Розділ «Крути — Кононiвка»

полонених — 7.

Разом: 74–81 вбитих, поранених та забитих студентiв i гiмназистiв.

Юнацька школа:

забитих — 8 — 10;

поранених — 25–30.

Разом: 33–40 вбитих та поранених юнаків.

Втрати куреня "Смертi" нам невiдомi, однак певно, що вони досягали 20–25 вбитих та поранених воякiв.

З 37–39 вбитих та розстрiляних студентiв i гiмназистiв на сьогоднi нам вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали 300 воякiв убитими та пораненими. Така велика цифра втрат пояснюється тим, що вiйська П.Єгорова та Р.Берзiна протягом шости годин вели наступ на вiдкритому полі, де не можна було сховатись вiд рушниць, кулеметiв, гармат студентiв i юнкерiв.

Загалом, нi бiльшовицька iсторiографiя, нi учасники тих подiй — бiльшовики — не любили згадувати про бiй пiд Крутами. Якщо навiть i писали про нього, то використовували фрази, сповненi жовчi та цинiзму. Ось як, зокрема, описували бiй пiд Крутами iсторики Червоного козацтва:

"Особенно большое упорство проявили под Крутами добровольцы из числа реакционного студенчества. Немало этих оголтелых "самостийников" из куреней "вольного казачества" полегло под ударами харьковских (їх там не було — прим. Т.Я.), московских, петроградских, гомельских (таких взагалi не iснувало — прим. Т.Я.) красногвардейцев" (56,с.25).

Наскiльки треба бути цинiчною людиною, щоб обiзвати 16–19 рiчних дiтей "реакционерами" й "оголтелыми самостийниками"?!

Але найбiльше вражають данi, поданi пiд гаслом "Крути" в енциклопедiї "Великий Жовтень i громадянська вiйна на Українi":

"Крути — залiзнична ст. мiж Нiжином i Бахмачем, де на поч. 1918 точилися запеклi бої мiж рад. частинами i вiйськами укр. бурж. — нацiоналiстич. контрреволюцiї та нiм. — австр. окупантiв…" (20,с.296).

Отже, виявляється, що студенти та юнаки були не просто "нацiоналiстами" та "буржуями", а ще й "нiмецько-австрiйськими окупантами". Певно, що бiльш цинiчної фальши, нiж ця заява редакцiї енциклопедiї, не може бути.

Повернiмось до подiй 29 (16) сiчня 1918 року. Ешелон з юнаками та студентами, пiдриваючи за собою тор, повiльно вiдступав. Хлопцi ще не знали, що в цей же день у Києвi почались вуличнi бої мiж мiсцевими червоногвардiйцями та українськими пiдроздiлами, якi будуть тривати майже без перерв десять дiб.

Зранку 30 (17) сiчня студентський ешелон прибув на станцiю Бобрик. Тут їх зустрiв С.Петлюра, якому пiсля бою пiд Крутами довелося перебрати на себе керiвництво всiма українськими вiйськами на Лiвобережнiй Українi. Згiдно з його наказом, вояки куреня "Смертi" влилися до Дорошенкiвського полку, а юнаки та студенти вiд'їхали до Києва на допомогу столичним пiдроздiлам у боротьбi з повстанцями. Червонi гайдамаки та дорошенкiвцi були виведенi прикривати чернiгiвську залiзницю.

У цей час почався бiй на полтавськiй залiзницi, пiд станцiєю Кононiвка. Тут знаходився курiнь Чорних гайдамакiв (150 гайдамакiв), чота сiчових стрiльцiв (30–40 багнетiв). Проти них повела активний наступ Харкiвська колона "1-ї армiї" П.Єгорова на чолi з Беленковичем, яка мала до 1100 багнетiв. Як бачимо, спiввiдношення сил було далеко не на користь українських вiйськ, якi вирiшили боронитись до останку. Всього в кiлькох верстах за ними було мiсто Яготин, вiд якого рукою подати до Києва. У розпорядженнi чорних гайдамакiв передали гармату, яку вони встановили на залiзничнiй платформi та стали чекати ворога. Перед тим гайдамаки викопали окопи, а сiчовики стали авангардом попереду позицiй.

Пополуднi поруч з залiзницею вишикувалися бiльшовицькi лави. То були донецькi та харкiвськi червоногвардiйцi. Швидким темпом вони пiшли в атаку на станцiю Кононiвка. Ось що писав про бiй за Кононiвку iсторик-сiчовик О.Думiн:

"Билися тут сiчовi стрiльцi з великим гумором, бо зразу пiсля першого стрiлецького вогню всi три розстрiльнi противника змiшалися в безладдi, перестрiлюючи одна одну… Довго так тримали чорнi гайдамаки й сiчовi стрiльцi Кононiвку, поки противник не оточив їх майже одностайним перстенем. Тодi обсадили потяг i, вiдстрiлюючися на всi боки, в останнiй момент без втрат покинули станцiю, поки бiльшовикам удалося зiрвати рейки на шляху назад у Київ" (42,с.56).