Розділ «Вiдворот з Києва»

Київська червона гвардiя, як така, пiд час вуличних боїв у Києвi була знищена дощенту. Тож не могло йти мови нi про яку пiдтримку з боку мiсцевих бiльшовикiв. Пiд час першого етапу вуличних боїв у Києвi загинуло або було поранено арсенальцiв — понад 350, подiльцiв — 250 (всi, хто був), шулявцiв — понад 100, залiзничникiв — понад 100, iнших (понтонери, сагайдачники, демiївцi) — близько 100. А всього в київських вуличних боях червона гвардiя мiста втратила близько 900 бiйцiв (стiльки ж, скiльки й українськi вiйська). У подальших боях радянськi вiйська втратили ще до 500 воякiв, з яких понад 100 були київськими червоногвардiйцями. Так сталося тому, що з прибуттям бiльшовицької пiдмоги київськi червоногвардiйцi одразу озброювались та першими ставали в бiй. Так, зокрема, було пiд "Арсеналом" та на Демiївцi. У Демiївцi взагалi тодi, коли регулярнi збiльшовиченi частини вiдмовлялися йти в бiй, замiсть них на вулицi йшли мiсцевi червоногвардiйцi. Певно, що зазнавали вони великих утрат.

Загалом же за весь час вуличних боїв було вбито та поранено близько 1 тисячi київських червоногвардiйцiв. Усього за час київських боїв було виведено з лав ворогуючих вiйськ до 2800 бiйцiв (по 50 вiдсоткiв з кожного боку), з яких близько 800–900 людей загинуло.

Нагадаймо, що на початку вуличних боїв у Києвi було до 1500 червоногвардiйцiв. Фактично з них залишилося лише 500 людей без керiвництва, розкиданих по рiзних районах, пригнiчених втратою товаришiв, надто втомлених та дезорiєнтованих. Звичайно, на таких людей орiєнтуватися вже не можна було. Саме тому Київська червона гвардiя у подальшому нiякої ролi вiдiгравати не могла.

До цього додавався i ще один негативний факт, який вiдштовхнув київських червоногвардiйцiв вiд Раднаркому, Народного Секретарiату та прибулих радянськiх вiйськ. У Києвi з потурання М.Муравйова почався страшенний погром.

Ще пiд час штурму мiста М.Муравйов наказував нещадно знищувати офiцерiв, юнкерiв, українських дiячiв та вiйськовикiв i загалом "буржуазiю" — київську iнтелiгенцiю. Наказ Муравйова знайшов широкий вiдгук серед солдатiв. Це й не дивно, адже солдати були дуже розлюченi i могли пiти навiть проти тих же бiльшовикiв. Саме тому Муравйов спрямував вихiд енергiї вiйськовикiв у цiлком протилежний бiк. Унаслiдок цього Київ перетворився на мiсце справжньої бойнi. Знищувалися всi, хто говорив українською мовою, носив на плечах погони або мав просто iнтелiгентний зовнiшний вигляд. Розглядати київський погром не є метою нашого дослiдження, однак обминути його ми не можемо.

Вiйська М.Муравйова самодемобiлiзовувалися. Перед тим солдати повально грабували центральнi райони мiста, намагаючись забрати з собою як можна бiльше коштовностей. Крiм того, над Києвом почав кружляти алкогольний хаос. Були пограбованi багато киян та знищено багато вiйськовикiв, iнтелiгенцiї та україномовних громадян. Рiзнi дослiдники визначали число жертв київського погрому в межах 2–5 тисяч. Однак у нашому розпорядженнi є й точне число жертв, на яке чомусь далеко не всi дослiдники звертають увагу. У квiтнi — травнi 1918 року в Києвi працювала вiдповiдна комiсiя з розслiдування погрому, яка визначила кiлькiсть загиблих — 2587, переважно офiцерiв та юнкерiв. Цiлком можливо, що ця цифра є теж не остаточною, оскiльки нiхто окремо не рахував загиблих пiд час боїв та загиблих пiд час погрому.

Не зважаючи нi на що, жертви внаслiдок київських подiй були досить значнi. Саме це й вiдштовхнуло київську червону гвардiю вiд радянських вiйськ.

Паралельно з погромами вiдбувалась i масова демобiлiзацiя солдатiв 2-го Гвардiйського корпусу та вiйськ М.Муравйова. Вже через тиждень у Києвi залишалося не бiльше 2 тисяч вiдданих Раднаркому вiйськ i мiсто можна було брати голiруч. Згодом так i сталося.