Розділ «Х. КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЇ»

Особисто мені, як університетському професору, Москва заборгувала в цілому десь мінімально 2 млн. доларів США. А до того — яка ж ще прикрість — і на “проізводітєльность труда” послатись не можна. Бо — роз’яснюю: у покійному СССР (як і живій ще Україні) педагогічні навантаження були (та є!) у 2–2,5 рази більші, ніж у добрих людей по цілому світі.

Але, може в СССР були набагато нижчими ціни на продовольство? — можна було дешевше прожити? Подивимось. В Союзі курячі яйця, по яких “наш Нікіта Сєргєєівіч” уперше став наздоганяти та випереджувати Америку, вартували 1 рб./десяток, у США — 0,7 дол./десяток; майже те саме. Кілограм м’яса в СССР вартував 3–10 рб., а у США — 5 дол., практично те саме. Приблизно однаковою (окрім якості) була й ціна побутової техніки, зокрема — кольорових телевізорів, але, як американець на місячний заробіток міг їх набути аж три, то совецька людина лише 1/2.

Але все це — зверніть увагу, за тієї умови, що дійсно 1 долар = 76 коп. Втім, так було радше на папері, бо реальна ціна 1 долара США — ніколи не опускалася нижче від 5 рб. А тоді й середній заробіток у 200 рб./міс. обертаіться на 40 дол./міс., а це є рівень найбідніших країн світу. В Україні, однак, у 1999 — він ще знизився, сягнувши 38 дол./міс. Видавалося би — той самий нелюдський рівень совєцької експлуатації, але ж — ні! — бо трудами влади комунальні послуги, що при совєтах трималися на рівні 3–5 дол./міс. — було піднято до рівня 18–30 дол./міс. Що й відкинуло переважну більшість українського народу — далеко за межі можливості виживання. Бо ж у нас прожитковий мінімум (тільки по їжі!) складає сьогодні більше 50 дол./міс.

Як бачимо, після 1991 вдалося не тільки не обнизити норму експлуатації трудящих, довести до середньо–цивілізованого рівня, але й істотно підвищити по відношенню до СССР. А це — переконливіше, ніж будь–що інше свідчить про те, що абсолютно нічого принципово не змінилося; у кращий бік — принаймні.

Важливим для будь–якоі країни є житлове питання, подивимось, а як було з цим? “Наш Нікіта Сєргєєвіч”, пам’ятаєте? — обіцяв нам, що “чєрєз 10–12 лєт каждая совєтская сємья…” Не будемо звертати уваги навіть на те, що оці “10–12 лет” треба було весь час відлічувати від біжучого моменту. Бо з цим в СССР було чи не найгірше. Наведемо просту статистику — кількість окремих помешкань на 1000 населення. Маємо: Швеція — 441, Еспанія — 393, США — 380, Канада — 351, Японія — 322; а СССР — шкода, всього лише 119 — втричі менше. Кажуть люди, — рівень Кенії або Уганди.

Середній метраж на душу населення? І з цим, чи не найгірше: США — 36 м. кв.; у Швеціі на зека в тюрмі відводилося 16 м. кв. та сперечалися, а не замало? В СССР — 13 м. кв. на одного. В Кенії та Уганді було дещо ліпше — 15 м. кв.

А, як мені хтось стане правити, що в СССР, мовляв, оплата помешкання та комунальних послуг була нижче, то прийдеться звернути слушну увагу на незаперечну тезу — яке помешкання, така й оплата.

Чимало хизувалися тим, що в Совєцькому Союзі освіта та охорона здоров’я, — були безкоштовні. На це зауважимо, що таке існує, в певному відсотку, в кожній цивілізованій країні, хоч і не в таких масштабах. В цьому зв’язку дуже натискували на державну благодійність, на так звані “фонди общєствєнного потрєблєнія”, хоча хтось там, ще за Брєжнєва ті “фонди” підрахував, та вийшло, що вони складають всього десь 300 рб./рік, — на кожного. Так от, як в СССР наприкінці його існування вони складали 19,7% ВНП (валового національного продукту), то у США — 28,5% ВНП; а отой ВНП був у них — самі розумієте, значно вищий. А тому й соціальне забезпечення перебувало на незмірно вищому рівні. Такі «пєнсіі», як 15 рб./міс. — там не відомі; на відміну від “страни побєдівшєго соціалізма”.

