Розділ 14 Плани штабу армії. — Необхідність ліквідації одного з фронтів. — Наступ. — Проскурівські бої

Між тим Польська Армія, зайнявши Рівне — Здоілбунів — Броди, зупинила свій рух на схід. Це дало можливість Волинську групу у складі 1-ї і 4-ї дивізій та Юнацької Школи під командуванням генштабу полковника Петрова, що стояла проти поляків, пересунути на ліве крило армії. Втративши більше половини свого складу в боях з поляками, ця група була дуже нечисленна, і головною опорою її була Юнацька Школа. Під натиском червоних відділів вона 8 червня зайняла фронт Катербург — Шумськ. Ударами з району Шепетівки ворог дуже натискав на Волинську групу, маючи метою охопити ліве крило Української Армії. Захоплення нами Проскурова і просунення наших частин в напрямку на Жмеринку стурбували червоне командування (12-а армія), внаслідок чого воно наспіх проводить перегрупування своїх сил для контрнаступу, щоб зробити головний удар в ліве крило Української Армії з одночасним ударом на Проскурів з боку Жмеринки.

Дві ударні групи совєтських військ: одна в районі Шепетівка — Заславль, друга — Шумськ — Катербург в загальній кількості до 7000 багнетів, 1500 шабель, 42 гармат та 2 бронепотягів мусили ударити з півночі в напрямку на Проскурів. Зі сходу, в районі станції Деражня, ворожа група, підсилена інтернаціональною бригадою в складі до 4000 багнетів при 3 бронепотягах, мусила атакувати Проскурів.

11 червня ворог переходить у наступ на всьому фронті. Бої були дуже запеклими, часом доходило до багнетів. Хоч Січові Стрільці і Волинська група відбили всі атаки, але понесли великі втрати в людях та витратили більшу частину набоїв. Штаб армії вирішує відвести частини Січових Стрільців і Волинську групу на більш сприятливі позиції по річці Случ, а разом з тим для контрудару стягає в район Старокостянтинів — Красилів дві Запорозькі дивізії з-під Проскурова.

12, 13 і 14 червня йдуть жваві бої за переправи на річці Случ. Врешті, ворогові пощастило в деяких місцях захопити переправи та відкинути наші частини аж до залізничної лінії Волочиськ — Проскурів. Це ставило під загрозу запілля наших частин, що билися на схід від Проскурова, але 15 червня контрударом Запорожців і полку Січових Стрільців ворога відкинуто на північ від ріки Случ.

Наші частини на схід від Проскурова відбили всі ворожі атаки та зайняли Деражню.

2-а дивізія просунулася через Фельштин на Ярмолинці і далі в напрямку на місто Ялтушків; у той же час 3-я дивізія на правому крилі армії зайняла Нову Ушицю.

Цим циклом боїв кінчається перший період Проскурівської операції.

Ворог, зустрінувши 14 і 15 червня відсіч у боях за переправи на річці Случ, вирішив перенести місце свого удару на крайнє ліве крило в районі міста Базалія, де фронт займала слабенька Волинська група, та в такий спосіб обійти річку Случ з заходу і опинитися в запіллі групи Січових Стрільців.

3 цією метою він зосереджує проти Волинської групи три полки Таращанської дивізії, 5-й кінний полк імені Троцького при 6-ти гарматах — всього до 4000 багнетів при 800-1000 шабель. Про наміри ворога штаб армії довідується кілька днів пізніше, вже під час боїв, що розпочалися, але тим часом підготував удар на Старокостянтинів. Для того він стягнув у район міста Красилова три дивізії і кінний дивізіон. Таким чином, обидві сторони готувалися до наступу, але в різних напрямках.

18 червня червоні кидаються в атаку на Волинську групу. Після гарячого бою вони збивають її та з великими втратами примушують відійти до станції Чорний Острів. Січові Стрільці у зв'язку з відходом Волинської групи загинають своє ліве крило в бік Чорного Острова, але переправи на річці Случ продовжують твердо тримати.

Наш удар, намічений також на 18 червня, відбувся лише частково, бо дивізії не встигли зосередитися в зазначеному їм районі. Все ж 9-а дивізія на деякий час захопила Старокостянтинів, але ворог вибив її звідти контратакою. Одначе наш кінний дивізіон встиг підірвати залізницю Старокостянтинів — Шепетівка. Сподіваних результатів цей удар нам не приніс. У зв'язку з невдачами Волинської групи на допомогу їй кинуто 7-у Запорозьку дивізію, яка з частинами Січових Стрільців мусила атакувати ворога в напрямку на Купель. Полковникові Сальському з 8-ю і 9-ю дивізіями дано наказ знову атакувати в напрямку на Старокостянтинів.

