Розділ 21 Галицька Армія й Армія Української Народної Республіки. — Захоплення Проскурова. — Бої за Жмеринку. — Бої на Вапнярському напрямку

Сили ворога та наміри його виглядали приблизно так: зазнавши поразки на кам'янецькому напрямку, ворожі сили значно ослабли та доходили в Проскурівському районі до 6500 багнетів і шабель. Вільних сил ворог не мав, бо все було скероване на боротьбу з армією Денікіна, що успішно просувалася на Правобережній Україні.

На допомогу своїй проскурівській групі червоне командування змогло вислати лише ті частини, що стояли на польському кордоні, а саме: 1б-й прикордонний полк та відділ китайців. Свою Жмеринську групу ворог зміцнив дрібними відділами з Києва й інших районів та збільшив її до 4000 багнетів. На вапнярському напрямку, який найбільше турбував ворога, з огляду на успіхи 3-ї дивізії ворог виставив 45-у піхотну дивізію у складі до 4000 багнетів, для якої увесь час йшли підкріплення з Одеси.

Наступ українських військ розвивався дуже успішно. 29 липня Запорозький корпус о 7 годині ранку вривається в Проскурів, у той час як Січові Стрільці займають Чорний Острів. 2-й галицький корпус обходить Проскурів із сходу, наступаючи в напрямку на станцію Деражню.

На 30 липня наші війська сповна виконують директиву штабу армії та виходять на лінію річки Бужок. Нами взято велике військове майно та сотні полонених. Ворог у паніці відходить на північ. Наша кіннота його переслідує.

У Жмеринському напрямку 2-а дивізія разом з повстанцями отамана Тютюнника веде наступ на Жмеринку вздовж залізниць Проскурів — Жмеринка та Бар — Жмеринка. Ворог уперто б'ється, спираючись на свої численні бронепотяги. На допомогу нашим військам надходять повстанці з району Летичева, яким дається завдання наступати на Жмеринку з півночі, але, незважаючи на це, до 30 липня Жмеринка залишається в руках ворога. Ворог під Жмеринкою наробив дротяних перешкод, які наші війська не змогли подолати, бо бракувало відповідної кількості артилерії (всього у нас було 8 гармат). Крім цього, повстанці ще не мали часу в належний спосіб переорганізуватися.

На вапнярському напрямку 3-я дивізія захопила станцію Рахни, виставляючи там заслін у бік Жмеринки, її завданням було після захоплення Вапнярки йти на південний схід, але цей рух був дуже небезпечним, поки Жмеринка була в руках ворога. Отже, 3-я дивізія, скупчивши свої сили в районі Джурин — Мураса, короткими ударами б'є частини ворожої 45-ї дивізії. З огляду на те, що на долю 3-ї дивізії випало почесне завдання оберігати праве крило фронту Української Армії, в напрямку на Одесу, увесь цикл боїв за оволодіння Вапняркою й утримання її в своїх руках надалі будемо називати “Вапнярською операцією”.