Але, середні цифри — то, часом, зрадлива річ. Бо є ще таке поняття, як «межа бідності» — мінімум, на який тільки–тільки можна проіснувати. Не померти відразу, але й не жити по–людськи. Тоді, на кінець вісьмидесятих вона складала офіційно десь 78 рб./міс., та за нею жило 40 млн. людей. Насправді вона була штучно занижена, а піднявши її до реальноі межі в 130 рб./міс. — ми отримаємо й усі 140 млн. Але, хай буде офіційна. За нею, ще гірше, жила різна кількість людей, в залежності від віддаленості тієї чи іншої московської колонії від центру. Так маємо по Союзу наступний відсоток людей, що через 70 років більшовицького панування — жили за межею (офіційною, заниженою) бідності: Москва і центр — 6,3%, Азербайджан — 33,3%, Україна — 36%, Туркменістан — 36,6%, Казахстан і Киргизія — 37%, Узбекістан — 44,7%, Таджикістан — 58,6%.

Стан України на той час, як ми самі бачили, залишав бажати кращого. Вона займала 2,7% терену СССР, але за обсягом виробництва дорівнювала ФРН. Давала СССР 50% кольорових телевізорів та чверть усього продовольства (сама споживаючи десь 2/5 цієї кількості). Але, за середнім заробітком посідала тільки 11 місце в СССР. При цьому 90% підприємств керувалося з Москви, було її власністю, а з 70 млрд. рб. прибутку в 1988 — 80% забрала Москва. Зате в отруйних місцевостях, де ПДК екологічного бруду у 10–20 разів перевищували норму (теж совєцьку, тобто — не малу) проживало 22% населення України. Все це — не враховуючи Чорнобиля, який експортом електроенерґії приносив Москві річно 2 млрд. доларів.

От, що значило бути колонією Москви.

Чи змінилося щось там із тих пір на краще? — то вже розмірковуйте самі; якщо дійсно змінилося…

Ми систематично користувалися терміном “совєцька влада”, але… Чи розуміли всі та до кінця, — що то є таке? Отже, й спробуємо коротко сформулювати; чим же була совєцька влада в совєцькому суспільстві? Та врешті, чим було це суспільство?

1. Для суспільства був характерний, насамперед, чіткий класовий поділ (так, так, — саме в «бєсклассовом общєствє») на владний клас — номенклатуру КПСС (ст. 6 Конституції) і класи трудящих, — робітників і селян. Добробут колективних власників і виснажлива праця трудящих. Державний капіталізм із помітними ознаками феодалізму (свавілля червоних директорів і червоних поміщиків).

2. Відсутність рівноваги між класами та найбільша в капіталістичному світі норма експлуатаціі (десь до 90% і більше) були мислимі лише за умови абсолютно жовтих профспілок (оті – «пріводниє рємні», “школа коммунізма” і всяке інше).

3. Оскільки взаємовідносини поміж народом та його сталим паразитом — владою — були суто антагоністичні, то влада спиралася тільки й виключно на

силу. Так само, як у царській Росії. А тому непропорційного значення набули так звані “сіловиє міністєрства” на чолі з таємною поліцією — КҐБ.

4. Характерною була централізована, вертикальна структура суспільства, де всі соціальні зв’язки існували та діяли лише зверху вниз.

Поземі зв’язки в народі — не допускалися, справжніх колективів не повинно було бути. Найбільше страхалися того, аби нарід не усвідомив би свої класові інтереси та не об’єднався проти влади.

Зате поземі зв’язки існували на верхах, скріплюючи антинародну совєцьку владу. Це особливо легко та виразно спостерігалося на виниках різних престижних конкурсів і присудженні премій — нагороджували одне одного.