Розділ «НОВА ЕРА»

59. Року Божого 860

Великий київський князь Тар'я-Слов'ян-Оскольд з князями, дружиною i воями ходив походом на Вiзантiю вимагати дань. Був обплутаний константинопольськими церковниками i тайно прийняв євангелiзм. 880 року ходив князь Оскольд iз князями чернiгiвським, переяславським, деревлянським дружиною i воями у похiд до Хвалинського (Каспiйського) моря на Арабський халiфат, але повернувся без здобичi. У 882 роцi була у Тарiйськiй землi велика смута i печаль. Кияни, а за ними i весь український народ дiзналися, що їхнiй Великий князь Оскольд тайно сповiдується грецькому попу. Вся люднiсть, боячись гнiву Перуна, повстала, i князь Оскольд був побитий камiнням. На київський стiл кияни запросили новгородського князя Олега.

60. Року Божого 882

Великим київським князем став Олег. У 907 роцi пiшов Великий київський князь Олег з дружиною i воями усiєї української землi, всього вiйська 80 тисяч, походом на Вiзантiю. Вiзантiя заплатила одноразову плату по 12 гривен на кожного воїна та ще данину городам земель тарiйських, якi споряджали воїв у похiд. У 909-910 роках ходив Великий київський князь Олег з князями, дружиною i воями у землю роксоланiв. Там разом з роксоланами побудував кораблi на Каспiйському морi i поплив разом з ними в похiд на пiвденне узбережжя Хвалинського моря. Взяв здобич велику i через два роки повернувся в Київ. 912 року Великий князь київський i всiєї Русi помер.

61. Року Божого 922

Великим київським князем i всього українського народу став Iгор. Князь Iгор пiдкорив повсталих деревлян i наклав на них бiльшу данину, нiж за князя Олега. У 923-925 роках воював князь Iгор проти волинського князя Улича, який сидiв з родами в низах Днiпра. Великий київський князь Iгор взяв приступом столицю венедiв-уличiв Пересiчен. Частина венедiв з князем Уличем вiдступила на корiннi волинськi землi по рiцi Буг, а тi, якi залишились, стали платити дань князю Iгорю. У 944 роцi Великий київський князь i усiєї Української землi Iгор з князями, дружиною i воями пiшов на Вiзантiю. Iмператор вислав назустрiч послiв з дарами, але договiр про дань з Вiзантiєю пiдписали менш вигiдний, нiж за князя Олега. 943 року здiйснив князь Iгор морський похiд на царство Грузинське. Взяв городи Дербент i Бердаа i повернувся у Київ зi здобиччю. 945 року Великий київський князь з дружиною пiшов по Руськiй землi по дань. Зiбрав дань i повернув на Полоцьк, а тодi подивився, i здалося йому, що мало зiбрав з деревлян, i захотiв ще взяти. Деревлянськi визначнi мужi сказали: «Внадиться вовк до овечок, то, поки всю отару не винесе, не забуде». Повстали деревляни, полонили князя Iгоря, нагнули двi берези i прив'язали князя за одну й другу ноги, а потiм берези вiдпустили.

62. Року Божого 946

Княгиня Ольга, жiнка Iгоря, разом з дружиною зробила похiд на Коростень. Взяла його приступом i багатьох скарала на смерть. На деревлян же наклала данину ще бiльшу, нiж за князя Iгоря. 956 року княгиня київська Ольга, яка тимчасово замiщала свого сина Святослава Iгоровича, на київському столi, вiдвiдала з посольством Константинополь. З нею було 20 бояринь, 42 купцi i 40 чоловiк прислуги. Взяла княгиня Ольга на себе, а разом i на всю Українську землю, великий грiх перед Ягною – прийняла євангелiзм. Греки ж скупо дiлили милостi руським купцям, а данини i не думали платити.

63. Року Божого 965

Великим князем київським став Святослав Iгоревич. Вiн не прийняв вiри євангелiстiв, вигнав їх з українських городiв i поруйнував їхнi храми. Це був останнiй найбiльший князь Тарiйської землi.

Великий князь Святослав об'єднав у одну державу всi землi, якi пiдлягали Києву за князя Трояна. Спершу пiшов у сарматськi землi i примучив в'ятичiв, тодi примучив роксоланiв-гунiв, пiдкоривши всi їхнi городи аж до Кавказьких гiр; розбив державу Хазарський каганат, столиця якої була в гирлi рiки Волги. Пiдкорились йому також кiмарiйцi, якi населяли Кримський пiвострiв.

