Розділ ««ВИКОНАТИ ПЛАН ЦИВІЛІЗУВАННЯ»»

У тому-таки листі Дідро, щоб зробити приємне Катерині, пообіцяв виправити статтю Жокура про Росію у новому виданні «Енциклопедії», але при цьому натякнув, що і саму Катерину треба виправляти: її «Наказ» він «набрався зухвалості перечитати з пером у руці» 102. Однак слідом за цією свідомою (329) декларацією філософської самовпевненості не йшло жодних критичних коментарів. Тому, коли Катерина одержала після смерті Дідро у 1784 році його книжки і папери, які вона придбала 1765 року, вона, напевно, вже й забула, на що він «набрався зухвалості». Серед цих паперів був рукопис під назвою «Спостереження про «Наказ» російської імператриці», які викликали у неї невдоволення. «Цей твір, — писала розгнівана Катерина завжди вірному Ґрімму, — справжнісінький дитячий белькіт (babil)». Так само Дідро описував власне дитяче белькотіння і заїкання у своїх «Бесідах». «Напевно, він написав оце, коли повернувся додому, — припустила Катерина, бо в розмовах зі мною ніколи не згадував про це» 103. У 1787 році, коли їй довелося розмовляти про Дідро із Сеґюром, вона, очевидно прочитавши його посмертну критику, цілком змінила думку про його відвідини. Вона твердила, що під час розмов Дідро хотів усе «перевернути догори ногами» у Росії, «замінити непрактичними теоріями». Вона запевняла, що він без угаву говорив і «якби нас хтось побачив, подумав би, що він строгий учитель, а я — його слухняна учениця». Дідро читав їй лекції з права, управління, політики, економіки. Нарешті, «щиро кажучи», вона поставила його на місце:

Месьє Дідро, я прослухала з превеликою приємністю те, що надихнув вам ваш блискучий розум, але з усіма вашими високими принципами, які я дуже добре розумію, можна писати чудові книжки і чинити недобрі діяння. У своїх реформаторських планах ви забуваєте різницю між нами; ви, ви творите лише на папері, який усе стерпить; він гладенький, податливий і не чинить перешкод ні вашій уяві, ні вашому перу; тоді як я, бідолашна імператриця, творю на людській шкірі, а вона чутлива і делікатна 104.

Ось це, згідно з її запевненнями Сеґюрові 1787 року, вона буцімто сказала Дідро у 1774 році; без сумніву, вона захотіла так сказати Дідро, ознайомившись із його критикою «Наказу». Однак із записів самого Дідро видно, що у Санкт-Петербурзі він так і не зважився напучувати Катерину в царині законодавства чи політики і що його найсміливіші фантазії зводились лише до поради перенести столицю в Москву. Отже, гостра відповідь, яку дала йому Катерина, можливо, (330) була апокрифом, але вона свідчила, що цариця чудово розуміла прагнення філософів «працювати» над Східною Європою, яка приваблювала їх як абстрактна царина, яка «не чинить жодних перешкод» ні уяві, ні перу.

Дідро, тільки-но повернувшись із Росії у 1774 році, одразу взявся за перо і зауважив, що у політиці єдиним носієм суверенітету є нація, а єдиним законодавцем — народ. Далі він заявив, що Катерина — «деспот», і засумнівався у тому, що її «Наказ» передбачав запровадження такого правового кодексу, завдяки якому вона насправді «зречеться» свого деспотизму. Саме цю проблему йому хотілося б порушити у Санкт-Петербурзі, на що він так і не зважився, тому тепер, пишучи лише для себе самого, він уявляв, що перебуває поруч із жінкою, з якою недавно бачився так часто, але якої більше ніколи не побачить:

Якщо, читаючи те, що я написав щойно, і дослухаючись до свого сумління, її серце затріпоче від радості, тоді вона більше не хоче правити рабами; якщо вона затремтить, якщо її кров похолоне, якщо вона зблідне, тоді вона вважає себе кращою, ніж є насправді 105.

У своїх фантазіях філософ прагнув сказати імператриці правду, розбудити її сумління, здобути над нею майже сексуальну перемогу та залишити її у тремтінні і трепеті. Проте Катерина прочитала це вже після смерті Дідро і помстилась йому у розмові з Сеґюром, сказавши, що в Дідро вона розчарувалась із самого початку. Те, що Дідро та Катерині довелося згодом штучно виправляти й переробляти чимало своїх розмов, свідчило, наскільки скутими вони були під час безпосереднього спілкування у Петербурзі.

«Росія — європейська держава» — проголосила Катерина у своєму «Наказі». Це було не просто постулювання географічного факту, а радше програмова політична заява, яка відштовхувалася від відкриття Просвітництвом Східної Європи. «Мало важить, — коментував Дідро з пером у руці, чи вона азійська, чи європейська», а щодо манер у цілому, то про них можна судити як погані або добрі, а «не африканські, азійські чи європейські» 106. Дідро відкидав усталену концепцію особливих континентальних впливів, оскільки (331) невизначене розташування Східної Європи не вкладалося у дихотомію Монтеск’є між Азією та Європою. В «Наказі» Катерини було сказано, що «Російська імперія простягається на 32 градуси широти і 165 градусів довготи» — це якнайкраще підтверджувало, що така величезна держава потребує абсолютного монарха. Однак Дідро гадав, що це не так проблема політики, як цивілізації: «Цивілізування такої величезної країни одразу видається мені справою, яка перевищує людські можливості». Далі він дав три поради, і перша, безумовно, полягала в перенесенні столиці до Москви. По-друге, він запропонував створити у Російській імперії взірцеву область, де можна було б «виконати план цивілізування». Саме у цьому найкраще проявилася суть Просвітництва: створювати плани цивілізування земель, яких немає. Дідро пояснив можливі наслідки свого плану за допомоги аналогії: «Ця область стосовно решти імперії буде тим, чим Франція є в Європі стосовно країн, які її оточують» 107. Те, що Дідро обрав Францію за головний взірець цивілізації в Європі, свідчило про його власну культурну упередженість. Він міг удавати, що не проводить жодної різниці між манерами Африки, Азії та Європи, але тільки тому, що ці три континенти керувалися однією моделлю розвитку із тією самою референтною країною.

Увага Дідро до Росії не була такою всебічною порівняно із Вольтеровим баченням Східної Європи. Натомість він був набагато радикальніший у своїх філософських амбіціях, коли виводив зі свого російського досвіду універсальну схему відсталості і розвитку, яку скеровує план цивілізування. Третя порада Дідро для Росії, — після зміни столиці й створення взірцевої области, — заснувати швейцарську колонію 108. У своїх листах до Катерини цю фантазію постійно плекав і Вольтер, який хотів створити колонію годинникарів в Астрахані чи Азові.