Розділ «Х. КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЇ»

Більше від того, деякі сьогоднішні комуністи твердять, що Сталін був справжнім батьком народу, а його «дємкі, (демократи, О. Б.) оболґалі». Тобто, залічують до “дємков” і самого Н. С. Хрущова, ґенсека 1954–1964.

Російський спір є такий самий своєрідний та неповторний, як усе інше російське (“особий путь”, що ви хочете). В ньому не марнують часу збираючи арґументи щодо сутності предмету спору. В ньому всі сили повертають на те, щоб наочно довести всім, що ваш опонент — зла людина. А як така — не може бути правою у будь–чому.

Так само й узявся до справи “наш Нікіта Сєргєєвіч” — до шпику кості російська людина. У своєму спорі з мертвим уже три роки Сталіним, він не критикував політику партії як таку, бодай — у минулому. Він зосередився на особі Сталіна, приписуючи все неґативне йому, ба — погана людина, що ви хочете. Але, й тут був досить обережним, демаскуючи, бачите, “культ лічності Сталіна”. Тобто, явище радше вторинне, а не колективні злочини партії проти людства. Так, він засуджував Сталіна, але не так за терор, як за зловживання терором. При ньому, після ХХ з’їзду, почали реабілітувати жертви масового сталінського терору. Коли він зіткнувся з опозицією у власному оточенні, він не відправив нікого під суд, нікого не знищив, так, що ж це може означати? — що він був мирною, гуманною людиною? — далебі. Був проти терору? — та в жодному разі. Бо ҐУЛАҐ та «псіхушкі», — як існували перед 1956, так благополучно існували й потім, поширюючись з року на рік. Не випадково, що в тому ж 1956 була розчавлена совєцькими танками спромога угорського народу хоч якось пом’якшити брутальну сталінську диктатуру у себе. Як він і був проти терору, то проти терору щодо “своіх”. Бо, чи ж не за Хрущова був убитий найманим убивцею КҐБ 1957 Лев Ребет, а 1959 — Степан Бандера? Та, хіба ж тільки вони? — певно, були й інші злочини, не так помітні; або проґавлені. Обставин ми не знаємо, але якщо й не він сам замислив ці ганебні злочини, то все одно, без його дозволу їх би не сталося; отже, — убивця. Так само Сталін колись наказав убити Троцкого.

Адже це він, “наш Нікіта Сєргєєвіч” — був 1937 столичний секретар ВКП(б), так, хіба ж міг бути він сам непричетний до сталінських репресій? Значить допомагав Сталіну у Великому Полюванні, — скільки сил стачило. Та, так успішно, що 1938 був кинутий на найбільш відповідальний для Москви “участок фронта” — на добивання України. А до того, ще й підвищений 1939 до члена Політбюро. А чи може це не він по війні топив у крові Треті Визвольні Змагання? Отже, як бути справедливими, то місце їм обом на шибениці історії, “нашєму Іосіфу Віссаріоновічу” і “нашєму Нікітє Сєргєєвічу”, — тільки поруч.

Не забудемо, що це він, “наш Нікіта Сєргєєвіч”, — передав політичних “злочинців” на свавілля кримінальників, прилюдно заявивши, що в країні більше немає політичних в’язнів. А до того забезпечив розквіт політичних “псіхушєк”. Дарувати йому все це? — в жодному разі! Отже, у череді політичних злочинців, що 74 роки очолювали Третю російську імперію — і він був не останній; міг би стати перед Міжнародним трибуналом.

Як бачимо, його посмертний спір із покійним “вождєм” не був і таким уже принциповим. А значить — не могли бути принциповими й наслідки. Все це влучно прозвали “відлигою”, а відлиги — минають.

Від Сталіна він успадкував складну політичну ситуацію, дещо її спростивши. Але, на відміну від того, стриманого та помірно обережного, він поводив себе назовні, як добрий бик на арені іберійського цирку. З ним не було часу нудьгувати, та в цьому невдовзі пересвідчилися всі. Це він роздавив народне повстання в Угорщині, де відзначився тоді кат Ю. Андропов, посол Москви в Угорщині та (казали) резидент КҐБ у Східній Європі. Він же, Хрущов, побудував стіну в Берліні.

