Розділ «Х. КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЇ»

Із грошей, зібраних тоді людьми на допомогу постраждалим, 66 млн. рублей (не теперішніх, “твєрдих”, — 76 коп. = 1 долар США) присвоїла ненажерна Москва та сліди їх незворотньо втрачені у коридорах ще тієї совєцької влади. Колишні чорнобильці отримують таку саму дрібноту, як і всі інші пенсіонери; але — не всі. “Ліквідатори” академічного або цеківського рівня, — отримують і побільше тисячі гривень. Бо, вони ж — бачите, усім «руководілі» («рукамі воділі»).

Таким він був, Чорнобиль, невмирущій зразок і продукт, разом, невмирущої совєцької “дружби народов”.

7. Короткий підсумок: що це було?

Навряд чи є сенс витрачати час на перелік “пятілєток”, “вєлікіх строєк”, Конституцій — сталінських та брєжнєвських. Коротше кажучи, всього того їх «путі в свєтлоє будущєє». Адже, ми пишемо не апологетику, а всього тільки аналітичну історію, отже й слід просто представити кінцевий підсумок діяльності “вєдущєй і направляющєй”, — злочинної КПСС; безпосередньо перед крахом. Та порівняти, за головними параметрами, досягнення СССР — та інших розвинених країн світу; де не були відомі «пятілєткі», та де їх щасливі чи нещасливі люди не знали жодної там “вєдущєй і направляющєій”. Де ніхто не витрачав свого свідомого життя, єдиного та неповторного, на те, щоб отруїти життя мільйонам інших людей.

Визначимо, насамперед, совєцьку соціальну структуру. Що це насправді було, — ідейна та практична протилежність капіталізмові, про який ми більш–менш певно знаємо, що він є цілком побудований на “експлуатаціі чєловєка чєловєком”? Чи то соціалізм, за якого “от каждого по способностям — каждому по труду”? Чи, може, й справжній комунізм, коли “от каждого по способностям — каждому по потрєбностям”? — ну, як у тих демонстранток на площі Лєніна: “Ах, ми жілі прі коммунізьме, только етого нє замєчалі!”

Аби це визначити остаточно, слід звернути увагу, насамперед, на власність, — як було з нею? Націоналізація землі та приватної власності взагалі — призвели до появи так званої «общєнародной собствєнності». Але, ми добре знаємо, що такої не буває, та коли власником є, скажімо, держава, то й власністю народу розпоряджується вона ж. Але, держава, в свою чергу, є абстрактним поняттям, та її хтось персоніфікує; ті, хто є при владі. Скажімо, чиновники державної адміністрації. Але, всі у нас достеменно знають, що бути державним чиновником у нас не міг будь–хто, навіть маючи всі необхідні дані, але… не маючи партійності.

Отже, тут ми приходимо впритул до реальної істини життя, — господарем, єдиним та необмеженим отієї «общєнародной собствєнності», — була партія, КПСС; вона була в цьому суспільстві всім, та це було навіть записано до брєжнєвської Конституції СССР (стаття №6). Без партквитка людина була ніким, одним з багатьох мільйонів трудящих. Побічно існувала декоративна, так звана совєцька влада — “власть Совєтов”, складена з таких саме комуністів та з більш скромними, чисто комунальними компетенціями: дахи, каналізація тощо. Повністю підвладна єдиній владі — партійній.

Партійна іерархія, піраміда, складалася з основи, мільйонів комуністичних “нізов”, очолених “номєнклатурой” — партією в партії, за висловом Дж. Орвелла; щось, як оті СС у гітлерівській НСДАП.

Над номенклатурою вивищувалася її верхівка — ЦК КПСС, — колективний керівний орґан партії, а значить і країни. А вже над ним була влада в останній інстанції, десяток побитих маразмом та безкарністю старців із ЦК, — Політбюро ЦК КПСС; на чолі з біжучим “вождєм” — черговим Ґенеральним секретарем ЦК КПСС.

Все це примушує нас ствердити, що саме номенклатура, якийсь мільйон з десятків мільйонів комуністів та сотен мільйонів звичайного безпартійного населення — й була правлячим класом Совєцького Союзу. Була юридичним розпорядником, а значить — і власником «общєнародной собствєнності».

Між ними та трудящими масами перебувала система одержавлених профспілок, які мали відстоювати інтереси власника, правлячого класу; в жодному разі — не інтереси трудящих.

Отже, типова картина державного капіталізму з жовтими профспілками, де норма експлуатації може бути, в принципі, якою завгодно. Обмежується лише вимогами загальної стабільності суспільства. Включаючи не доведення до соціального вибуху експлуатованих мас. Втім, як вичерпно показав досвід незалежної України під керівництвом того ж самого класу, запас міцності був тоді досить солідний, — мало не десятикратний.

Та, як пригадуєте, ще сам “наш Ільіч” — засновник держави (вкупі з отим А.Ґельфандом, що Парвус) писав із цього приводу, що:

Соціалізм, то є ніщо інше, як державно–капіталістична монополія повернена на користь усього народу є постільки така, що перестала бути капіталістичною монополією.

Не дивно, що з такими поняттями… і не була “повернена”, і не “перестала”; трошки схибив “наш Ільіч”…

Коли будемо порівнювати совєцький рівень життя до інших, не забудемо, що в кінці СССР був потужною індустріальною державою, яка не відставала за виробництвом «чугуна і сталі на душу насєлєнія в странє» від провідних капіталістичних країн світу.

Отже, починаємо; ми з вами десь у часи «пєрєстройкі і гласності», у другій половині восьмидесятих років ХХ сторіччя. Нагадаємо, що Совєцький Союз офіційно припинив своє існування 1991. Подивимось на “наші достіжєнія”.

Середній заробіток в СССР складав тоді 200 рб./міс., у США він становив 1500 дол./міс. Якщо переводити за тодішнім совєцьким офіційним курсом, у 76 коп. = 1 дол. США, це вийде у 5,7 рази м е н ш е. Таким чином, як прийняти за ступінь експлуатації робітника у США — 10%, то для СССР він становитиме, відповідно, десь 85% (!), — от вам і “по труду”…

Переконаний комуніст цьому негайно заперечить, почне відбрехуватися, бо для комуніста відбрехатись від будь–чого, це таке ж необхідне для життя уміння, як для нас дихати: але ж, у нас “проізводітільность труда” набагато нижче. Так, дійсно, нижче, але це знову ж, свідчить про відсталість побудованого вами “самого пєрєдового общєства”. А крім того, низькою вона була там, де використовувався рабський труд, тобто, в сільському господарстві або на “вєлікіх стройках”. Де саме й використовувався рабський труд. А в промисловості — так, теж була нижче, але ж не у шість разів, дурниці. Хай буде навіть і удвічі нижче, все одно — нікуди нам не подітись. Грабували трудящих…

Це — в середньому, але, була й найбільш обділена комуністами верства населення. Правильно здогадалися, саме вона — інтеліґенція. Бо, брехлива комуністична влада завжди люто ненавиділа розум та будь–які його прояви: “ішь, умний виіскался! — я тєбє покажу!!” Для університетської професури різниця в оплаті виходила чи не найбільшою, — десь удесятеро менше.