За намовою вiзантiйського iмператора Никифора, який платив Русi дань по договорах з Вiзантiєю ще за Олега i Iгоря, Великий князь київський i всiєї Української землi Святослав 967 року завоював усю Болгарiю, чи як її називали греки – Мiсiю. Пiдступивши до мiста Фiлiополь, чи як його пiзнiше вiзантiйцi назвали Адрiанополь, вiйсько Святослава зустрiло впертий опiр жителiв, якi були схильнi до вiзантiйцiв. Взявши його штурмом, Святослав навiв жах на всi околицi, знищивши багато жителiв, всiх оборонцiв. Iмператор Вiзантiї Iоан прислав до Святослава послiв, якi радили йому покинути Болгарiю, але Святослав зажадав великого викупу, погрожуючи вигнати ромеїв на Азiйський материк i розбити свої куренi пiд стiнами Вiзантiя, чи, як ще його греки називали, Константинополя. Вiзантiя почала готуватися до вiйни. Святослав не встиг зробити заслони в Гемських горах, в ущелинах-проходах, бо в цей час печенiги обступили Київ i кияни прислали гiнцiв. Вiдiгнавши печенiгiв вiд Києва, Святослав повернувся на Дунай лише на початку лiта, в той час як iмператор ромеїв Iоан вже проник з вiйськом через проходи в Гемських горах пiд стiни болгарської столицi Преслави. До того ж прихiд ромеїв був такий несподiваний, що вони зненацька пiд стiнами Плиски застали загiн у 8 тисяч чоловiк тарiйцiв, якi вправлялись у веденнi бою. Не чекаючи пiдходу основних сил, вiйсько ромеїв напало на цей загiн, але вiн зiмкнутим строєм, при пiдтримцi воїнiв з города, якi, хапаючи зброю, вибiгали на допомогу вiдступаючим, замкнувся в городi Плиска. В оборонi Плиски болгари почали переходити на бiк ромеїв, i коли ромеї вдерлися в мiсто i взяли в полон царя болгар Бориса, роси у кiлькостi 8000 чоловiк зiбралися в царському укрiпленому палацi, залишивши вiдкритими ворота. Всi намагання ромеїв увiйти в цi ворота виявились марними. Бачачи, як даремно гинуть його кращi воїни, iмператор наказав закидати палац вогнем. Коли почалися пожежi, тарiйцi зiмкнутим бойовим порядком, з щитоносцями попереду, якi закривали воїнiв аж до колiн, вийшли з замку i, незважаючи на тяжкi втрати, пробилися за город, через лави ромеїв, вiдiйшли до вiйська Святослава, який наближався до Преслави з головними силами. За дванадцять верств вiд Доростола вiйсько Святослава, яке налiчувало близько 30 тисяч чоловiк, зустрiлося з вiйськом iмператора Iоана, яке налiчувало 30 тисяч гоплiтiв (важкої пiхоти) i важко озброєних вершникiв, крiм обозу i облогової технiки з обслугою, яка рухалася за вiйськом. Крiм того, морем до Доростола рухалася вiйськова флотилiя iмператора. Дiзнавшись вiд воїнiв, якi вiдступили з Преслави, про зраду болгар, Святослав наказав обезголовити 300 болгарських заложникiв. Почалась битва, яка тяглася цiлий день, не визначивши переможця.

Святослав з вiйськом вiдступив до Доростола, проте ромеї не приступали до облоги, бо ще морем не пiдiйшов у Дунай, пiд стiни Доростола, грецький флот. Отже, перед Доростолом грецьке вiйсько побудувало укрiплений табiр. Кожного дня Святослав виходив з Доростола, шикував своє вiйсько у бойовi ряди i починав бiй. На шостий день боїв, здiйснивши з двохтисячним загоном вдалий рейд по Дунаю на лодьях за продовольством, Святослав згодився на переговори, але за умови, що завтра вони дадуть ромеям сьомий, рiшучий, бiй. Святослав сказав:

– Слов'яни! Чи ви думаєте, що Слава, яка iшла за полками росiв до цих пiр, вiдмовилась вiд нас, своїх дiтей? Адже ми легко перемагали сусiднi народи i навiть без кровопролиття пiдкоряли цiлi країни! Якщо ми зараз ганебно вiдступимо перед ромеями, Слава нас покине. Переймiмося мужнiстю, яку нам заповiдали предки, згадаймо про те, що могуть тар'ягнiв до цих пiр була непоборна, i в жорстокому бою будемо боротися за своє життя. Ми або переможемо, або помремо зi Славою, здiйснивши подвиги, достойнi ратних людей. Хай iмператор не думає, що має справу з ополченцями, якi заробляють на життя рiзними ремеслами а чи оратайством. Ми вигодуванi з вiстря мечiв! Слава!

Могутнє «Слава!» сколихнуло околицi Доростола. Українцi вийшли з города, вишикувались у бойовий порядок, маючи попереду колони щитоносцiв i воїнiв, озброєних довгими списами, i приготувались до бою. Святослав наказав замкнути ворота, щоб нiхто не думав, що вiн порятується втечею. Тар'ягни почали свою навальну, вперту ходу на ряди ромеїв. Пiвдня лiнiя бою стояла майже на мiсцi, дванадцять разiв доля бою схилялась то на один, то на другий бiк, нарештi ромеї, якi у вузькому фронтi, затиснутому горою i стiнами города, не могли ввести у бiй всю свою кiнноту, за наказом iмператора почали поступово вiдступати на рiвнину. Тут iмператор зробив спробу вiдрiзати слов'ян вiд города, але це йому не вдалося. День закiнчувався, ромеї i слов'яни, втомленi боєм, почали роз'єднувати ряди. Обидва вiйська отаборилися в полi.

Роси почали збирати своїх убитих i палити їх на великих вогнищах перед крiпосною стiною, серед убитих тарiйських воїнiв були жiнки. Приносили в жертву, на очах у ромеїв, їхнiх полонених – вiдсiкаючи голову разом з плечем.

На другий день почали мирнi переговори. За умови, що Святослав вiдступить вiд Доростола за Дунай, iмператор видав на кожного воїна Святослава по 20 кiлограмiв хлiба, зобов'язався сприятливо приймати руських купцiв. Харчiв ромеї видали на 22 тисячi чоловiк. Близько восьми тисяч росiв погинуло в цiй вiйнi.

969 року на островi Хортиця на Днiпрi у бою з печенiгами загинув останнiй Великий київський князь, який молився Ягнi, Святослав Iгоревич.

64. Року Божого 969

Великим князем у Києвi став Ярополк Святославович.