Розділ 6 Бойові операції українських відділів на Лівобережній Україні. — Рух австро-німецької армії.— Боротьба за Крим.— Чорноморський флот. — Конфлікт з німецьким командуванням

3. Нарешті, третя колона німецьких військ посувалася через Козятин на Жмеринку — Знаменку — Катеринослав. Після зайняття останнього ця колона виділила спочатку одну 15-ту ландверну піхотну дивізію, а пізніше ще дві піхотні і одну кінну для зайняття Криму.

Для забезпечення руху цих колон німецької армії з півночі, з міста Гомель, в напрямку на Брянськ просу валися також значні німецькі сили в складі не менше двох дивізій.

Головні сили Червоної Армії було відкинуто за межі північних кордонів України. Лише в районі Донецького басейну, в індустріальному центрі України, тримались окремі червоні банди при підтримці московських робітників, яких налічувалося в цьому районі десятки тисяч. У Криму також ще перебували червоні московські війська. Російський совєтський уряд створив у Криму штучного характеру “Кримське Совєтське Правительство”, яке не мало визнання навіть з боку населення самого Криму. Це “Правительство” не мало нічого спільного з населенням Криму, та й складалося воно з росіян, а не з місцевого населення. Крим для України, крім своїх природних скарбів, завдяки численним портам, з головним портом Севастополем, цією стратегічною і технічною базою Чорноморського флоту, був ключем до Чорного моря. Питання володіння кримськими портами, а особливо Севастополем і Чорноморським флотом, було надзвичайної ваги для України як з боку політичного, так і з економічного.

Оволодіння Кримом та його портами вирішувало долю Чорноморського флоту. Німецьке командування вже мало опрацьований план окупації Криму і захоплення Чорноморського флоту, для чого в районі Катеринослава було зосереджено кілька німецьких дивізій для операцій у Криму. Зі свого боку, Український Уряд не міг допустити, щоб Чорноморський флот і багатомільйонне майно попали в руки німецького командування як військова здобич. Щоб попередити події, Український Уряд вирішив зайняти Крим українськими військами. Для цих операцій було відокремлено групу у складі до 5000 багнетів, 4 кінного полку, кількох батарей та бронепотягів під командуванням полковника Болбочана.

12 квітня ця “Кримська група” українського війська, зосередившись на станції Лозова, розпочала рух до Криму через Павлоград, Синельниково, Олександрівськ. Розбиваючи на своєму шляху численні відділи Червоної Армії, “Кримська група” зайняла 16 квітня місто Олександрівськ. Одночасно було одержано відомості, що до Олександрівська з боку Херсона наближається одна австрійська дивізія, а з боку Катеринослава — 15-та ландверна німецька дивізія під командуванням генерала фон Коша. Справді, на другий день до Олександрівська підійшла австрійська дивізія, яка зайняла бойові позиції для наступу на місто, бо ще не знала, що український відділ уже зайняв Олександрівськ. Непорозуміння швидко вияснилося, австрійська дивізія вільно увійшла в Олександрівськ. Ця дивізія складалася з українців із Галичини, свідомих українських патріотів, що творили в австрійській армії окремі формації під назвою Українських Січових Стрільців. Командував ними архікнязь Вільгельм (полковник Василь Вишиваний).

17 квітня до Олександрівська прибув штаб 15-ї ландверної німецької дивізії на чолі з генералом фон Кошем, який мав завдання наступати на Крим. Командир українського відділу полковник Болбочан рішає випередити наміри німецького командування й 18 квітня вирушає на місто Мелітополь, яке після упертого бою на другий день займає, але вслід за українським відділом до Мелітополя входить і 15-та ландверна дивізія.

Між тим частини Червоної Армії відходили до Криму, де за відомостями нашої розвідки “Кримське Совєтське Правительство” в нагальному порядку організувало оборону при вході в Крим, на вузькій, так званій Кримській шийці. Оволодіння цією шийкою, яка відіграла таку велику роль у громадянській війні в Україні, наприклад у боротьбі за Крим армії генерала Врангеля, було дуже складною й ризикованою операцією, що потребувала численних військ і технічних засобів, але командир українського відділу полковник Болбочан, обраховуючи загальний стан Червоної Армії і загальну ситуацію, вирішує коротким і блискавичним ударом прорватися в Крим уздовж залізниці Мелітополь — Джанкой.

