Розділ «БІЛОРУСЬ»

— Олександр Дубно, голова колгоспу "Прогрес" Гродненського району, голова Ради колгоспів Білорусі;

— В'ячеслав Кебич, голова Ради Міністрів Білорусі;

— Олександр Лукашенко, депутат Верховної Ради Білорусі, директор радгоспу "Городец" Шкловського району, голова парламентської комісії з боротьби з корупцією;

— Василь Новіков, секретар ЦК Партії комуністів Білорусі;

— Зенон Позняк, голова Сейму Білоруського Народного Фронту;

— Станіслав Шушкевич, депутат Верховної Ради Білорусі, колишній голова Верховної Ради Білорусі.

Білоруси "помстилися" світові за свою незалежність і демократію, до яких вони не були готовими, обранням О. Лукашенка — людини, яка втілила усю суперечливість білоруської народної свідомості. Його обрання стало кульмінацією виходу протестної енергії народу, який вже не довіряв ані колишнім номенклатурникам, ані новим бізнесменам. Суспільство мріяло про появу народного месника, який би помстився за людські сльози усім, хто досяг у житті успіху — чи то чиновникам, чи то підприємцям, забрав би у багатих і віддав бідним. Якщо, наприклад, С. Шушкевич пояснював зубожіння населення об'єктивними причинами переходу від однієї соціально-економічної системи до іншої, то О. Лукашенко просто вказав пальцем на винуватців народного страждання і одразу став кумиром мільйонів.

Він адекватно віддзеркалив домінуючі настрої мас. Після краху старої системи переважаюча більшість населення була просякнута настроями патерналізму, соціального утриманства, зрівнялівки, ворожнечі до будь-яких перетворень, тим більше ринкових. Вона ностальгувала і ностальгує за соціалістичним минулим. Це так званий ностальгійний консерватизм. Тому народ і віддав перевагу тому кандидатові, який обіцяв його повернути. Особливо О. Лукашенко наголошував на тому, що він — начебто єдиний депутат ВР БРСР, який голосував проти Біловезьких угод. Насправді це міф, створений ним самим, оскільки з опублікованого протоколу історичного засідання 10 грудня 1991 р. випливає, що О. Лукашенко разом із 26 іншими членами парламенту не брали участі у голосуванні. А єдиний голос "проти" належав депутату В. Тихині.

За будь-якої нагоди О. Лукашенко таврував "злочинців, котрі розвалили велику державу", говорив про неприйнятність для Білорусі досвіду інших країн стосовно ринкових і демократичних перетворень. Натомість звертав увагу на нагальну потребу навести порядок і зміцнити дисципліну".

Чого хотіли найбільше білоруси у 1994 р.? Які найважливіші, на їх думку, завдання мав вирішити майбутній президент? За проведеними соціологічними опитуваннями, пріоритети поставили у такій послідовності:

1) боротьба з корупцією та мафією у структурах влади;

2) боротьба з інфляцією;

3) боротьба з підвищенням цін;

4) наведення порядку в республіці;

5) боротьба з організованою злочинністю;

6) боротьба з безробіттям і збереження робочих місць на державних підприємствах;

7) підтримка нормальних економічних зв'язків із Росією;

8) установлення державного контролю за продуктами харчування і товарами народного споживання.

Лише на 16-му місці стояло питання забезпечення свободи слова і друку.

О. Лукашенко точно спрогнозував співпадання головних вимог виборців і положень власної програми претендента на президентську посаду. Оскільки вхідні бар'єри на білоруському політичному ринку були на той момент дуже низькими, жорстких антикорупційних виступів виявилося достатньо для завоювання підтримки виборців.