Розділ «Крути — Кононiвка»

А ось що про бiй за Кононiвку згадував червоногвардiєць І.Гончаренко:

"Когда мы цепью перешли в наступление на Яготин, петлюровцы встретили нас шрапнельным огнем, но наши красные герои, не испугавшись орудийных выстрелов, быстро по снегу подвигалась вперед. Для облегчения передвижения пулемета я с двумя товарищами (Столяров и еще один, фамилии которого не помню) поставили его на вагонетку… Неожиданно для нас вагонетка, благодаря уклону, развила такую скорость, что остановить ее не было никакой возможности. Оставалось бросить пулемет и соскочить, но на такой позорный поступок никто из нас не подумал пойти. Вагонетка двигалась вперед со скоростью 30 верст в час, а мы все время стреляли из пулемета…

Как была занята станция Яготин нашими ребятами — не знаю. Когда я очнулся в комнате дежурного по станции, то слышал сильную артиллерийскую канонаду. Тов. Столяров уже сидел и покуривал, сплевывая кровь. Спустя несколько минут я оправился и через 30–40 минут был уже в цепи, двигаясь со взводом по направлению к баракам Красного креста" (223,с.195).

Надвечiр червоногвардiйцi зайняли станцiю Кононiвка, однак українськi пiдроздiли не думали вiдступати, укрiпилися в Яготинi та пiдiрвали залiзничний мiст через рiчку Супiй. Бiльшовики знов опинилися перед значною перешкодою на шляху до Києва. Уночi з 30 на 31 сiчня 1918 року пiд Яготин прибули перевтомленi боєм пiд Крутами Полтавська колона та 1-й Петроградський загiн "1-ї армiї" П.Єгорова на чолi з Миколою Муравйовим. Приїхав i панцерний потяг Полупанова. Цi вiйська мусили остаточно відчистити полтавську залiзницю вiд українських пiдроздiлiв. Муравйов силою зброї наказав випадково знайденому залiзничному iнженеровi за добу вiдновити міст через Супiй.

Зранку 31 сiчня 1918 року бiльшовицькi пiдроздiли вибили українську заставу, що знаходилася на лiвому березi Супою та взялись пiд вогнем лагодити мiст. Ця операцiя була проведена вдало, однак коштувала 3-х убитих та 11 поранених червоногвардiйцiв (223,с.196). Гайдамаки вiдступали, i бiльшовики вже бачили себе в Києвi. Однак радiсть їхня була передчасною. На рiчцi Трубiж гайдамаки також пiдiрвали мiст i вогнем вiдбивали спроби бiльшовикiв вiдновити його (208,с.148). Незважаючи на те, що гайдамаки та сiчовики в нiч на 1 лютого 1918 року облишили позицiї на рiчцi Трубiж, тепер Єгорову та Муравйову довелося провозитись тут аж двi доби. План наступу "1-ї армiї" на Київ був цiлком зiрваний.

Так само невдало для бiльшовикiв розвивалися подiї i на чернiгiвськiй залiзницi. Наступного дня пiсля бою пiд Крутами 30 (17) сiчня 1918 року "2-а армiя" Р.Берзiна ввiйшла до Нiжина. Шевченкiвський курiнь зустрiв її з нейтральними настроями. Чернiгiвськi вiльнi козаки вiдступили в напрямку Чернiгова, щоб боронити мiсто. Замiсть того, щоб надiслати вiйська для захоплення Чернiгова та приєднати до себе курiнь iменi Шевченка, Р.Берзiн перебуває в бездiї, а шевченкiвцiв демобiлiзує (ф.1076,оп.1, спр.29, накази вiд 17,18,19 сiчня). Можливо, ця пасивність була обумовлена перевтомою вiйськ пiсля бою пiд Крутами, однак у це важко повiрити. Авангард, який надiслав Берзiн навздогiн студентам та юнакам, несподiвано для себе наскочив на гайдамакiв та дорошенкiвцiв та швидко повернувся назад. Отже, "2-а армiя" бiльшовикiв виявилась також паралiзованою. За таких умов iнiцiативу до своїх рук узяло українське командування на чолi з Симоном Петлюрою.

Того ж дня 30 (17) сiчня 1918 року Петлюра зiбрав старшин свого штабу та всiх керiвникiв вiйськових пiдроздiлiв для обговорення питання, що робити далi. Ось як про цю нараду писав у своєму дослiдженнi О.Удовиченко:

"З цiєю метою на ст. Бобрик Симон Петлюра скликає нараду командирiв окремих частин для того, щоб почути думки їх, перевiрити настрiй воякiв. На цiй нарадi було висловлено рiзнi думки, аж до припинення вiйни з Червоною Москвою. Без сумнiву, становище молодої нечисленної Української Армiї було трагiчним, але думку про припинення боротьби було не тiльки категорично вiдкинено, але поставлено в першу чергу повернути назад на Київ, енергiйно i швидко лiквiдувати там повстання комунiстiв, а пiсля того зустрiти московську армiю на лiнiї Днiпра" (51,с.22).

Таким чином, Симон Петлюра вирiшив повернути на Київ, де злiквiдувати повстання, а вже потiм братися за "армiю" Муравйова та Антонова-Овсiєнка. З вiйськової точки зору цi рiшення були цiлком слушними, оскiльки надiйний тил — запорука успiхiв на фронтi.

