Розділ «Конфлiкт мiж Центральною Радою та Радянським Народним Комiсарiатом»

7) С л у х а л и: доложену Абрамовичем заяву комiсiї по охоронi ладу на Українi, що робота її не може проводитись планомiрно, i не може виконувати своїх обов'язкiв через нестачу потрiбних сил.

П е т л ю р а каже, що вiйська дуже мало: козачi частини, якi ранiше були в розпорядженi губернських комiсарiв, не дуже охоче iдуть в контактi з українськими. Генеральне Секретарство вiйськових справ не хотiло до цього часу брати вiйсько з фронту, але тепер приходиться його взяти. Це все стоїть в звязку з загальним становищем на Українi. Генеральне Секретарство вiйськових справ має завдання охоронити кордони України. Оперативнi справи бере на себе вже органiзований генеральний штаб. Зараз перше завдання генерального штабу взяти Харкiв оплот бiльшовизму на Українi.

Але треба ясно сказати, чи воюємо ми чи нi.

Є щ е н к о пропонує розiбрати залiзницi i одрiзати Україну вiд пiвночi.

Ш а п о в а л повiдомляє, що в Харковi всiми бiльшовицькими силами командує барон Розен, нiмецький офiцер. Антонов тiльки ширма. В Харковi бiльшовики їздять на автомобiлях з плакатами "смерть українцям". Треба розiрвати цiлком з Совiтом Народнiх Комiсарiв i розпочати рiшучу боротьбу з бiльшовиками. Продовольча справа в сучасний момент — засiб вiйни. Крiм того, треба всю Україну оголосити на воєнному станi i надати особливi права начальникам вiйськових частин, яким передати i мiлiцiю.

В и н н и ч е н к о каже, що всi тi засоби, якi пропонують генеральнi Секретарi — Єщенко i Шаповал занадто серйознi, щоб їх можна було вжити без крайньої для цього потреби. Ранiше треба запитати Совiта Народ. Комiсарiв, чи воює вiн чи нi; тiльки тодi можна зважитися на такi рiшучi засоби боротьби. Крiм того, треба зробити учот вiйськових сил i зброї.

П о р ш каже, що на вiдповiдь Генерального Секретарiяту на ультиматум — бiльшовики органiзували польовий штаб i почали вiйну, а ми все ще не знаємо, чи воюємо чи нi. Козаки з одного боку, а бiльшовики з другого хотять одрiзати Україну от Донецького басейну. Коли в справу походу на нас вмiшався нiмець Розен, то значить виготовлений добрий план походу, а у нас досi нiякого плану немає. Треба утворити колегiю по охоронi України, органiзувати штаб, послати Совiту Нарiднiх Комiсарiв ультиматум з вимогою припинити вiйну. Оповiстити люднiсть про дiйсний стан рiчей. Колегiя повинна зробити учот сил i зброї, використати "Вiльне Козацтво", пiдчинити мiлiцiю. Колегiя мусить мати право робити вiд iмени Генерального Секретарiяту, вона може в разi потреб розбирати залiзнi шляхи.

П о с т а н о в л е н о: негайно послати Совiту Нарiднiх Комiсарiв ультиматум з вимогою припинити вiйну, вiдкликати "Совiтськi" вiйська з України i пропустити на Україну українське вiйсько.

Обрати особливий комiтет по оборонi України в складi Ген. Секретарiв: Порша, Петлюри i Єщенка" (ф.1115,оп.1, спр.26,с.12).

Отож, Симон Петлюра, як Генеральний Секретар Вiйськових справ, визнав ситуацiю як дуже загрозливу. Надiйного вiйська дiйсно не було. Адже найвiдданiших — сердюкiв, кiлька днiв тому за наполяганням Володимира Винниченка було повнiстю реорганiзовано. Завдяки цьому вони частково втратили силу, бо вiдновили свою дiяльнiсть полковi комiтети, що тяжiли до бiльшовикiв, а з ними повернулася i анархiя. На цьому ж засiданнi бачимо, що Микола Порш, Генеральний Секретар Працi, доволi рiшуче повiв свою лiнiю у вирiшеннi наболiлих питань, i тому не дивно, що в обраному Особливому кабiнетi оборони України його прiзвище стояло першим. З цього часу надзвичайно серйозно постало питання про замiну Петлюри кимось iншим. Безперечно, порушив це питання В.Винниченко. Вже в спогадах Голова Генерального Секретарiату "каявся" за це, хоч i зробив це досить замасковано, опонуючи самому собi, що "не в особах рiч":

"Не бачучи, не хотячи бачити справжнiх причин наших неуспiхiв, нашi керуючi партiї стали шукати їх в особах. Невдовлення впало на генерального секретаря вiйськових справ С.Петлюру. Соцiялдемократична фракцiя Центральної Ради взяла його дiяльнiсть пiд сувору критику. Йому було поставлено в вину й його любов до парадiв, до зовнiшних ефектiв, його нездатнiсть до органiзацiйної працi, його неуцтво в вiйськових справах, його метушливiсть i саморекламу …

Але, розумiється, той закид, що вiн найбiльше завинив у наших неудачах, не є справедливий. Коли б на мiсцi С.Петлюри був самий генiальний чоловiк, вiн нiчого не зробив би, бо участь у наших неудачах брали їх сили бiльше за сили окремої особи.

І то пiдтвердилось дуже добре, коли соцiалдемократична фракцiя одкликала з уряду С.Петлюру й замiсць його поставила на генерального секретаря вiйськових справ М.Порша. М.Порш так само, як i С.Петлюра, не мав нiякого знання вiйськової справи, але фракцiя сподiвалась, що вiн виявить инчi якости, яких бракувало С.Петлюрi й урятує справу" (122,с.217–219).

Так думав Володимир Винниченко вже в 1920 роцi, а тодi, в 1917 роцi, Симон Васильович Петлюра через конфлiкт iз Головою Генерального Секретарiату пiшов у вимушену вiдставку. 1 сiчня 1918 року (18 грудня 1917 року) по Генеральному Секретарiату Вiйськових Справ вийшов наказ N79 такого змiсту:

"При постановi Генерального Секретарiату, затвердженого Центральною Радою 18-го грудня с.р. я приступив до виконання обов'язкiв Генерального Секретаря по Справах Вiйськових.

Пiдписав: Генеральний Секретарь

по справах вiйськових М.Порш

З оригiналом згiдно:

Начальник Канцелярiї С.Письменний" (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.22).

Зазначимо, що про Симона Петлюру, як у цьому, так i в наступному наказах бiльше не згадувалось. Це було грубим порушенням вiйськових правил, оскiльки начальники подiбного рiвня мусили видати наказ, у якому пояснювалися причини замiни. Автоматично Симон Петлюра вибував зi складу Генерального Секретарiату. Вiн ставав людиною, яку, кажучи сучасними термiнами, "викинули" з великої полiтики. І все це було зроблено стараннями Володимира Винниченка.