Розділ «8. Міф про «єдиний народ», себто про цілковиту спорідненість «великоруського» та «малоруського» етносів»

Обережно: міфи!

Відомо, що на момент «возз’єднання» України та Росії то були дві абсолютно різні країни, ба більше — як переконливо доводить Л. Залізняк (Нариси... — 1994. — с. 226), «Україна та Росія історично належали до різних типів цивілізації. Якщо Україна своєю долею з часів Київської Русі до кінця XVIII ст. була нерозривно пов’язана з Європою, то Росія розвивалася як деспотія східного типу (між іншим, така властива для російського села община — згадаймо, як наголошував на «обов’язковості общинності» для великоросів М. Костомаров — «сама була частиною деспотичної системи», наголошує Л. Залізняк. Саме вона «забезпечувала ефективну експлуатацію селянства державою», а після скасування кріпацтва 1861 р. «сприяла збереженню російського самодержавства в його азійських формах, заважаючи приватизації землі і поширенню капіталістичних відносин на селі». Цілком закономірно, що у радянській Росії духовними нащадками російської общини, цієї вкрай необхідної для нової форми деспотії інституції, стали насильницьки створені державою колгоспи. — М. Л.). Тому неправильно зараховувати Київську Русь до російської імперії як перший етап розвитку російської держави» (історик має цілковиту рацію, позаяк процес утворення так званого великоруського етносу, як відомо, започаткувався тільки в XIV ст., а утворена в IX ст. Руська держава, ядром якої була Київська земля, на ту пору вже давно припинила своє існування).

Свого часу ще М. Драгоманов у «Автобіографії» наголошував (1937. — с. 70), що «найбільша частина національних відмін України від Московії пояснюється тим, що Україна до XVIII в. була більше зв’язана із Західною Європою, і хоч з проволокою (завдяки Татарам), та все ж йшла разом із Західною Європою в суспільному і культурному процесі». А під сучасну пору, як зазначав знаний діаспорний дослідник історії України І. Лисяк–Рудницький (1994. — с. 2), «більшість істориків згідна з тим, що Московщину–Росію 14–17 століть не слідуважати за європейську по своїй суті країну. Загальновідомо, що “європеїзація”, чи пак “окциденталізація”, Росії наступила щойно внаслідок реформ Петра І. Але навіть багато російських мислителів вважали цю європеїзацію проблематичною».

Зокрема, й Г. Федотов наголошував на тому, що татарська стихія «зсередини» оволоділа душею Московії, «проникала у плоть і кров», і саме через це та душа, «яку давнину... відкрита Сходові», себто повернута до Азії. А декотрі сучасні автори у московських виданнях взагалі відмовляють росіянам у належності до слов’ян (Коваленко. Имперский... — 1992): «Помилуй Боже, та які ж росіяни слов’яни ? Це тільки так мовиться для красного слівця. Слов’яни — то Європа. А найрозумніші голови (євразійці) твердять, що хоча й не повністю Азія, але й ніяка не Європа [«виходячи із цілісності Росії», сучасні послідовники Трубецького вважають (Россия на пороге... — 1996. — с. 29), що саме «євразійське вчення має потужну ідеологію, яка може надовго спаяти Росію й розселені в ній народи воєдино», у такий собі «євразійський суперетнос», «ядром» якого, звісно ж, буде «російський народ». — М. Л.]. Навіть російські “патріоти”, найбільш тямущі, як В. Кожинов, і ті заявляють: “Я взагалі не думаю, що російський народ є за своєю внутрішньою суттю власне “слов’янським” («посівши форми європеїзму», наголошував у своїх «Литературных мечтаниях» В. Бєлінський, росіянин насправді «зробився тільки пародією європейця». — М. Л.). Навіть з точки зору антропологічної в ньому дуже мало слов’янського, не кажучи вже про історичну долю”. Ні, розмовляти мовою слов’янської групи — ще не означає бути по духу слов’янином... Он і римський папа по–російськи розмовляє майже без акценту: в Сибіру виучився. Вся справа в тім, яка програма записана в кору головного мозку».

