Розділ «БІЛОРУСЬ»

За кілька днів до референдуму відбулися нічні переговори між О. Лукашенком і С. Шарецьким, на яких активну участь брали прем'єр РосІЇ В. Черномирдін і голови обох палат російського парламенту Єгор Строев і Геннадій Селезньов. Головним рішенням було негайне припинення процедури імпічменту. Фактично демократична влада Росії схвалила лукашенківський конституційний переворот і сприяла встановленню авторитаризму. Через два дні, 24 листопада 1996 р., відбувся референдум, на якому президентський проект Конституції підтримали виборці (у референдумі взяли участь 84,14 % білоруських громадян, із них на підтримку президентських ініціатив висловилися 70,45 %). Політичні партії Білорусі зазнали поразки, а разом із ними і білоруська демократія загалом. О. Лукашенко домінуючою стратегією обрав придушення; у свою чергу, законодавцям бракувало опору. Дефіцит ресурсів прирікав їх на підпорядкований статус. Ціна спротиву уявлялася надто високою: він міг призвести до втрати не тільки влади, а й свободи, якщо не життя. Відмова від боротьби проти президента також пояснювалася сподіванням на винагороду у вигляді місць у новому складі парламенту.

Більшість депутатів перейшла на бік президента. Вони прийняли закон про надання результатам референдуму обов'язкового характеру і проголосували за припинення повноважень Верховної Ради. Зі складу лояльних депутатів президент сформував нижню палату (палату представників) нового законодавчого органу. В новоствореній другій палаті парламенту засідають представники адміністрацій областей та міста Мінська, а також призначені президентом сенатори. Тих депутатів, які не підтримали О. Лукашенка, пізніше засудили на сплату великих грошових штрафів за порушення порядку під час мітингів опозиції. Парламент перетворився на машину, що штампує закони.

У Білорусі встановився авторитарний режим, поділ гілок влади скасовано. Президент призначає прем'єр-міністра і членів уряду, може розпустити парламент. Але конституційним переворотом було позбавлено влади не лише законодавчу гілку. В повну залежність від президента потрапила і судова влада. Згідно з Конституцією 1996 р., президент призначає голову і половину членів Конституційного Суду, а також голову і суддів Верховного Суду, генерального прокурора і голову Комітету державного контролю. Ради перетворилися на безсилий придаток президентської вертикалі. Модель О. Лукашенка ґрунтується на принциповій відмові від реального політичного та економічного плюралізму. Значно обмежені права і свободи громадян. Влада диктатора спирається на силові структури і каральні органи: армію, МВС, КДБ, повноваження останніх дуже широкі. Показовим є і таке висловлювання О. Лукашенка: "Свого часу Німеччина піднялася з руїн завдяки дуже жорсткій владі. І не тільки все погане було пов'язане в Німеччині з відомим Адольфом Гітлером... Адже німецький порядок формувався протягом століть... Це те, що відповідає нашому розумінню президентської республіки й ролі в ній президента".

Завдяки успішному поєднанню придушення тиску з популізмом, а також досить ефективному управлінню економікою режиму О. Лукашенка вдалося уникнути масового розчарування у його політиці та виключити будь-які альтернативи. Не маючи стимулів до створення "партії влади", він формував державний апарат на основі персональної лояльності.

Разом із тим білоруський президент постійно перебуває у стані боротьби з "ворогами" народу, насправді з тими, хто так чи інакше становить загрозу його особистій владі. Як колись більшовиками, так нині О. Лукашенком нагнітається ворожість проти найбільш культурної, освіченої, динамічної, соціально і політично активної частини суспільства. Підприємців названо "вошивими блощицями" і "злодюжками". Повсякчасно ображають людей, які розмовляють білоруською. Утисків зазнають всі, кого можна вважати реформаторами у тій чи іншій галузі. Президент взагалі не визнає такого слова, як "реформа". Невід'ємною складовою є репресії. Політичні діячі та журналісти, які свого часу робили спроби виступити проти диктатури О. Лукашенка, безслідно зникли.

