Розділ «III. ТАР'ЯГН»

Як розбив вiн Шамбарi голову – на землi розтанув снiг. Як забив Зайця – виросла трава, як забив Голуба – виросло листя на деревах i вкрилися цвiтом вони. Як узяв до рук скриньку – загримiв весняний грiм. Шамбара затрусився i проказав молитву:

– Морано, до тебе звертаюся! Тар'ягн не може торкатися найпотаємнiшого – Закону будови Свiту, бо як не буде чорного, то не буде й бiлого.

Почула Доля його звернення i вчинила так. Як тiльки Тар'ягн розкрив скриньку, вiн сам розлетiвся на безлiч щасливих людських днiв, якi впали на Землю теплим, густим, краплистим, рясним весняним дощем. З нього народилась рiчка Аракс, яку був заполонив Шамбара. З безсмертного серця Тар'ягна впало на Землю три крапелини кровi. Одна впала на сухе дерево – i воно загорiлось, ставши домашнiм Вогнищем для людей. Одна крапля впала на стебло горохове, i хто з того стебла з'їсть горошину, той стане богатирем. Одна впала в серце Вардани i запалила серця її дiтей Лада i Лади вiчним вогнем любовi. Образ Тар'ягна став для українцiв Богом боротьби Ареєм, або Ярилом.

Шершнi розлетiлись по свiту i зробились дрiбними Чортами, яких українцi могли побороти, щиро молячись Ягнi. Але як тiльки тарiйцiв заїдала гординя i вони забували молитися своїм богам, Чорти вселялись у полчища загарбникiв, якi падали на українцiв Божою карою.

Арея українцi зображують з бойовим Тризубом у руцi, а Лелю – в образi Дерева вiчного життя, на середнiй гiлцi сяє його полуденне лице, на лiвiй – вечiрнє, а на правiй – ранкове.

День, коли Тар'ягна оживила Дана-Бережа для боротьби з силою Шамбари, – це перший день Нового року. День, коли Тар'ягн розколов голову Звиєвi, – це перший день весни.