І хоча, як запевняв академік М. Покровський (1943), питання стосовно того, «що фіни становили корінне... населення майбутньої Великоросії, що слов’янські пришельці не займали порожні місця, а «поглинали», тобто насильницьки підкоряли собі, це корінне населення країни», не викликало «розходжень уже у буржуазних істориків», все ж таки саме в утворенні «великоруської гілки, її розселенні й обрусінні фінів», на думку згаданого К. Кавеліна (1897. — с. 599), якраз і «полягає інтимна, внутрішня історія російського народу», яка «залишається й досі якось в тіні». Значить, наголошував цей історик, «у ній–бо саме й лежить ключ до всього ходу російської історії». Однак російська історична наука й досі вважає за краще не звертати на той «ключ» жодної уваги...

Тому так мертво й учепилися вони за «київський період» української історії. Бо, на думку сучасних ідеологів «великої Росії», тільки «київський православний корінь виступає одночасно і запорукою... європейської належності, й гарантією національної гідності» великоросів (Россия на пороге... — 1996. — с. 43). Україна ж, навпаки, наголошує Лисяк–Рудницький, (назв. пр. — с. 2) «ніколи не пережила доби насильного й раптового “узахіднення”, аналогічної з царюванням Петра в російській історії», позаяк вона вже «від своїх початків була суттєво європейською... і не потребувала асимілюватися до Європи шляхом наглого, революційного перевороту», який започаткував Петро І.

Саме тим і пояснюється та непримиренно уперта і невгавна багатовікова боротьба українського народу проти московських поневолювачів навіть тоді, коли, зважаючи на незрівнянно біл ьшу могутність імперії та на незаперечні успіхи імперської політики, спрямованої на переманювання на свій бік керівної верстви та інтелектуальної еліти з одночасним винищенням тієї її частини, котра залишалася вірною національним інтересам свого народу, здавалося б, не залишалося вже жодних реальних надій на успіх, що, як зазначає П. Голубенко (1993. — с. 63–64), «Україна з її культурно–історичними традиціями є цілком окремий і суверенний національний організм, який не може вжитися й примиритися з російською системою. Ця боротьба свідчить про органічну хибність ідеї співжиття українців і росіян в одній російській державі (виділено П. Г. — М. Л.)».

Довготривале присилування до того співжиття не могло не позначитися на ставленні українців до «братнього» поневолення (після Другої світової війни поступово так само здеформуються й почуття Москви визволених Червоною армією народів так званого соцтабору, коли визволителі від німецької окупації самі посядуть місце окупанта). Ось, наприклад, які настрої серед українського народу зафіксував ще 175 років тому безсторонній самовидець, німецький мандрівник Й. Коль, який відвідав Україну в 30–х роках XIX ст.; «Огида, яку народ Малоросії відчуває до народу Великороси) така сильна, що її можна справедливо схарактеризувати як національну ненависть. Від 17 століття, коли країну вперше приєднано до Московського царства, ці почування не зменшилися, але радше скріпилися... Малоросіяни твердять, що до часу їхнього підкорення (про «возз’єднання» в той час, як бачимо, і не йшлося! — М. Л.) всі вони були вільні люди та що кріпацтво було між них невідоме. Як вони самі кажуть, росіяни повернули половину народу в рабів. Упродовж першого століття після об’єднання Малоросія мала своїх гетьманів та зберігала у великій частині свою старовинну конституцію та привілеї; але все це було зметене назадницькими реформами останнього та поточного століття... Полтавську битву до сьогодні згадують у цілій Малоросії з почуттями, подібними до тих, що з ними битву під Білою Горою згадують у Чехії... Якщо колись настане день, коли колосальна імперія — Росія розпадеться на шматки, годі сумніватися в тому, що малоросіяни утворять відрубну державу. Вони мають свою власну мову, власні історичні спогади, рідко змішуються зі своїми московськими господарями та нараховують уже понад десять мільйонів душ» (цитовано за кн.: Лисяк–Рудницький, 1994. — с. 161).