Розраховуючи тільки на свої невеликі сили, він відважується піти на цю ризиковану операцію, пам'ятаючи основне своє завдання: зайняти Крим до приходу німецьких дивізій.

Користуючись тим, що генерал фон Кош вирішив наступати на Крим після того, як уся його дивізія буде зосереджена в Мелітополі, Болбочан відривається від 15-ї ландверної дивізії та під прикриттям бронепотягів рушає в напрямку на Джанкой. Зручним маневром уночі на 20 квітня він підводить свій відділ до так званих Сиваських переправ, рішучим ударом захоплює їх, а 22 квітня вже займає станцію Джанкой. Ворог у безладді відступив до Сімферополя.

Для переслідування ворога, що тікав, було вислано кінний полк під командуванням полковника Петрова. Але несподівано на станцію Джанкой прибуває німецький броне-потяг. Командир його почав вимагати від полковника Болбочана пропустити його в авангард українського відділу, що пішов на Сімферополь. Чемно, але твердо українці відмовили. Незабаром від генерала фон Коша прийшов наказ з вимогою припинити операції українських військ у Криму. На це йому дано відповідь, що припинити операції, які так успішно розвиваються, неможливо.

24 квітня український відділ після короткого бою зайняв Сімферополь, населення якого оваційно вітало українців. Кінний полк пішов на Бахчисарай.

Однак конфлікт між німецьким командуванням і командиром українського відділу наростав. Від фон Коша прийшов новий категоричний наказ про припинення операцій українського відділу, в разі невиконання якого німці вважатимуть український відділ як ворожу військову частину.

Як перша частина репресій німці (перші ешелони яких прибули до станції Джанкой) перервали телеграфне сполучення українського відділу з Києвом.

Прибувши до Сімферополя, штаб німецької дивізії поставив удруге категоричну вимогу Болбочану припинити дальший наступ на Севастополь. У противному разі український відділ буде обеззброєно. Для підтримки цього ультиматуму німецькі війська зайняли позиції навколо українського відділу, скерувавши на нього кулемети і гармати. У відповідь на це український відділ також зайняв позиції до бою.

Становище було дуже напружене. В кожну хвилину міг початися бій між українськими і німецькими військами, в якому, звичайно, мали б перевагу німецькі війська, тим більше що до Сімферополя вже підходили ешелони нових німецьких піхотних дивізій і однієї бригади кінноти.

Через кілька годин командир українського відділу отримав новий ультиматум — скласти зброю і покинути Крим. Полковник Болбочан відмовився виконати цей ультиматум, поки не одержить відповідного наказу від Українського Уряду. Врешті німецьке командування дало йому змогу телеграфом знестися з урядом, з наказу якого українські частини покинули Крим 27 квітня, зосередившись у Мелітополі.

На той час у Севастополі зосередився весь Чорноморський флот, де ще не розвіявся “революційний чад”. Розстрілявши чимало офіцерів, потопивши десятки з них у морі чи спаливши їх у печах, матроси захопили все керівництво флоту, утворивши революційний комітет. Звістка про те, що до Севастополя наближається українське військо, примусила цей бандитський елемент, який керував флотом, серйозно задуматися над своєю долею, а разом з тим дала змогу поміркованій матроській масі опанувати настроями команд кораблів. Команди кораблів Чорноморського флоту складалися переважно з матросів української національності, які з наближенням українських військ до Севастополя могли відверто виявити своє національне обличчя. Незважаючи на перешкоди і протести матросів російської національності, що найбільш уперто відстоювали ідеї Інтернаціоналу, на всіх кораблях почалися мітинги, на яких виносили постанови про те, що Чорноморський флот є флотом України.

Бойові кораблі один за одним підносили на своїх щоглах українські національні прапори. Дисципліну на кораблях було відновлено, однак, на велике їхнє здивування, до Севастополя увійшло не українське військо, а німецьке. Чорноморський флот знявся з котвиць і в повному складі відійшов до Новоросійська. Він не захотів віддатися в руки вчорашнього ворога, а врешті опинився знову в руках московських комуністів.

Це сталося 29 квітня 1918 року, коли німецьке військо зайняло порт Севастополь. Між тим “Кримська українська група” після кількаденного перебування в Мелітополі, примусово покинувши Крим, зосередилася в місті Олександрівськ.

Тим часом Запорозький корпус вів подальші бойові операції щодо очищення від московських банд Донецького басейну.