Розділ «XV. РЕЧЕННЯ»

Зникла мертвота того провалля, чий син Морок,

бо Тар'я занурив у неї свою животворну булаву,

набухла Дана живими водами,

тепер лежить як корова з телям.

Серед невпинних неспокiйних потокiв

ховається мертве тiло ворога, посiчене в бою,

води течуть через таємне провалля Смертi,

в безмежний Морок потонув той, кому Тар'я ворог.

Жiнки Водана – Даниберегинi, що їх Змiй оберiгав,

стояли скованi, наче корови захованi Дудем,

вiйстя вод, яке було заткнуте невiдомiстю,

Тар'я пробив булавою своєю, ламаючи цiле.

В кiнський волос витягнувся ти, Тар'я, в ту мить,

як дав тобi по зубах Змiй, охоронець холоду,

єдиний Бог, ти завоював корiв, узнав таємницю чар-трунку,

випустив, щоб бiгло сiм потокiв рiк.

Хоча обоє вергали блискавки й громи,

але не завадив туман i град, напущений Змiєм,

коли Тар'ягн з ним бився, то

на всi майбутнi вiки здобув перемогу.