Розділ ««ЗНАТИ МОЛДАВАН»»

Нарешті Тотт зустрівся із сільським війтом і звернувся до нього турецькою. Барон мав усі підстави пишатися своїми лінґвістичними здібностями і думав, що попередні мандрівники, на кшталт леді Мері, писали нісенітниці саме через незнання мови. Він випробував свою пишномовність: «Ось, візьми трохи грошей, мій друже, і купи на них харчів, яких ми потребуємо; я завжди любив молдаван і я не можу дивитися на те, як погано з ними поводяться, тож я сподіваюся, що ти дістанеш для мене ягня і трохи хліба, а на решту грошей можеш випити за моє здоров’я». Поза сумнівом, це (120) була прекрасна промова, але молдавський війт, на жаль, хитав головою, показуючи, що не розуміє турецької. Тоді Тотт спробував сказати те саме грецькою, але молдаванин знову нічого не зрозумів. Попри блискучі мовні здібності, барон так і не дістав вечері. Ба більше, молдаванин намагався знаками показати, «що в селі нічого немає, а люди вмирають з голоду». Тотт повернувся до Алі-аґи, докоряючи, що той привів їх у настільки бідне село, де взагалі не було їжі, але Алі-аґа був незворушний: «Аби довести вам, що я краще знаю молдаван, дозвольте мені поговорити з ним». Він запевнив: «Якщо ви за чверть години не матимете найліпшої вечері, то можете віддячити мені всіма тими ударами, що я завдам йому» 59.

Сховавши батога під одягом, Алі-аґа «безтурботно» підійшов до молдавського війта, дружньо поплескавши його: «Вітаю, друже, як ся маєш? Добре? Тоді кажи, чи не пізнаєш Алі-аґи, друже? Давай, кажи». Молдаванин надалі не розумів. Алі-аґа вів далі: «Що, друже, ти справді не розумієш турецької?» Тоді він повалив молдаванина на землю і кілька разів ударив його: «Ось тобі, падлюко, аби вивчив мову». І справді, молдаванин почав розмовляти турецькою: «За що ти мене б’єш? Чи ти не знаєш, що ми бідні люди і що наш господар ледь лишає нам повітря, аби ми дихали?» Алі-аґа, не зважаючи на його благання, сказав Тоттові: «Eh bien, месьє, ви бачите, з мене добрий учитель мов, він уже чудово розмовляє турецькою! Принаймні ми можемо поспілкуватися, а це вже щось». Потім Алі-аґа витяг батога і почав бити старосту: «Ах ти невірний мерзотнику, то ти нічого не маєш! Добре, я зроблю тебе багатим, так само, як я навчив тебе турецької мови». Харчі знайшлися за пів години. Тотт визнав свою поразку: «Як після цього не погодитися, що рецепт Алі кращий за мій, і як тут не вилікуватися від моєї впертої гуманності?» 60.

Тотт твердив, що мешканці Східної Європи — теж люди, і програв. Оптимізм Просвітництва, його віра в людську природу не витримали випробування у Східній Європі, й Тотт дозволив собі звільнитися від власної «впертої гуманності». Казанова і Сеґюр в Росії також позбулися будь-яких докорів сумління з приводу рабства у вигляді особистої власності чи брутального пригнічення всього селянства. Тотт, як і (121) Казанова, засвоїв, що деякі люди не лише заслуговують батога, але й хочуть його. У Східній Європі західноєвропейські мандрівники вчилися стримувати свої почуття гуманності через «те розмаїття звичаїв, яке сьогодні відрізняє народи». Урок здавався важким, але форма його подання — діалог «Барона» з «Алі-аґою», за участі «Молдаванина», перетворювався на п’єску з трьома акторами, своєрідну літературну розвагу. В ньому, поза сумнівом, були і комедійні риси.

Алі-аґа з його жартами про «навчання турецької» й задерикуватою певністю, що він знає молдаван ліпше за Тотта, був, звісно, комічним негідником. Він трохи нагадував інших східних персонажів XVIII століття, особливо турка Осмина з Моцартового «Викрадення з сералю». «Мікмандари», або «чоадари», від яких залежало життя мандрівників, не користувалися загальною симпатією тогочасної подорожньої літератури. Леді Крейвен, повертаючись із Константинополя до Відня 1786 року, була люта на «свого гидкого чоадара» через постійні затримки й насамперед за те, що він якось узяв гарячу воду, призначену для її ранкового шоколаду, на приготування своєї турецької кави 61. Тоттового турка натомість виправдала його перемога в парі — Алі-аґа таки по-справжньому «знав» молдаван. Стосовно ж постаті молдаванина, Тотт визнавав крайню злиденність його односельців, котрих безжально експлуатували господарі, яких призначав султан. Проте молдаванин також виявився комічною постаттю через те, що вдавав, нібито не знає турецької, й послуговувався комічними жестами, наче у блазенській пантомімі. Тотт і себе змалював в образі комічного персонажа, об’єкта власного жарту, який наївно вірив у людську природу й виніс із Молдавії добрий урок. Але навіть відмовляючись від своєї «впертої гуманності», він утверджував цивілізаційну вищість Західної Європи, адже Алі-аґа узагалі не мав ніякої гуманності, щоб відмовитися від неї. Ці три персонажі драми представляли відповідно Західну Європу, Східну Європу й Азію. Зрештою Західна Європа неохоче погодилася й навіть схвалила побиття, що відбувалися в Східній Європі, але цей урок негуманності був настільки жорстоким, що його можна було подати лише у формі комедії. (122)