Розділ «Конфлiкт мiж Центральною Радою та Радянським Народним Комiсарiатом»

Цiкаво зазначити, що жодний дослiдник чи автор спогадiв, жодний газетний репортер того часу не висвiтлив та не проаналiзував цю подiю. Адже замiна С.Петлюри, людини широко знаної та надзвичайно авторитетної у вiйськових колах, людини, полiтика якої найбiльш вiдверто вела до розриву з усiм ворожим Українi, людини, яка бiльш за всiх спричинилася до конфлiкту Центральної Ради та Раднаркому, була неабиякою подiєю того часу.

Навiть Дмитро Дорошенко не дав належного коментаря до цього:

"В кiнцi грудня 1917 року С.Петлюра подався до демiсiй, причиною якої були постiйнi непорозумiння мiж ним та В.Винниченком, якi часом приймали дуже гострi форми" (40,с.373).

Уся плутанина, що коїлась у Центральнiй Радi, сварки мiж провiдними її дiячами, загострення стосункiв мiж ними, полiтична метушня Генеральних Секретарiв призвела до того, що бiльшовики абсолютно безкарно та безконтрольно почали насаджувати свою полiтику та свої погляди на Харкiвщинi та Катеринославщинi. Адже за час, доки була нестiйка ситуацiя в Генеральному Секретарiатi, бiльшовики майже без проблем, зустрiчаючи опiр тiльки мiсцевих українських залог, захопили Харкiв, Катеринослав, Олександрiвськ, Чугуїв, Лозову та iншi мiста. А Центральна Рада мовчала, вирiшуючи свої внутрiшнi проблеми та задовольняючи полiтичнi амбiцiї окремих осiб.