Розділ «М. Горбовий. Великодні свята у pp. 1915— 1918»

Були такі, що як попились (напились. — Ред.) у нас на позиції, то треба було відносити їх на їхню позицію. Котрий пішов до них у гостину, то так наївся по саму шию, що аж других наділював. У нас було досить пиття, а в них їжі, і ми мінялися. Так було цілі свята. Ще по святах до нас прийшов один зводний по рум, бо казав, що до него приїхав його брат і він хотів гарно погостити.

На свята наша гірська бригада заключила мале завішення зброї до 25 квітня, хоч того і не треба було, бо Москалі (тут: солдати. — Ред.) і так вже не стріляли, поки ми лиш там були. Ще і по святах приносили досить їсти, бо знали, що в Австрії дасть Біг. Потім ми уладили пошту, а то в той спосіб, що на їх дротяних перешкодах завісилим поштову скриньку на листи, і коли хто написав до своєї родини, то вечором носив до скриньки, а Москалі мали своєю поштою посилати куди треба. А як прийшла свіжа з дому, то мали нам або приносити, або повідомити усно, до кого що прийшло. Незадовго прийшов пакунок і листи з Чернівців до нашого десятника, і москалі віддали ненарушено, та, на жаль, не моглим добре користати з того добра, бо вже нам скінчився речинець, доки ми мали бути в тім корпусі.

5 травня наша Гуцульська сотня відійшла до дивізії № 200 німецького Карпатського корпусу на полонину Попадя. 1 все скінчилось.

Четверті Великодні свята відбулися вже в мене ледве-ледве в Косові у своїй хаті. Одні стрільці були ще в Галичині, а другі на Україні. На свята нічого такого не трафилось. Два перші дні ішов дощ, третьої днини випогодилось. Через свята (під час свят. — Ред.) не ходив ніде, бо і не було з ким, і не було куди. Якось не маю приємності, так як другі, лазити кудись… Тим більше що не можуть мене зрозуміти — і як перед війною, так і тепер мають мене за малолітнього… От кождий проти мене так, що годі витримати. Як я щирий, так люблю, щоб і другий був до мене такий, та дарма у скелі любов збудити.

Думаю, чи не повториться 1914 рік. Тоді піду і пару літ мене не буде вдома, може, тоді нарозуміються і будуть інакші. Аж чи не було б лучше піти на довший час і скоро не показуватися? Бо і що ж мені з того, що буду дома, як кождий на мене дивиться як на якого дивака. Ще до того завела мене послідня надія. Котрого я мав за найщирішого і найприхильнішого до мене, так той також щось бокує від мене. Думаю, чи не підпав він чужим впливам.

Надворі почалась знову погода гарна. І що би то була за приємність тепер, якби то було з ким побути. Навіть не сподівався, що сі свята будуть найсумніші від всіх дотепер. По кількаденнім дощі настала чудова погода як удень, так і вночі. По відпустці виїжджаю 21 травня на Вижницю через Львів до Вишколу У.С.С.

На останній сторінці рукопису — фрагмент військової біографії Михайла Горбового або назви розділів його спогадів — написаних чи запланованих.

Зі Страбичева в поле — 30 вересня 1914 року.

До Коша в замк. нала… (?) з Береґфораш (?) — 30 січня 1915 року.

З Паланки в поле до Славська — 29 лютого 1915 року.

3 Маківки на відпочинок — 26 квітня 1915 року.

В поле під Болехів із Цяпкою — 25 травня 1915 року.

До Коша з… — 3 червня 1915 року.

У поле над Золоту Липу — 8 липня 1915 року.

До Розвадова з-під Бережан — 8 жовтня 1916 року.

На Кирлибабу (Гуцульська сотня) — 26 жовтня 1916 року.

До Пісочної з-над Збруча (Збриж) — 10 серпня 1917 року.

До Рудник, до полонених — 13 грудня 1917 року.

Примітки М. Горбового

4 серпня 1917 року признано Гуцульській сотні хрест "Заслуги".