Всього цього йому було замало, та через рік він створив Кубинську кризу, поставивши світ на межу атомової війни, на край атомової прірви. Потім таку ж кризу в Європі відтворить каґебіст Ю. Андропов; того часу якось пронесло, завдяки холодній крові американського президента та керівників НАТО. Чи пронесе утретє? Побачимо.

Справа Б. Сташінського у жовтні 1962 (Федеральний суд у Карлсруе Німеччина) - показала світові обличчя Н. С. Хрущова, як убивці та терориста. Він же, безумовно, першим оцінив користь Москві від міжнародного тероризму, та передав естафету його підготовки та розвитку своєму наступнику Л.І. Брєжнєву. Разом із смертельно небезпечною для одвічно хирлявої економіки СССР ідеєю гонитви у космосі, а значить, від цього не піти, — й убивчої для неї гонитви озброєнь. Гонитва в космосі (після 1957) була виграна США у 1964; гонитва озброєнь — десь на початку 80–их. Їх жартома виграли у вільному світі США й НАТО, та від неї розвалився “союз нєрушімий”, тобто “єдіная і нєдєлімая” — у своєму найбільш злоякісному (досі!) варіанті.

В усе це “наш Нікіта Сєргєєвіч” вніс свій вагомий внесок.

Все повище є очевидним та доведеним, а історія як наука — не любить не підтверджених і довільних припущень. Однак і ці останні є часом конструктивні, поступово обрастаючи доказами та перетворюючись на історичну достовірність. Тому й зазначимо, що понижчі міркування є не більше ніж можливою правдоподібністю або правдоподібною можливістю, та поки нічим доведені бути не можуть; хоч може й не позбавлені певної цікавості.

Отже, пригадаємо, що був і такий видатний політичний злочин ХХ ст., як убивство американського президента Дж. Ф. Кеннеді (1917–1963), та було би неприродним, щоб у ньому не брав участі Совєцький Союз, а значить — і “наш Нікіта Сєргєєвіч”. Бо у нас, не забудемо, — “держава”, це отой, хто сидить у Кремлі. На користь такої участі промовляє ціла низка міркувань.

1. Типово каґебістська техніка ланцюгового злочину: з убивством убивці, убивством убивці убивці і т. д. Вона, яскраво та чітко простежується на так званих “хвилях репресій” 1937–1938. Коли слідом за жертвами ліквідували їх катів. Досконала совєцька кіллерська практика.

2. Поспіх та ретельність, з якими урядові установи США замітали будь–які сліди, які могли привести до розкриття злочину. Адже, їх респект ще до злочинної царської Росії, а поготів до ще більш злочинної совєцької, — є досить відомий; не відмитись.

3. Співпадіння в часі. Убивство Кеннеді послідувало за Кубинською кризою, де Хрущов вимушений був відступити. Досить лише пригадати собі цього кремлівського хряка, який впадав у шаленство з нагоди найменшого протиріччя…

Втім, все це, на превеликий жаль, і наслідки (хоч і як переконливі!) того ж доброго принципу — “Кому від цього добре?” Прямі ж докази, безумовно, — вже давно затерті.

Однак, про “убивство сторіччя” — нижче, в спеціальному доповненні.

В усьому іншому він був типовим сином свого народу та класу. Людиною вольовою та рішучою, але вкрай неосвіченою, катастрофічно самовпевненою, хоч і як же смішно некомпетентною! У ньому, як у справжньому комуністові, бажання скоріше перебудувати світ, — геть затьмарило нормальну людську цікавість; спочатку хоч трошки збагнути, а як же той світ є побудований? Як він працює

А тому його державна діяльність, майже порівну, складалася, як із добрих намірів, так і нашвидкуруч із діяних глупств.

Він, як і всі вони, заперті Сталіним удома, після смерті боса ринув подорожувати (поготів — за державний рахунок). Повертаючися з Індії, де залюбки катався на слонах із квітчаним вінком на шиї, він мимохідь заглянув і до Середньоі Азії, наробивши реформ і там. У вкрай збіднілому, спочатку під Росією, а особливо під совєтами, її господарстві, — почесне місце посідав тоді віслюк; він повсюди змінив (не замінивши, ясна річ) коня та верблюда минулого. Ними, віслюками, перевозили вантажі, ними їздили на невеличкі відстані дорослі та діти. Так було перед Н. С. Хрущовим, бо саме це розповсюдження віслюка й привернуло його увагу.