На жаль, за століття, які проминули з часу запису цих спостережень, російсько–радянською імперією (саме імперією, а не російським народом!) вчинено проти українського народу стільки таких дій, які, за термінологією правників, кваліфікуються як геноцид та етноцид, що назагал це жодним чином не могло сприяти, аби означені Й. Колем «почування» зменшилися. Навіть В. Ленін, якого, як відомо, сповнювали «почуття національних (великоруських. — М. Л.) гордощів», змушений був визнати (ПСС. — т. 38. — с. 182–183), що «трудящімаси інших націй були сповнені недовіри до великоросів, як нації... котра пригнічує», ба більше — на переконання вождя, великоруська нація цим «викликала до себе у всіх інших націях шалену ненависть». Однак поширювати їх на увесь російський народ було б, звичайно, безпідставно.

Водночас мусимо усвідомити — тільки український народ має бути неподільним господарем на українській землі, а Москва, якими б історичними «аксіомами» на кшталт спліснявілої «теорії» Погодіна — Соболевського чи новітньої «правди» Хасбулатова — Лужкова вона не обґрунтовувала своє загарбництво, не має (і ніколи не мала!) жодних прав на спадок, залишений нам нашими пращурами доя того, аби ми його зберегли та передали своїм нащадкам.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обережно: міфи!» автора Лукінюк Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „8. Міф про «єдиний народ», себто про цілковиту спорідненість «великоруського» та «малоруського» етносів“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Книга для вдумливого читача

  • Book for a thoughtful reader

  • Про деякі особливості радянської міфотворчості

  • 1. Міф про «варварство» наших предків у дохристиянській Київській Русі

  • 2. Міф про те, як «западенці окупували» Київ

  • 3. Міф про «першу спробу» визволення Русі від монголо–татар

  • 4. Міф про «третій Рим»

  • 5. Міф про «возз’єднання» та подальше «процвітання» України

  • 6. Міф про «окраїнність» України

  • 7. Міф про «старшобратство» та тотожність понять «Русь» та «Росія», «руський» та «російський»

  • 8. Міф про «єдиний народ», себто про цілковиту спорідненість «великоруського» та «малоруського» етносів
  • 9. Міф про «спільну колиску трьох братніх народів»

  • 10. Міф про «побічну ріку» російської історії та українське «наріччя»

  • 11. Міф про справжніх «героїв» та підступних «зрадників»

  • 12. Міф про те, як українці «на все готовеньке» приперлися

  • 13. Міф про «исконнорусскость» Криму

  • 14. Міф про те, що в Новоросії та Донбасі «зроду старої України не було»

  • 15. Міф про «найлюдянішу людину» та геніальність «усеперемагаючого вчення»

  • 16. Міф–казочка про право на самовизначення

  • 17. Міф про утворення 25 грудня 1917 року в Україні Радянської республіки

  • 18. Міф про надане московськими більшовиками татарам Криму право «налагоджувати своє національне життя вільно»

  • 19. Міф про те, як московські більшовики Україну «визволяли»

  • 20. Міф про правові підстави утворення Союзу РСР

  • 21. Міф про те, як Ленін «прирізав Україні кілька російських областей»

  • 22. Міф про «тріумфальну ходу» радянської влади

  • 23. Міф про «людське обличчя» радянського ладу та прогресивний характер соціалістичної економіки

  • 24. Міф про непідготовленість СРСР до війни в 1941 р.

  • 25. Міф про те, як «4 липня [1942] радянські війська залишили Севастополь

  • 26. Міфи довкола боротьби УПА з окупантами

  • 27. Міф про те, як Хрущов Україні Крим «подарував»

  • 28. Міф про страшну «загрозу українізації» та «утиски росіян» в Україні

  • 29. Міф про безумовне «благо двомовності» в Україні

  • 30. Міф про «меншовартісність» української літератури

  • 31. Міф про те, що відокремлення України «стане катастрофою для її культури»

  • 32. Міф про особливу небезпечність українського «буржуазного» націоналізму

  • 33. Міф про «петлюрівськість» української національної символіки

  • 34. Міф про юридичну належність Севастополя Росії

  • 35. Міф про «братську безкорисливість» та особливі надії на російських демократів в «українському питанні»

  • Від міфів — до історичної правди

  • Бібліографія

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи