичним «напівфабрикатом», згадані Договір та Декларація вже невдовзі справді були «покладені в основу», а отже, стали тим — нібито правовим — підґрунтям, на якому й утвердилася перша, так звана «сталінська», Конституція СРСР.

Отакими методами створювався цей «Союз», а тому й не вийшло із нього анічогісінько путнього — та й не могло вийти, бо, як відомо, на брехні, ненависті й крові можна створити лишень іще більші брехню, ненависть і кров.