Розділ «Х. КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЇ»

Він, на початку, не забуває повідомити нас про те, що на атомове опромінення були перекинуті частини, ясна річ – з України. Бо, у XX ст. російський ґеноцид був спрямований, насамперед проти українського народу.

Другий гвардійський інженерно-саперний полк їхав од Броварів, що під Києвом, до невеличкого райцентру Тоцького днів із десять. Особливо не поспішали, хоча поїздові й давали “зелену вулицю”. Разом із цим підрозділом на південий Урал було перекинуто ще кілька частин із Київського та Львівського військових округів.

Сам атомовий ґеноцид відбувався в наступний, як же відвертий спосіб:

Бомба вибухнула на висоті 350 метрів. Раптом під ногами схитнулась земля. Неймовірно потужний гуркіт оглушив усіх. По тому пронулав гучний тріск, ніби розірвали багатокілометрове міцне полотно: прокотилась вибухова хвиля. Бійці почули команду: “До бою!” Всі вискочили з окопів та укрить. Перед ними величезна на пів неба хмара. Знизу її підпирав стовп багряного полум’я. Хмара піднімалася дедалі вище, насуваючись на позиції.

За командою танки, вантажівки, колони піхотинців рушили через епіцентр атомового вибуху на позиції уявного супротивника. Неподалік догорав ліс. Там, де вибухнула атомова бомба, все було випалене дощенту. Чорну ж землю ніби виорали. Проїжджали й проходили повз вдавлені в землю розжарені танки, шматки розтрощеного ударною хвилею літака. То тут, то там височіли якісь чорні пагорби. Що під ними було поховане, знає тільки Бог.

Солдатських життів не шкодували, маневрували “до побєдного конца”. І далі:

Ті навчання тривали аж до вечора. Через епіцентр ішли й ішли піхотинці. Деяким підрозділам довелося повертатись на вихідні позиції через самий смертоносний епіцентр.

Це було в більшості, покоління тридцятих, могли би жити й жити, але більшість їх із холодною кров’ю вбила Москва.

За підрахунками, з усіх атомних солдатів, тих, що ходили в атаку під Тоцьком, живих лишилося відсотків п’ятнадцать–двадцять. А на маневри звідусіль прибули понад сорок тисяч чоловік.

На цих ранніх етапах совєцького атомового злочинства, бо робити атомові звалища просто неба (як на південному Уралі) є злочинство; проганяти через місце атомового вибуху людей – теж злочинство, — часом ще важко встановити причетність до справи всюдисущої совєцької «дружби народов». Про це є теж досить цікаві та незаперечні свідоцтва. Перейдемо до них. Свого часу тільки люди вже незалежної України довідалися, нарешті, що на їх землі стояли дві сотні важких балістичних ракет (переважно СС-20 та СС-24), які в разі війни мали понести атомову смерть містам США. Вони були скупчені на Поділлі, а – чому?

Роз’яснюємо. Так було тому, що балістичні ракети супротивника — то є перша ціль атомового удару другої сторони, — чи то на відповідь, чи то навіть попереджувального. Місце їх установки і знаходження — точно відоме з 1964, коли над планетою попливли супутники серії “Тірос”, пильні очі Америки. Вони почали з того, що підрахували свого часу, скільки хунвейбінів вдерлося на китайський атомовий полігон біля озера Лоб Нор, а сьогодні є в стані прочитати з космосу реґістраційний номер автомашини.

Середня густість населення (людей) в Союзі складала приблизно 10 л./км2, подекуди, за Полярним колом або у пустелях Середньої Азії — спадаючи мало не до нуля (в Російський Федерації — десь 7 л./км2). По Україні середня густість населення була 74 л./км2. А найвища вона на Правобережжі, де доходить 100 л./км2; за площею Правобережжя складає тільки 1,4% площі цілого Союзу (!). Так, що ж тут планувалося, коли на отих 1,4% (в дійсності — ще менше), у найбільш густо заселеній частині Союзу, — було поставлено 200 балістичних ракет, — цілей першого удару?

Неважко зрозуміти. В разі атомової війни, а від імені СССР її провокували двоє, Н. С. Хрущов та Ю. В. Андропов, — з Україною було би покінчено чужими руками та за лічені хвилини.

От, таку маєте “дружбу народов”, “славянскоє єдінство”, “славянскоє братство”, чи як там ще воно в них у Москві називається. Чи не можна було у величезному Совєцькому Союзі знайти для ракет менш заселену місцевість? — безумовно: легше легкого. Чи не ближче до США, скажімо, Колима? — або Нова Земля? Так, безумовно, набагато ближче. Але таке розміщення, бачите, не обіцяє ґеноцидних вигод.

У нашому ненормальному світі всі нормальні люди ставлять свої атомові ракети там, де навкруги поменше людей. Китай — теж комуністична держава, та в гуманності її теж ніхто не звинуватить, але — свої ракети розставив по найбільш безлюдних місцях країни, на окраї своїх пустель, Ґобі або Такла Макан.

Те саме, класично ґеноцидне спрямування простежується й щодо “мірного атома”, який не завжди буває таким. На час катастрофи в Чорнобилі на тій же Правобережній Україні було скупчено 40% (!) атомових енерґетичних потужностей СССР. А – навіщо? — бо ця атомова електроенерґія не знаходила вжитку в Україні та її експортували на Захід, в Європу; десь на 20 млрд. доларів, які осідали у Москві. Справедливий розподіл праці, в дусі тієї ж “дружби народов”, “славянского братства”, чи як там ще? Одні працюють на АЕС в Україні, піддаючи небезпеці себе та інших, а інші сидять у чистенькому офісі у Москві, приходуючи свої мільярди.

Отже, в Україні “мірного атома” теж — на одиницю площі припадало у 50 разів (!) більше, ніж будь-де в СССР; при густині населення вдесятеро вищій (отже, на кожного поокремо — у всі 500 разів!). Хоч, зазначимо обов’язково й це, — на Лібовережжі, здавна зросійщеному, яке Москва здавна вважала своїм плацдармом в Україні, — не стояло жодноі ракети; або АЕС.

Додамо до цього ще досить цікаві подробиці, в дусі того ж таки ґеноцидного спрямування всього московського трибу життя. Як Запорізьку АЕС сподобились, кажуть, побудувати на якихось пливунах, турботливо відшуканих у морі навколішніх гранитів щита Феноскандії, то Рівненська та Хмельницька побудовані точно на карстових розломах. Сейсмічність України не є високою, з причини того ж таки базальтового щита. Але до неї можуть надходити сейсмічні хвилі з боку Карпат, де приблизно під містом Брашшо в Румунії міститься центр сейсмічної активності. Як у Рівному сейсмічність не буває вище 5 балів за шкалою Ріхтера, то у Хмельницькому сягає й 7 балів. Але, на карстових розломах ґрунт буває найбільш нестійкий. Тепер на РАЕС та ХАЕС добудовують нові блоки, що мають замістити Чорнобиль.

Атомовий реактор старого типу зі графітовим сповільнювачем нейтронів — прилад точний. А в цьому його головний недолік; його головна небезпека. Досить невеличкого перекосу, що може заклинити керуючі стріжні, які визначають рівень реакції, — і може статися катастрофа, подібна до чорнобильської. Втім, на всякий випадок Москва спорудила поруч із РАЕС — ще військовий полігон. Так, хіба ж і тут ще всього не передбачили? — для атомового ґеноциду, мається на увазі?

Сьогодні, після катастрофи в Чорнобилі, згубність атомової війни стала для тих, хто ще зберіг розум, — очевидною, але не так було з самого початку атомової ери. За цим теж цікаво простежити.