Розділ «М. Горбовий. Від'їзд У.С.С. на Велику Україну 1918 року»

У цих вузеньких рямках годі всьо описати, що в той вечір пережилося в Бірзулі, а опісля й по інших місцевостях. Яка велика радість розпирала грудь на вид того єднання, того зжиття! І коли досвітком 13.VI. поїзд від'їжджав, всі пращалися мов рідні!

Снідаємо в Голті. Тут поїзд "розпустив ноги", бо й має куди. У задньому возі нема права вдержатись, так ним вимахує з того розгону. Всі з нього повтікали до передніх возів.

Ще згадати б про ладі порядок. В Австрії було переконання, що за Збручем нічого європейського нема, що там усе примітивне, що там Азія, та й годі. Але воно не зовсім так. Взяти хоч би залізниці. На кожному двірці — порядок і вигода. В замурованих казанах кипить "кип'яток", для вигоди подорожніх є садки на відпочинок, де можна кожному зайти. З харчів усього подостатком. Вагони теж багато вигідніші і чистіші, як у Австрії. Тут навіть у IV класі можна гарно переслатись. А щодо швидкости, то в Австрії, мабуть, і поспішні [потяги] так не їдуть, як тут звичайні поїзди.

Обідаємо в Ново-Українці. Це ніби село, хоч має 35 тисяч мешканців. Від Голти бачимо вже по степу козацькі могили, "де колись спочили наші предки славні"… На вид їх у кожного з нас живіше забилось серце у грудях. Не один пригадав собі, як то він колись у школі чи з якогось оповідання вичитував про ці могили і хіба мріяв лише про них. А тепер не лише бачить їх, але й ходить цими шляхами… Незабутні це були хвилини…

З полудня того ж дня доїздили ми до Єлисавету. Вже здалека мріє місто з копулами церков, твердинею. На двірець заїхали о год. 5 по полудні при грімких звуках орхестри. Зараз-таки мало не все місто злягло на двірець побачити "австрійських козаків". Стрільці, побачивши таке зацікавлення собою, — дарма що були доволі помучені тижневою подорожжю, — теж хотіли "показатися". Це вже така стрілецька вдача, що як би там воно не було, а перед людьми треба все виступити як слід.

Вирівнялись лави, постава бадьора, старшини на конях, коротка, різка команда і — з орхестрою на чолі — двигнулося стрілецтво у місто. Вже цей перший вступ викликав у публики дуже додатнє вражіння, а це в той час багато значило.

Розташувались у гімназії, на Миколаївці. Зараз-таки прийшов строгий приказ із австрійської команди, щоби держати повне поготівля, щоб одинцем не виходити в місто, не зживатися, недовіряти населенню і т. п., бо тут трапляються напади на поодиноких вояків тощо. І дійсно, коли добре смерклося, по місті залунала стрілянина, наче на позиції. Крісові, скорострільні вистріли, вибухи ручних гранатів, крики не вгавали цілу ніч. Над ранком позносили кілька трупів.

Ранком 14.VI. змінюю на воротах варту. Надходить якась бабка, несучи молоко у місто. Приступила і почала:

— Нащо вам ця варта? Боїтеся нападу? Не бійтеся. Ми вже про вас давно чували і могли вам дати чосу. Але не бійтеся нічого. Тільки так далі жий-те з народом. То нічого вам не станеться.

І дійсно, доки ми перебували на Єлисаветщині, ні разу стрільцям нічого не сталося злого, хоч і по одному ходили по місті, та ще й без зброї. Коли й вийшли які непорозуміння, то хіба за якусь Марусю чи Оксану, але ці непорозуміння не псували співжиття, ні доброго імені У.С.С.