Розділ «VIII. ТРЕТЯ ЗУПИНКА ІCТОРІЇ»

Ці Божі кульбабки від соціалізму полишили по собі розлеглу графоманію, під назвою: “Совєцький комунізм: нова цивілізаціяі” (Лондон, 1937) оприлюднену саме в рік “Великого Полювання”.

Відразу віддамо їм належне. Ця двійка комуністичних пророків від фабіанства — цілком виправдовує всі людожерські заходи Сталіна та його режиму щодо селянства. Вони повністю виправдовують:

1. Сталінську колективізацію, з усіма її численними ексцессами та згубними наслідками.

2. Повністю виправдовують “розкуркулення”, бо — як пишуть вони: “радянський уряд навряд чи міг зробити інакше”.

3. Категорично заперечують наявність будь–якого голоду не кажучи про те, що було, — навмисний голодомор). Спираючись при цьому на уже відомого нам американського брехуна і пройдисвіта, пулітцерівського лауреата Волтера Дюранті.

Щодо цього, то знову ж, неможливо це навести опінію бездоганно чесної людини, з іншого покоління:

Ентузіазм цих дослідників виглядає дещо неприємним, коли вони, наприклад, пишуть, що масове розкуркулення планувалося заздалегідь, і коментують це так: “Якою сильною мусила бути віра і рішучою воля людей, котрі в інтересах того, що здавалося їм загальним благом, могли прийняти таке важливе рішення”. Слова, які міг би прикласти кожен, хто бажав би це зробити, до Гітлера з його “остаточною розв’язкою” єврєйського питання.

(Р. Конквест, Жнива скорботи, Київ, 1993, с. 348)

Як бачимо, автор слушно, хоча й мимо волі, приходить до рівнобіжних поміж двох тоталітаризмів–близнюків, забрехувально–ученого німецького та хамського московського, совєцького.

Щодо голодомору як такого, не помічуваного британськими попихачами Сталіна, то теж не завадить навести відповідне посилання з Конквеста:

Але, мабуть, вершиною “наукового аналізу” подій стала авторська характеристика сталінського вичавлювання хліба з України як “кампанії, яка за сміливістю задуму та енергійністю виконання, а також за масштабністю операцій виглядає безпрецедентною для правління будь–якого уряду в мірні часи”.

(теж там, с. 349)

Найгіршою рекомендацією для британського (а разом — і для всього західного) соціалізму, напевно, — є та буде те, що його “розвитком” займалося подібне інтелектуальне сміття. Не кажучи вже про те, що втіленням його у життя на сході — займалися самі кримінальці злочинці. Чи ж може після цього бути в чомусь такому — хоч єдина крихта здорового глузду? — подумайте самі…

Побував на той час у Росії (удруге) й Герберт Веллс (1866–1946), всесвітньо відомий англійський письменник, часом — фантаст. Той самий, що правив нам про антигравітацію, подорожі в часі та невидимих, одне слово, про все те, що було та є сутою нісенитницею з пункту зору науки. Він уже побачився 1920 з Лєніним, отим самим, від “тюрьми і расстрєла”, охрестивши його “кремлівським мрійником”, та засвідчив, ніби:

Лише абсолютно спотворюючи міжнародне становище і штовхаючи людей на помилкові політичні дії, можна твердити, ніби ті жахливі бідування, які має на сьогодні Росія, — є, скільки–небудь серйозно наслідком діяльності комуністів.

Яка глибока думка! Та як пасує, зверніть на це увагу, до тодішньої, а особливо наступної дійсності!

Тепер, 23.07.1934, Веллса прийняв у Кремлі наступник Лєніна — Сталін. Якщо ви гадаєте, що світової слави письменник–гуманіст дорікав московському людожерові за знищені мільйони людей, — ви помиляєтесь. Єдиним наслідком бесіди стало те, що на Веллса навалився в ґазетах Бернард Шов, який вважав, схоже, Кремль власною монополїїю; хоч його — відданого кремлівського поплічника, — Сталін так і не удостоїв бесідою.

Підведемо й деякі загальні підсумки.

Отже, не минуло й десяти років нового режиму в Росії, а “демократичний Захід” уже погодився дарувати йому мільйони дурно загублених людських життів, — розкуркулених, розстріляних, депортованих та винищених голодом. Далі — більше, — переблимали й 1937. Розкладеність та запроданість “демократичного Заходу”, на чолі з його інтеліґенцїїю, — стала гранично очевидною підчас і після Другої світової війни, коли Сталіну було подароване в Європі все, що тільки можна було подарувати. Та й потім, коли Сталін, Хрущов та Брєжнєв із Андроповим відповіли на це продовженням війни; цього разу — війни за світове панування. Коли на мільярди доларів Заходу будувався необхідний на це військовий потенціал.

Або коли після розпаду Третьої імперії Зла ті ж сто мільярдів доларів були щедро пожертвувані на відбудову Четвертої імперії Зла; породивши — поки що, — купу російських мільярдерів: “нових русскіх!”. “Нових”, які — втім, не ліпше від старих, та своїми «благопріобрєтєннимі» капіталами, будуть — як зможуть, — розкладати економіку світу.