Розділ «Конфлiкт мiж Центральною Радою та Радянським Народним Комiсарiатом»

курiня Смертi сотник Миляшевич;

курiня Шевченка хорунжий Осадчий

затвердженi на своїх посадах вiдповiдно до наказу вiд 7 грудня.

Пiдписав: пiдполковник Капкан" (ф.1076,оп.1, спр.20, наказ 25).

Незабаром пiд командою генерала О.Грекова розпочалося формування й 2-ї Сердюцької дивiзiї, але встигли скласти лише кадри для одного пiшого полку (49,с.20).

Першою операцiєю 1-ої Сердюцької дивiзiї з наказу Симона Петлюри було вже згадане нами роззброєння радянських вiйськ у Києвi 13 грудня (30 листопада) 1917 року. У той час 1-ша дивiзiя мала в своєму складi 1-й Сердюцький iменi Б.Хмельницького, 2-й Сердюцький iменi П.Полуботка, 3-й Сердюцький iменi П.Дорошенка, 4-й Сердюцький iменi П.Богуна, 1-й Сердюцький кiнний "Вiльної України" полки, Сердюцький iменi Т.Шевченка та Сердюцький "Смертi" куренi (304, N 217).

Як ми пам'ятаємо, операцiя ця була проведена дуже вдало. Жодна з Сердюцьких формацiй не вiдмовилась брати участь у роззброєнi прихильникiв бiльшовикiв. Незабаром до Сердюцьких пiдроздiлiв зголосила свою приналежнiсть i 9-а армiйська кiнна дивiзiя, що стала зватись 3-ю Сердюцькою. Очолював її генерал-майор О.Ревiшин (з Харкiвщини), а входили до неї Бузький Сердюцький кiнно-козачий полк (колишнiй 9-й уланський), Київський Сердюцький кiнно-козачий полк (колишнiй 9-й гусарський) та 9-й драгунський Казанський полк, куди було переведено всiх росiян. З iнших офiцерiв дивiзiї нам вiдомо лише прiзвище командира Бузького полку — полковника Стеценка (ф.1076,оп.3, спр.7-а,с.1–3).

Таким чином, все далi мiцнiла опора Центральної Ради. В.Павленко розробив, а С.Петлюра затвердив проект форми сердюкiв. По ньому було виготовлено лише великi шапки з червоними шликами, що вiдомi нам з кiнохронiки того часу.

Однак в українському урядi знайшлися такi як В.Винниченко, що почали вiдверто критикувати дiї Петлюри та Павленка та наполягати на переформуваннi сердюкiв до звичайного солдатського стану. Уже згодом, у своїх спогадах, Винниченко, оминаючи всi умови формування та дiяльнiсть сердюкiв, глузував з Петлюрiвського введення нової унiформи:

"Генеральний секретар вiйськових справ С.Петлюра, спецiалiст по части молебенiв i всяких инчих декорацiй та реклам, покладав особливу надiю в рятуванню української пропаганди на … кольоровi шапки. Вiн пресерйозно запевняв, що червонi шлики на шапках роблять на "козакiв" просто гiпнотiзуюче вражiння. За червону шапку "козак" готов на все" (122,с.159).

Незабаром у "Робiтничiй Газетi" з'явилася низка публiкацiй, в яких вiдверто писалося, що сердюки — це "бiла гвардiя" в руках української буржуазiї та панiвних класiв. Нарештi, як зазначалося:

"Утворення сердюцьких полкiв не являється в iнтересах нi селянства, нi робiтникiв, є затiєю буржуазних кол громадянства чи їх прихвостнiв, i тому вся демократiя мусить обявить цим буржуазним намiрам найрiшучiшу вiйну" (305,N191).

Судячи з публiкацiй, дуже легко визначити, хто за ними стоїть. Це нiхто iнший як Володимир Винниченко, який на засiданнях Генерального Секретарiату висловлював з приводу сердюкiв такi ж думки. На Симона Петлюру щодо сердюкiв почався потужний тиск. Це був якраз той час, коли Раднарком надiслав свiй ультиматум i становище С.Петлюри в Генеральному Секретарiатi стало хитким. В.Винниченко, як голова уряду, примусив Петлюру змiнити на посадi командуючого Київським Округом "реакцiонера" пiдполковника Павленка на "свою людину". Унаслiдок цього, за кiлька днiв до звiльнення самого Симона Петлюри, в Генеральному Секретарствi Вiйськових Справ вийшов наказ N 71 вiд 26 (13) грудня 1917 року такого змiсту:

"1

Т.В.О. Командуючого вiйськом Київської Округи пiдп. В.Павленко призначається завiдуючим авiацiйною справою Української Народної армiї.

2

Член Комiсарiату УНР при Штабi К.В.О. член Всеукраїнської Ради вiйськових депутатiв першого складу Штабс-капiтан Микола Шинкарь призначається командуючим вiйськом К.В.О." (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.16).

Хоч цей наказ i був пiдписаний С.Петлюрою, однак авторство його встановити не так важко. Нiколи в життi в своїх наказах Симон Петлюра не надавав перевагу "революцiйним титулам", а зазначав завжди ранг та мiсце попередньої служби старшини. Цей же наказ схожий на подальшi накази ставленика В.Винниченка на посадi Вiйськового Секретаря М.Порша. Разом iз тим, С.Петлюра нiколи б у життi зi своєї волi не вiддав би такого наказу проти людини, з якою разом намагався сформувати українську регулярну армiю — сердюкiв. Тим бiльше, за вiйськовими правилами того часу, вирiшувати питання про змiщення та призначення командуючих армiй, округiв, Генерального штабу та iнше можна було тiльки за згодою чи за вказiвкою голови уряду, тобто Винниченка.

Пiд проводом цього самого Шинкаря, що згодом став бiльшовицьким повстанським ватажком, сердюцькi полки незабаром (ймовiрно, пiсля остаточного звiльнення С.Петлюри з посади Вiйськового Секретаря 1 сiчня (18 грудня)), були повернутi до звичайного стану та переведенi на такi ж права, як рядовi формацiї старої армiї.

Зазначимо, що Д.Дорошенко в своїй працi "Історiя України 1917–1923 роки" написав, що проти сердюкiв виступило Генеральне Вiйськове Секретарство С.Петлюри (40,с.199). Це вiдверта помилка Дорошенка. Цiкаво, як мiг В.Павленко самостiйно сформувати Сердюцькi дивiзiї без санкцiї та допомоги Симона Петлюри? Так чи iнакше, але ми, на вiдмiну вiд вельмишановного дослiдника, посiдаємо вiдповiднi архiвнi документи. І навiть генерал О.Грекiв зазначав, що саме С.В.Петлюра вiдправив його формувати 2-гу Сердюцьку дивiзiю (49,с.20).