Репресії необхідні не тільки для залякування нині активних або потенційних опонентів режиму. За допомогою страху президент намагається змусити ефективно функціонувати існуючу економічну модель, тримати в узді бюрократію, аби вона не діяла автономно від нього. Це "зручно": час від часу демонструвати у наручниках того чи іншого видного керівника, тавруючи його як злодія і шкідника, котрий заважає всім добре жити. Тому населення республіки палко підтримує жорстку лінію "Бацькі".

У Білорусі з 1994 р. відбувається процес, який можна назвати приватизацією держави: швидко створюється невідома у сучасному світі форма власності — президентська. Управління справами президента взяло у своє розпорядження найприбутковішу нерухомість та інші об'єкти господарювання. Прибутки від них йдуть не до державної скарбниці, а до позабюджетних президентських фондів. За даними експертів, кількість грошей у позабюджетних фондах досягає обсягів офіційного державного бюджету країни. Існує тісний союз вузького кола державних чиновників і невеликої групи приватних підприємців, які користуються різними пільгами та привілеями. Проте єдиним верховним розпорядником усього державного майна, яке називається "державна народна власність", є сам президент.

Ретростратегія Олександра Лукашенко

О. Лукашенко здійснює своєрідну ретростратегію: реставровані важливі елементи радянської системи. До них належать: жорстко репресивна політична система, переважаюча роль держави в економіці, обов'язкова селективна ідеологія радянського ґатунку, а також цілеспрямовані методи утиску виявів самостійності у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах. Так, у 2008 р. вирішено відмовитися від 12-річної середньої освіти і повернутися до 11-річної. Прикладом також може бути указ президента Білорусі, виданий у травні 2008 р., який вводить адміністративну відповідальність за проведення несанкціонованих концертів. Відтепер дозвіл на проведення концертів даватимуть створювані художньо-експертні комісії. Відбуватися це буде, як колись в СРСР: ще перед концертом комісія має ознайомитися з репертуаром музикантів і винести вердикт. Вона може прийняти рішення про низький художній рівень колективу, і концерт не відбудеться. Тобто О. Лукашенко відродив художні ради — своєрідну цензуру, що закономірно для його політики. Під знаком всеохоплюючої приватизації державної влади всі сфери життя визначаються прагненням О. Лукашенка забезпечити особисту владу.

Міцність влади залежить від успішності економіки. Ставши президентом, О. Лукашенко виявив, що державна скарбниця порожня, а зовнішній борг перевищує 1 млрд дол. Парламенту було запропоновано антикризову програму, що передбачала:

1) здійснення жорсткої фінансово-кредитної політики;

2) посилення державного регулювання в проведенні економічних і соціальних реформ.

З метою втілення в життя цих настанов була створена вертикаль виконавчої влади, підпорядкована безпосередньо президенту. В Білорусі вдалося зберегти практично весь промисловий потенціал, зокрема військово-промисловий комплекс, провідні заводи і фабрики. У 1994—1995 рр. було зупинено падіння виробництва, і починаючи з 1995 р., його обсяги систематично зростають. До початку XXI ст. був перевищений рівень докризового 1990 р. за обсягами виробництва промислової продукції, споживчих товарів, реальних грошових прибутків населення та іншими показниками. Створена продовольча безпека країни. Пожвавлення економіки призвело до скорочення безробіття. Середня заробітна плата у 2007 р. становила 308 дол. (в Україні — 246 дол.). Успіхи боротьби з корупцією у Білорусі вражаючі. У цій країні найбільший спад рівня злочинності, порівняно з іншими країнами СНД.

В цілому господарство Білорусі здебільшого одержавлене. Разом із тим одним із факторів ринкових трансформацій є відмова від неефективної державної власності шляхом проведення приватизації. Проте її процеси в Білорусі відбувалися вкрай повільно. За перші 10 років незалежності приватизували лише 3190 об'єктів, з яких 80 % належали комунальній власності, що становило 28 % загальної кількості об'єктів, що підлягали приватизації. Головним чином це були магазини. Основні галузі виробництва продовжують бути монополізованими. В аграрному секторі приватна ініціатива взагалі неможлива, не кажучи вже про розпорядження землею. Існує колгоспна система. Оскільки кількість приватних підприємств дуже незначна, населення фактично не бере участі у ринкових відносинах, тобто повністю залежить від державного бюджету. Масова грошова емісія, завдяки якій регулярно виплачується заробітна плата, негативно впливає на валютно-фінансову систему країни.