19, 20, 21 червня на всьому фронті відбувається низка зустрічних боїв. Наслідки цих боїв до вечора 21 червня такі: 7-а дивізія і Січові Стрільці відкинули ворога з великими для нього втратами, забираючи сотні полонених і кулемети. На жмеринському напрямку 6-а дивізія зламала міцний опір ворога та розгромила його. Командира полку і двох курінних червоного Балтського полку було вбито. Знищено дощенту червоний партизанський загін. Захоплено полонених, кулемети, 3 гармати. 8-а дивізія захопила нарешті Старокостянтинів, відкинувши ворога на північ. 2-а дивізія б'ється в районі Ялтушкова, в той час як 3-я дивізія підходила до станції Катюжани. Одним словом, на всьому фронті нами досягнуто успіхів. Ліквідовано небезпеку обходу сильними ворожими силами нашого лівого крила. Але розгромити цілковито ворога, що наступав з півночі, нам не пощастило.

З 22 по 29 червня головні бої йдуть за переправи на річці Случ. Щоб підтримати свою західну групу, що понесла значні втрати, та відтягнути від неї увагу наших військ, ворог форсує Случ біля Красилова та займає останній. Кількаденні бої наших військ за переправу біля Красилова не мають успіху. Війська надто стомлені.

Проте на лівому крилі 7-а дивізія з 1-м і 3-м полками Січових Стрільців 24 червня знов атакує ворога (західну групу) та розбиває її. Ворог у безладді відходить до Базалії. А його переслідує кінний полк Костя Гордієнка з кінногорним дивізіоном полковника Алмазова. В наші руки попадає чимало трофеїв, серед яких — прапор 2-го Таращанського полку. З огляду на невиразне становище нашого фронту біля Красилова 7-у дивізію відтягнуто з резерву в район Чорного Острова.

На жмеринському напрямку 6-а дивізія б'є ворога та просувається до станції Комарівці. 2-а дивізія веде бої в районі міста Бар та частиною своїх сил намагається вийти в запілля, допомагаючи цим 6-й дивізії. 3-я дивізія веде планомірний і енергійний наступ, обсаджуючи станцію Катюжани та виділивши частину своїх сил для захоплення Могилева і Шаргорода.

30 червня можна вважати датою закінчення другого періоду Проскурівських операцій.

Загальна ситуація на фронті в Україні та розташування наших і червоних сил 1 липня 1919 року були такі (1): “Більшовики дуже занепокоїлися неуспіхом свого маневру під Проскуровом. Більшовицьке командування на цю операцію покладало великі надії, їхня преса загодя трубила: “Гром пабєди раздавайся, веселіся, комуніст! Смерть петлюровцам!” А тут неуспіх під Проскуровом і безпосередня загроза Жмеринці і Могилеву. На цей час в Україні ситуація для більшовиків складалась надто несприятливо. Скрізь почалися повстання. Отаман Григоріїв (2) успішно воює з більшовиками на побережжі Чорного моря і на Катеринославщині. На Чернігівщині партизан Ангел взяв Прилуки і загрожує важливому залізничному вузлу — Бахмач. На Волинщині партизан Соколовський сильно непокоїть більшовицьке запілля. Невгомонна, бурхлива Тараща (первісне джерело повстання проти німців) на чолі з отаманом Зеленим також дуже непокоїть більшовиків. Район Вінниця — Бердичів — Гайсин з нетерпінням чекає на наш прихід.

Денікін на Лівобережжі вже успішно розпочав свої операції за звільнення Харківщини від більшовиків. У більшовицьких частинах, що оперували проти Української Армії, розпочався заколот. Так, 9-й совєтський полк з огляду на хвилювання в ньому роззброєно і провідників його розстріляно. Таращанська дивізія, і та почала мітингувати. Полк “Чорних Чортів” викинув прапор: “Бий жидів, спасай Україну” і також був добре просіяний (з 600 шабель лишилося 120). Перед більшовиками стояла дилема: тепер або ніколи. Треба було остаточно розправитися з Українською Армією і тоді звільнені вже сили перекинути на Денікіна і на внутрішній фронт. Підвойський (видатний совєтський комісар) у своїх промовах все більше й більше відводить місця Українській Армії. Він обіцяє вислати в першу чергу під Проскурів і Жмеринку не менш як п'ять свіжих полків.

Більшовики широко використовують дану їм передишку з 26.06 до 30.06 для перегрупування. План їх в основі лишається попередній: взяти Проскурів і відтягти нашу армію від Збруча. Наступ вести Північною і Західною групами. Їхнє перегрупування на загал було таке: в район Красилова вони поволі стягують частину сил, що раніше оперували в районі Базалія — Купіль; до Старокостянтинова надходять свіжі частини, між ними — 28-й совєтський полк. Ця група повинна наступати з району Старокостянтинова і Красилівського плацдарму на Проскурів; до її складу ввійшли Богунська, частина Таращанської бригади, два окремих піхотних полки та кіннота. До Західної своєї групи більшовики підтягують одну піхотну бригаду та свіжу кінноту і дають їй завдання прорвати наше ліве крило і йти у глибокий його обхід. Наказано за всяку ціну заволодіти Проскуровом. Обіцяно грошову допомогу всім, хто братиме участь у захопленні Проскурова.

Жмеринській групі більшовики дають завдання наступати на Проскурів з метою притиснути нас до Збруча. Цю групу підсилено вельми рухливим партизанським загоном для захоплення залізничної колії Проскурів — Комарівці.