Розділ «Крути — Кононiвка»

1-а сотня Сiчових Стрiльцiв — 177 багнетiв

1-й Гайдамацький гарматний дивiзiон — 8 гармат

Разом: до 500 багнетiв, 60–70 шабель, 8 гармат. При цiй же колонi знаходився i Петлюра зi своїм штабом.

Друга колона:

курiнь Чорних гайдамакiв — 150 багнетiв

рештки полку iменi Дорошенка — 200 багнетiв

Разом до 350 багнетiв (47,с.166).

Спочатку вирушити на Київ мала перша колона, а друга мусила прикривати її, залишаючись у Дарницi.

Перед мостом перша колона натрапила на шалений опiр червоногвардiйцiв Микiльської та Предмостовної Слобiдок, якi були переважно робiтниками заводу "Арсенал". Микiльська слобiдка знаходилась на лiвому березi Днiпра, а Предмостовна на островi посерединi рiчки. З Предмостовної Слобiдки на правий берег був перекинутий Ланцюговий мiст. Микiльську та Предмостовну Слобiдки також об'єднував мiст. Ось саме за цей мiст i розгорнулася запекла боротьба.

Вiдкинувши червоногвардiйцiв перед мостом, українськi вiйська нiяк не могли вибити бiльшовикiв з iншої його сторони. Командири гайдамацьких батарей Смовський та Хижий, через брак гарних коней, мусили на руках пiдтягувати гармати вiд залiзницi до мiсця бою (196,с.146). Тому в атаку доводилося ходити пiхотi без пiдтримки гарматного вогню. Звичайно, на вузькому мостi, який можна було утримувати незначними силами, подiбнi атаки не досягали свого результату. Тим бiльше, що супротивник мав броньовик. Ось як, зокрема, згадував про бiй О.Шпилинський:

"Пiсля одного з таких маневрiв, добiгаючи вже до кiнця мосту, ми раптом наткнулися на Отамана Петлюру. З цiпком у руках, iз стурбованим обличчям, увесь час в русi, нервово даючи розпорядження, Отаман зразу напосiв на мене: "А ви чого тут граєтесь?" Ми зразу показали Отамановi: "От там … броневик" — "Ну, то котiть гармату!" Ідея була дуже добра, але ж ми не знали, де нашi гармати, i чекаючи на них, дiйсно таки "грались". Разом з Отаманом ми всi висипали на мiст дивитися на броневик, який грiзною чорною плямою вимальовувався на серединi мосту. Побачивши велику групу, вiн раптом запустив по нас чергами. Ми заховалися за останнiм виступом. Хутко подiйшов до мосту хтось iз штабу. "Ну, чого вони там гавляться? Давайте сюди гайдамакiв!" — сердито звернувся до нього Петлюра. За деякий час по шосе з Слобiдки ми побачили групу артилеристiв, якi котили тяжку гармату… Гармату теж хутко покотили вперед i з нею пiшов Отаман Петлюра. Пропустивши другу сотню гайдамакiв, ми рушили по мостi. Цiкаво було дивитися, як по Київських горах червоними плямками розсипалися гайдамаки i з боєм хутко пiдiймали вгору. Мимо нас пройшла кiнна "Отаманська сотня"; її ми бачили вперше. Пiдiймаючись вгору, памятаю, проходили повз великого двору, де стояли бельгiйськi частини. Вони висипали нам назустрiч, били в долонi i кричали "Bravo! bravo! HajЄamaky (204,с.59–60)".

Так, аж о 7-й годинi вечора 1 лютого 1918 року гайдамаки та сiчовики на чолi з Симоном Петлюрою з боєм повернулися до своєї столицi. За деякими даними, бiй за мости обiйшовся гайдамакам та наливайкiвцям у 20 убитих та поранених, сiчовики втратили 4 убитих та 8 поранених. Червоногвардiйцi втратили до 50 вбитих та поранених, залишивши на полi бою 4 гармати та 12 кулеметiв. До рук українського вiйська потрапило також 33 повстанцi (42,с.71).

Прибуття до Києва пiдроздiлiв Симона Петлюри фактично вирiшило долю бою за столицю України, про що мова буде далi.