Теред вiдворотом до Києва потрiбно було виконати ще одне завдання — роззброїти цiлком збiльшовичений український полк iменi С.Наливайка, що стояв у Броварах. Сiчовi стрiльцi спiймали кiлькох воякiв цього полку, якi намагалися пiдiрвати залiзницю перед ешелонами з українськими вiйськами i тим завадити їм виїхати до Києва (42,с.55). Старшини полку iменi Наливайка опинилися пiд фактичним арештом своїх же солдатiв, а тому послали до С.Петлюри вояка з проханням допомогти їм (204,с.56). Симон Петлюра, усвiдомлював, що вiйськову силу, яка може з хвилину на хвилину виступити проти Центральної Ради, треба обов'язково злiквiдувати. Для цього вiн видiлив 1-шу сотню сiчовикiв та 12 червоних гайдамакiв, бо iншi вiйська знаходились на позицiях (42,с.55). Завдання було не з легких, оскiльки полк iменi Наливайка начислював до 1400 багнетiв, а загiн, видiлений на його лiквiдацiю, лише близько 200 багнетiв. Але була надiя, що з наливайкiвцями швидко можна буде розiбратись, бо цьому допоможуть старшини.

Уночі з 30 на 31 сiчня до старшин-наливайкiвцiв вiд С.Петлюри прибули червонi гайдамаки. Ось як згадував про зустрiч один зi старшин полку iменi Наливайка:

"В передпокiй ввалилося три постатi. Всi три в коротеньких червоних кожушках, чорних смушевих шапках з довгими червоними шликами; на боцi — револьвери, в руках — карабiни. Перший — великий, мiцний чоловяга з насуненою на очi шапкою, з червоною рiдкою бородою, що ясно вiдтiнювала суворе, зрите вiспою обляччя: "Я — Волох, курiнний гайдамакiв, а хто з Вас командир полку?" Другий — високий брюнет з надзвичайно гарним iнтелiгентним обличчям (як ми потiм довiдалися, студент Київського унiверситету) i третiй — зi смiлим, прекрасним обличчям, потiм так нами люблений i так трагично загинувший сотник (потiм полковник) Виноградiв. Це були гайдамаки — тi гайдамаки, про яких вже тодi оповiдали так багато чарiвного i куди кожен з нас стремiв душею. Вони оповiли, що їхнiй "Кiш Лiвобережної Слобiдської України" стояв на станцiї Бобрик, коли одержали донесення вiд наших старшин про стан Наливайкiвського полку" (204,с.57).

Уранцi старшини зiбрали полк iменi Наливайка. В цей час воякiв полку оточили сiчовики. На видне мiсце вийшов Омелян Іванович Волох зi своїми войовничо настроєними гайдамаками. О.Волох говорив дуже коротко. Вiн доступною для воякiв мовою з домiшком росiйської лайки пояснив наливайкiвцям, хто вони такi та що собою уявляють. Промова Волоха гнiтюче вплинула на солдатiв полку iменi Наливайка (204,с.58). Пiсля неї сiчовики без особливих проблем зiбрали 2500 рушниць, 75 кулеметiв, 8 гармат та велику кiлькiсть рiзного вiйськового майна. Але, оскiльки не було можливостi забрати це все з собою, то зброю та майно було знищено, а наливайкiвцiв розiгнано (42,с.55). Усiх, хто з полку iменi Наливайка на чолi з самим командиром полку Мацюком вирiшив перейти до Гайдамацького коша, О.Волох вiдправив до Симона Петлюри.

"Нам показали потяг Отамана Петлюри. В одному купе вагону 2-ї кляси в сiрiй солдатськiй шинелi i чорнiй смушевiй цивiльнiй шапцi сидiв Отаман Петлюра. З полковником Мацюком вони привiталися, як добрi знайомi. Ще з часiв з'їздiв мене приваблювало оригiнальне обличчя палкого промовця з особливо мельодiйним тембром голоса. Отаман Петлюра привiтав нас сердечно, ми щиро, вiд всiєї душi подякували йому за наше врятування. В Отамана Петлюри було бiльше вiдомостей про Київ i вiн почав нас iнформувати. Ми довiдалася, що Центральна Рада опинилася в дуже скрутному станi i треба яко мога швидше рятувати ситуацiю, доки не насунулися з пiвночи большевики, з якими до цього часу бився "Кiш Слобiдської України". Що до них, то нам Отаман Петлюра наказав зiбрати все, що лишалося, в одну сотню, яка тимчасово i ввiйде в курiнь гайдамакiв" (204,с.58).

Пiд керiвництвом сотника О.Шпилинського було складено сотню iменi Наливайка в складi 60 воякiв, яка увiйшла до Гайдамацького коша. Сформована вона була переважно з козакiв.

Пiсля роззброєння повсталого полку почався вiдворот на Київ. Гайдамаками, сiчовиками та дорошенкiвцями були злiквiдовані на кiлька кiлометрiв усi залiзницi, а також висаджено в повiтря мости та стратегiчнi пункти. Це значно зупинило рух радянських вiйськ та червоногвардiйцiв. Симон Петлюра роздiлив свої вiйська на двi колони, перша з яких мусила наступати на Київ через Ланцюговий мiст, а друга через Залiзничний.

До першої колони ввiйшли:

курiнь Червоних гайдамакiв — 250 багнетiв

Отаманська кiнна сотня — 60–70 шабель

сотня iменi Наливайка — 60 багнетiв