Розділ «Київськi вуличнi бої»

Уже ввечерi панцерний потяг та окремi пiдроздiли "армiї" П.Єгорова спромоглися таки взяти пасажирський вокзал, однак вони були настiльки виснаженi боями, що на активнi дiї бiльше не надавалися.

Доки йшли бої пiд "Арсеналом" та на Василькiвськiй вулицi, "2-а армiя" Р.Берзiна пройшла шлях вiд Ланцюгового мосту до Поштової дiльницi i зранку 7 лютого опинилася на Подолi. Тепер Подiл був цiлковито опанований бiльшовиками i вояки Берзiна Олександрiвським узвозом пiшли вгору. Однак бiля Купецьких зборiв бiльшовикiв зустрiли кулеметами. То були гайдамацькi пiдроздiли, якi боронили Царський сад. За таких обставин "армiя" Р.Берзiна вимушена була знов вiдступити на Подiл. Через неможливiсть пробитись Олександрiвською вулицею Берзiн наказав командиру полку Червоного козацтва В.Примакову пройти до центра Києва через Сирець. Однак В.Примаков з невiдомих причин виконав наказ Берзiна лише частково. Вiн провiв зовсiм безглуздну "операцiю", яка забрала весь час та нiчого не дала. Ось що вiн згадував: "У боях за Київ, що тривали кiлька днiв, брала участь петлюрiвська ескадрiлья з 12 лiтакiв, яка щодня бомбардирувала артилерiю Муравйова i станцiю Дарниця, де стояли нашi бронепоїзди. Куренiвськi червоногвардiйцi розвiдали, що аеродром цiєї ескадрiльї перебуває недалеко вiд заводу Гретера i охороняється невеликими частинами. Із загоном у 25 бiйцiв я пiшов ярами вiд Куренiвки на Сирець, i ми зненацька, без жодного пострiлу зняли караул. У полотняних палатках — ангарах — стояли лiтаки. Ми не знали, що з ними робити, i обмежилися тим, що розкололи шашками пропелери i молотами пошкодили всi частини моторiв. Пiд кiнець цiєї роботи на аеродром в'їхали 2 машини: грузовик з льотчиками i легкова машина командира ескадрiльї полковника Нечитайла. Вони були захопленi i вiдправленi на Куренiвку в штаб полку. На цих машинах ми вивезли знятi з лiтакiв кулемети "льюiса"" (265,с.29).

Таким чином, Примаков цiлковито знищив 1-й Український авiацiйний загiн. Який сенс вiн бачив у нищеннi фактично вже бiльшовицьких лiтакiв, нам невiдомо. Адже було зрозумiло, що Київ вже остаточно перейшов до рук радянських вiйськ.

Завдяки цiй "роботi" полк Червоного козацтва втратив час та реальну нагоду замкнути Центральну Раду та українськi вiйська в мiстi. Справа в тому, що Примаков опинився зовсiм близько вiд Брест-Литовського шосе. Йому варто було тiльки перерiзати його i з Києва вже нiхто не змiг би вийти. Отже, В.Примаков зробив серйознi помилки двiчi.

А в цей час М.Ковенко направив на Пост-Волинський та Святошин рештки Гордiєнкiвського полку з метою не допустити виходу на Брест-Литовське шосе бiльшовикiв, та з наказом злiквiдувати гармату, що стрiляла з Пост-Волинського. Гордiєнкiвцi на чолi з В.Петрiвим дуже добре виконали завдання. Пост-Волинський був захоплений, а сам полк заночував бiля Святошина i таким чином у будь-який момент мiг дати вiдсiч бiльшовикам (178,с.140).

Отже, по всьому мiсту радянськi вiйська були зупиненi. Тривали бої бiля Купецьких зборiв, пiд "Арсеналом", на Великiй Василькiвськiй вулицi. Панцерний потяг Полупанова продовжував громити Київ. Але було зрозумiло, якщо опiр українських вiйськ буде чинитись i надалi, то їх просто знищать у кiлька разiв переважаючi сили бiльшовикiв.

Виходячи з того, що бiльшовики захопили всi вокзали, опанували Подолом та бiльшiстю Печерська, майже захопили центр мiста, а в руках українських вiйськ залишався єдиний вихiд з Києва — Брест-Литовське шосе, М.Ковенко оголосив про евакуацiю. За його планом, лiнiя Купецькi збори — Царська площа — Хрещатик — Бiбiковський бульвар — Брест-Литовське щосе мала утримуватись до останку. Саме за цим маршрутом i мусили вiдступати українськi частини. Купецькi збори мали утримувати гайдамаки, їх тил мусили прикривати республiканцi, на Хрещатику залишалися офiцерський загiн та вiльнi козаки, а на Бiбiковському бульварi — полуботкiвцi.