Всі економічні процеси підконтрольні державі. З 1995 р. О. Лукашенко створив "змішану" економіку з елементами і соціалізму, і ринку. Приватні підприємці існують, проте встановлюються фіксовані ціни, здійснюється пряме втручання у діяльність недержавних фірм. Кількість недержавних підприємств з року в рік скорочується. Уряд неодноразово запроваджував фіскальні правила зі зворотною силою, а потім переслідував підприємців за їх "порушення" у минулому. Загалом приватний бізнес у Білорусі е обмежено можливим, причому лише за умови покровительства з боку чиновників.

Останніми роками відбувається процес придушення дрібного бізнесу. Підраховано, що для створення природного конкурентного середовища у республіці має функціонувати 200— 300 тис. малих підприємств, які б створювали 20—25 % ВВП. На початку нового тисячоліття їх було лише 20 тис. і їх кількість постійно скорочувалася. Частка зайнятих у малому бізнесі становить трохи більше 1 % працездатного населення країни. Відсутність нормальних умов для розвитку малого і середнього бізнесу не сприяє формуванню критичної маси підприємців, яка могла б впливати на прийняття рішень на державному рівні. На найвищому рівні влада у цьому не зацікавлена. На початку січня 2008 р. відбулося кілька масових мітингів підприємців. Вони протестували проти президентського указу, згідно з яким з 1 січня того самого року індивідуальні підприємці можуть наймати не більше трьох працівників і тільки з числа близьких родичів. У протилежному випадку вони зобов'язані зареєструватися як юридичні особи з усіма випливаючими з того податками і бюрократичною тяганиною. Підприємців у їх виступах підтримали лідери білоруської опозиції. Мітинги розганяють ОМОН і МВС, десятки учасників затримують.

Нагальна реструктуризація виробництва у республіці стримується низкою причин, пов'язаних із відсутністю зовнішніх інвестувань і нестачею власних коштів у суб'єктів господарювання. Прямі іноземні інвестиції у білоруську економіку мізерні (не дотягують до 40 дол. на душу населення). А прибуток підприємств безпосередньо залежить від реструктуризації. Проте керівництво не підтримує її, оскільки вона може збільшити рівень безробіття, принаймні тимчасово. Тому республіканська влада не зацікавлена у цьому і надає прямі або опосередковані субсидії та привілеї керівництву підприємств, підтримуючи таким чином рівень зайнятості.

В цілому можна сказати, що в Білорусі відсутні або дуже і дуже слабкі ринкові інститути, не діє закон про банкрутство, немає законодавчих гарантій прав власності, прозорості у законодавстві. Законодавчий вакуум держава компенсує надлишком авторитарних методів у "наведенні порядку" в країні. Пошуки Білоруссю так званого третього шляху призвели до фактичної відмови від економічних реформ. Республіка практично вичерпала ресурси для екстенсивного зростання.

Починаючи з 1994 р. Білорусь продає зброю та військову техніку різним країнам та екстремістським угрупованням. Серед них і ті, стосовно яких запроваджено ембарго ООН на постачання озброєнь: Ірак, Судан, Ангола, палестинські й албанські бойовики. За оцінками європейських експертів, Білорусь — найбільший постачальник зброї для ісламістських терористів на Близькому Сході і Балканах. Продаючи зброю країнам і групам, що воюють, білоруське керівництво істотно дестабілізує ситуацію у світі та протиставляє себе світовому співтовариствові.

Джерелом поставок є озброєння білоруської армії, що мало бути знищене згідно з Договором про скорочення звичайних озброєнь у Європі. Прибутки від продажу зброї лише за 1997— 2000 рр. становили понад 1 млрд. дол. Країна входить до першої десятки світових експортерів озброєнь. Від 2000 р. щорічно експортується зброї на понад півмільярда доларів. Утворені таким чином тіньові прибутки перераховуються на таємні банківські рахунки О. Лукашенка, а також у "спеціальний фонд", яким розпоряджається виключно президент. За посередництвом Білорусі здійснює продаж зброї до країн Азії та Африки Росія. її перепродаж — суттєве доповнення до статей бюджету, що допомогло радикально поліпшити економічну ситуацію в Білорусі.