Розділ «Х. КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЇ»

Совєцький Союз, найбільш аґресивне утворення за два останніх тисячоліття, хутко зумів наздогнати США та створив, як власну атомову, так і водневу бомбу. Атомова — то десятки кілотонн знищення, воднева — вже меґатонни. Але, треба працювати далі, бо там “навєрху”, в Кремлі, все цікавляться, а чи не можна ще більше? — десятки, сотні меґатонн? Бо там мислять дикунські — дологічно. А до того, їм усе мало смерті на те, щоб “соєдініть пролєтарієв всєх стран”, які цьому щосили пручаються. Як не можна з’єднати інакше, то з’єднати хоч у полум’ї термоядерних меґатонн, як не на цьому світі, так хоча би на тому.

Інші — теж не спали, сподіваючись хоч таким чином, хоч ціною немислимих втрат, але знищити нарешті ганебно проґавлену ними ж бестію більшовизму, що тим часом виросла до розмірів світової катастрофи. Знищити хоч таким шляхом тоталітаризм.

Проблема моральної відповідальності за створення атомової бомби, зброї масової заглади, — є досить деталічно обміркованою на прикладі першопроходців — американських учених, де ініціаторами справи були Альберт Айнштайн та Лайош Сілард. Цих обох важко в чомусь звинуватити, а щодо інших… вони лише по Хіросімі сповна зрозуміли, що вони розпочали. А, до того над ними висів дамоклів меч: а, якби їх випередив СССР — імперія Зла? — адже, то було би найбільшим нещастям для світу, для Землі, для людства.

Учені Третього Райху? — вони були на висоті, саботували справу, як тільки могли, годі казати. Принаймні ті, кого ми завжди поважали.

А от совєцькі, російські…

Вони продавали людство за бляшку медалі, за зайву шклянку совхозної сметани. Бо, ким же це треба було бути, щоби після 1917–1919, 1921, 1930, 1933, 1937, — дати в руки Сталіну атомову бомбу?

Хто були за ці два тисячоліття кращі люди в історії людства, ми так — на жаль, точно й не знаємо. Але, зате, — хто був його найбільшим нелюдським сміттям — по той бік мавпи, — ми знаємо достеменно. Це показав нам “вєлікій і могучій Совєтскій Союз”. Бо більше нічого цікавого, здається, — так і не показав.

Але, є й різниця, капітальна та незнищима, поміж обома боками сталінської залізної куртини, по один бік якої нема місця сумнівам, а політичне злочинство сповите густим покровом тайни “государствєнних сєкрєтов”. Однак, є ще другий бік — та сторона. Широкий світ де є ще політичні та інші свободи, яких так не виносить душа кремлівських можновладців; від Леніна та по Хрущова. Там, у далекому Мюнхені живе український політичний еміґрант Степан Бандера. Тільки через п’ять років після злочинного вибуху в Тоцкє, — він буде убитий найманим убивцею, кіллером із Москви, як перед ним Симон Петлюра, Євґен Коновалець або Лев Ребет. А покищо, його теж хвилюють атомові вибухи. Ніхто у світі на той час (годі й говорити про широкі маси людей) не розумів, що насправді жодна атомова війна — неприпустима. Бо вона покінчить радше не тільки з обома супротивниками, але й мало не з усім світом. Це розуміє не фахівець з атомових справ (шкода!), але мислитель, гуманіст і націоналіст, — українець на екзилі Степан Бандера. Він користається з нагоди та вголос заявляє про це цілому світові в інтерв’ю Західнонімецькому радіомовленню (“Вестдойче рундфунк”) 9.12.1954. Про це ми вже мали нагоду пригадувати вище, в розділі про Степана Бандеру, але повернемося до цього ще раз, місцями — й більш ґрунтовно. Це — не завадить. Отже, Бандера відповідає на це одним реченням, коротко та ясно:

Атомова війна не може дати нікому жодної користі, лише мусить принести обидвом таборам — аґресорові й нападеному, переможеному й переможцеві, — катастрофічні жертви та спустошення, принести планетарну катастрофу цілого людства.

Як ще же добре та вичерпно сказане! — ні додати, ні відняти.

Не забудемо, до того, що тоді за плечима людства були, єдино, Хіросіма та Нагасакі, а до Чорнобиля полишалося більше тридцяти років. Нагадаємо, знову ж, що С. Бандера не був жодним фахівцем у цій складній справі, але висловив абсолютну та незаперечну істину з простотою та ясністю, яких ви більше ніде не знайдете. Ні перед тим, ні після: саме це є важливе. А. Д. Сахаров, досконалий фахівець справи, що немало потрудився над совєцькою атомовою зброєю, та дещо пізно вирішив покаятися, — приходить до цього ж висновку, але набагато пізніше.

Думка, вперше висловлена 1954 С. Бандерою з такою простотою та категоричністю, лише поступово, лише з часом торує собі дорогу, визріває в розумах людей.

Першим, здається, кількома роками пізніше висловлює сумніви ґенерал Дуглас Мак Артур, переможець Японії на Тихому океані та визволитель Південної Кореї. Він, із відвертістю військової людини каже: “Тотальна війна стане Франкенштайном, який знищить обидві сторони”.

Але, є й цілком протилежні думки. Найбільш відвертий із американських політиків тих років, сенатор від Арізони Баррі Голдвотер (нагадаємо, він навіть балотувався в президенти), — пише:

Ми сильні, ми звитяжимо, не треба страхатися жертв та руїн, головне — перемогти комунізм!

(Б. Голдвотер, А чому не перемога?, Нью–Йорк, 1960, с. 22)

Що ж, можна й так. Бо, дійсно, “головне — перемогти комунізм!” Полишається тільки запитання: а, чи не можна перемогти — за меншу ціну?

Видає, через вісім років, свою книгу “Убивство та надубивство. Стратеґія взаємознищення”, Нью–Йорк, 1962 — проф. Ральф Лепп, відомий атомовий фізик. Він, суто науково та без емоцій оцінює можливі наслідки атомової війни. Аж до того, що:

Держави з невеликою територією можуть зникнути з поверхні землі. На великих теренах виникнуть зони повного знищення та радіоактивного забруднення.

Цей автор особливо детально розважує можливість виникнення атомової війни внаслідок звичайної, вульґарної помилки. У своїх висновках підходить впритул до думки С. Бандери.