Бiльшовицькi "армiї" були змученi вуличними боями, а тому вступати в бiй у темрявi не наважувались. Саме цим i скористався М.Ковенко, який вночi з 7 на 8 лютого став виводити з Києва рештки українських полкiв. Першою дiлянкою, яку евакуювали, був "Арсенал". Звiдти вночi вийшли 1-а юнацька школа, богданiвцi, дорошенкiвцi. В авангардi йшов Республiканський загiн, який зупинився в тилу гайдамакiв — бiля Царської площi. Усi iншi частини прослiдували до Брест-Литовського шосе.

Пiд охороною сiчових стрiльцiв облишала Київ i Центральна Рада. Вона прямувала до Житомира, курiнь Сiчових Стрiльцiв був при нiй (42,с.73).

Облишала свої позицiз артилерiя. З Києва було виведено 4 кiнно-гiрськi гармати Алмазiва, 4 легкi Одинця, 2 легкi Лощенка. Важкi гармати, через нестачу коней та набоїв до них, К.Смовський передав пiд розписку нейтральнiй польськiй частинi на Лук'янiвцi (196,с.152).

Усi iншi вiйська залишалися на своїх старих позицiях, готовi зустрiти супротивника наступного дня. Залишався в Києвi i штаб М.Ковенка разом з поки що виконуючим обов'язки вiйськового мiнiстра М.Поршем. Наближалося 8 лютого — останнiй день вуличних боїв у Києвi.

Київ, 8 лютого (26 сiчня) 1918 року

Цей день був останнiм днем боротьби за мiсто. Частина вiйськ — майже всi "iменнi" полки, крiм полуботкiвцiв, — виходили з Києва. Центральна Рада з сiчовиками їхала до Житомира.

З самого ранку бiльшовики перейшли до активних дiй. Ними були зайнятi порожнi "Арсенал" та казарми богданiвцiв. Наступ радянських вiйськ вiд "Арсеналу" стримував лише Республiканський загiн П.Болбочана, який зайняв позицiї бiля школи слiпцiв (теперiшнiй будинок офiцерiв). Тут розпочалась завзята перестрiлка. Бої йшли також на Хрещатику та бiля Купецьких зборiв.

Продовжувався i безглуздний обстрiл мiста, який провадили як панцерний потяг, так i батареї з-за Днiпра. Було вже остаточно зрозумiло, що Київ у руках бiльшовикiв, однак, чому вони продовжували гарматний обстрiл — цього нiхто не мiг збагнути. Ось що писав з цього приводу бiльшовик Г.Лапчинський:

"Пiсля того, як на окремi спроби перейти через рiчку з Києва вiдповили кулеметним вогнем, радянська артилерiя почала жорстоке бомбордування, що тяглося 4 днi й пiд час якого було випущено кiлька тисяч набоїв 3-х, 6-ти та 8-дюймового калiбру. Ворог зi свого боку вiдповiдав надзвичайно мляво й за весь час я пам'ятаю лише дуже мало випадкiв, щоб ворожi набої розривалися над мiсцевiстю, де стояло наше вiйсько. Канонада гула протягом п'яти дiб, не вгамовуючись навiть уночi, причому на третiй день до мiста вдерся наш панцерний потяг i гатив по мiсту з другого боку. Метою такої тактики було остаточно здеморалiзувати ворога та примусити його до евакуацiї, а також тероризувати буржуазну частину людности, таку численну та контр-революцiйну, якою вона завжди була в Києвi. Тому нашим гарматчикам наказано було цiлити переважно в центральнi райони по державних установах та по церквах" (244, с.217).

Однак морального ефекту, на який сподiвалися бiльшовики, артилерiйська канонада на українськi вiйська не справила. Пiдроздiли Центральної Ради продовжували завзято боронити свої позицiї.

Наступ бiльшовикiв був нестримним та вiвся з трьох бокiв:

"Арсеналу", Подолу та Великої Василькiвської вулицi. Загiн пiдполковника П.Болбочана та пiдроздiли, що боронилися на Хрещатику, мусили вiдступати у бiк Царської площi, де трималися гайдамаки С.Петлюри.

Республiканський загiн боронився бiля школи слiпцiв з останнiх сил. Це i зрозумiло, адже вiн захищав пiдступи до центру мiста, де знаходилися державнi установи. I лише тодi, коли останнi були остаточно евакуйованi, загiн Болбочана почав потроху вiдступати Олександрiвською вулицею вниз, вiддаючи бiльшовикам Марiїнський палац та парк. Це змусило М.Ковенка вiддати остаточний наказ про вiдступ та самому разом з М.Поршем облишити мiсто.