Розділ «VI. ДРУГА ЗУПИНКА ІСТОРІЇ»

Аналітична історія України


1. Імперія «разброда і шатаній»


Друга імперія, що ж сказати – могла, здатна була подавати надії. Годі казати, що поразка у Кримській війні могла повернути її на шлях мирного розвитку: хіба мало нахапано чужих земель Першою? Відміна рабства могла зруйнувати ту стіну рабоволодіння, яка відокремлювала Росію від цивілізованого світу; як не відразу ліквідувати, то, принаймні, зменшити її столітнє відставання від отого цивілізованого світу.

До «освобождєнія крєстьян» готувалися всі. Непримиренний А. Гєрцєн, що у своєму «Колоколє» закликав «Русь к топору», – приліпив 1858 Алєксандру II авансом титул «царя–освободітєля». Не відстав і Н.Ґ. Чєрнишєвскій, у своєму «Современнике». Але, дуже хутко їм усім довелося розчаруватись. Викупи за землю, що їх почали брати з селян – перевищували вартість цієї землі, а поміщики, отримавши цей золотий дощ у вигляді неочiкуваних прибутків, – хутко їх поспускали, ставши бідніше колишнього. Незадоволені були 1861 обидві сторони, раби як i рабовласники. Охололи до справи й Гєрцєн із Чєрнишєвскім. Отже, очікуваного дива не сталося; перемогла інерція. Інерція верхів, у яких так і не вистачило розуму запобігти люмпенізації тільки–но звільнених рабів. Інерція одвічного рабського спротиву ж, – спромоглася лише на постріл «плюґавого мєщанінішкі» Каракозова, 4.04.1866, який, втім, все одно не досяг цілі.

Безнадійно застарілою полишалася й уся духовна основа імперії. Бо вже 1858 – два роки по закінченні війни на представлену на царский дозвіл доповідь, де йшлося про необхідність громадянського проґресу, – новий цар Алєксандр II накладе резолюцію: «Что за проґрєсс? Прошу слова етого нє употрєблять». Що ж, те саме міг би написати й Ніколай I Палкін.

Отже, звільнення рабів не надто сприяло проґресові, оскільки, як ми бачили, засуджувалося самодержавством не лише поняття, а й само слово «проґрєсс». Не дарма записав 1861 до свого «Щоденника» царський цензор А. Никитенко, що:

Однією рукою робимо поліпшення, а другою їх підриваємо; однією даємо, другою відбираємо. Встановлюємо нові порядки та негайно поспішаємо зробити їх недійсними.

Нам хотілося нового в окремостях, але так, аби головне полишилося старим.

Написане дуже точно. Підкреслимо, що це є свідоцтво високого столичного чиновника, людини обізнаної зі справою. Усе це стосується не лише імперського офіціозу, бо часом такими самими були й оті «рєволюціонєри» (хоч би й декабристи).

Однак, непорівняно більше здискредитував себе Алєксандр II у черговому польському повстанні.

Зате добре відзначив себе щодо цього повстання наш «освобо–дітєль», призначивши Міхаіла Муравьєва губернатором до Вільна. Цей лютував майже два роки, палячі цілі села та відправляючи їх людей до Сибіру, практично знелюдив Литву. За це «царь–освободітєль» зробив цього покидька графом, а польсько–російський виплодок Н. Нєкрасов, як відомо, присвятив «вєшатєлю» цілу схвальну «оду». А «нова» Росія, що так обпалила була крильця під Сєвастополем, – спокійненько продовжувала своє традиційне живоглотство. Поширила свои «прєдєли» на сході, прихопивши у китайців Амурський та Уссурійський край. Що на той час із причини якихось «врємєнних трудностєй» Китаю, – у нього саме погано лежали.

А потім почала збройну аґресію проти народів Середньої Азії: кара–калпаків, таджиків, туркменів та узбеків. Ескалація цієї, теж нічим не спровокованої аґресії, виглядає в часі в наступний спосіб: 1864–1865 – окуповане ханство Коканд; 1866–1868 – окупований емірат Бухара; 1873 – окуповане ханство Хіва. Одночасне вторгнення до Туркменії, аж до оази Мерв, спричинило однак конфлікт із Великобританією та зупинило на час подальшу російську аґресію. Втім, і Туркменія буде цілком захоплена до 1881. Пустелями не ходять пішки, та за нові здобутки віддасть своє життя чимало українців.

З приводу переможного захоплення країн незалежних народів Середньої Азії, – у Росії можна було почути різні опінії, але домінуючим було у них, як завжди, шовіністичне захоплення. Наведемо, як зразок типового расистського ставлення до справи, посилання з книжки відомого теоретика росiйського імперіалізму Н. Данілєвского – «Россия и Европа», (Санкт–Пб, 1871). З книжки, яку навіть російський патріот В. С. Соловьєв тоді ж охрестив «кораном всех глупцов и мерзавцев».

Зауважимо щодо цього, наведемо деяке цікаве спостереження. Наклад «России и Европи» 1871 сягав десь 1000 примірників та не розійшовся й за двадцять років. Московський наклад перевидання 1991 становив уже 90 000 примірників та розійшовся миттєво. Отже й подумайте самі, наскільки у Росії за сто з гаком років примножилася кількість тих, кого інтеліґентний В. С. Соловьєв вважав «глупцами и мерзавцами»? – вражає, чи не так?

А, з iншого боку, чи не саме в цьому полягав дотеперішній зміст так званого «развітія Россіі»?

Але, повернемося до справи. З цього приводу – «покорєнія Срєднєй Азіі» – він був і висловився, хоч – визнаємо, якось двозначно:

Тисячу років будуватися, обливаючись потом і кров’ю й скласти державу у вісімдесят мільйонів (із яких шістдесят – одного роду і племені, чому крім Китаю світ не дав і не дає іншого прикладу) для того, аби частувати європейською цивілізацією п’ять чи шість мільйонів кокандських, бухарських та хівінських обірванців, та, може ще два–три мільйони монгольських кочовиків, – бо таким є справжнй сенс гучного вислову про розповсюдження цивілізації вглиб Азійського материка. Ось те велике призначення, та всесвітньо–історична роль, котра чекає на Росію як носія європейської просвіти.

(Н. Я. Данилевский, Россия и Европа, Москва, 1991, с. 62–63)

Аґресія – то було єдине, в чому ніколи не було «разброда і шатаній»; бували поразки, але то вже зовсім інше. А все це разом яскраво продемонструвало світові, що місце оновленій – другій російській імперії, рівно там, де й старій – Першій: на шибениці історії. Бо – бачите, всеж підвоювали під себе отих, як їх там: кокандських, бухарських та хівінських «обірванців».

На рік 1867 припадає продаж Аляски США за 7,2 млн. доларів; оце вже – «разброд і шатанія», бо за цим нерозважливим вчинком «царя–освободітєля» гірко жалкуватиме наступна Росія – Третя імперія. Мати майже 1000 км. сухопутного кордону з Канадою, і… відмовитись, продати; це ж треба! Скільки ж там танків можна було тримати! – скільки прикордонних провокацій вчинити! Коли минуло сто років цієї акції, писали розкуто, додаючи собі куражу: це, мовляв, була не продаж, а ніби тільки аренда, на 99 років. А тепер, мовляв, час повертати її назад; до законного власника, «родіни всєх трудящіхся». Брехали й про це з московської підворотні, знаючи, як звичайно, що брешуть.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аналітична історія України» автора Боргардт Олександр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VI. ДРУГА ЗУПИНКА ІСТОРІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи