Розділ «ТУРКМЕНИСТАН»

Ще у 1992 р. С. Ніязов запропонував російському керівництву обговорити питання про сформування спільних збройних сил двох країн і підписати відповідну угоду. Він наголошував кревну зацікавленість Туркменистану в співробітництві з РФ, оскільки бази для створення власної армії тоді не мав. Гострим був і дефіцит військових національних кадрів: лише 10 % офіцерів — уродженці Туркменистану. Однак ця ідея не була реалізована через складність міжнародно-правового характеру. 12 грудня 1995 р. підписано Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН про "Постійний нейтралітет Туркменистану" (цей день оголошено державним святом). Статус нейтральної держави не дозволяє розміщувати на своїй території військові бази та війська іноземних держав. Тому російські війська з республіки вивели.

Розвиток відносин Туркменистану та Росії не можна назвати простим. З одного боку, Ашгабад не бажає знов опинитися "під каблуком" Москви, а з іншого — сусідство складних із політичного погляду Афганістану та Ірану змушує вбачати в Росії єдину захисницю, якщо події там набудуть бурхливого розвитку, У 1992 р. підписано Договір про дружбу і співробітництво між Туркменістаном та Росією, а також низку документів у сфері політики, економіки, дипломатичних та військових питань. Із жодною іншою з колишніх радянських республік, окрім Туркменистану, Росія не підписала Угод "Про регулювання питань подвійного громадянства" і "Про регулювання процесів переселення і захисту прав переселенців" (1993 р.). Щоправда, у 2003 р. Туркменбаші постановив, щоб усі особи з подвійним туркменсько-російським громадянством визначилися, яке громадянство залишити, тобто подвійне було скасоване.

Російсько-туркменські відносини погіршилися після того, як у червні 1997 р. С. Ніязов в односторонньому порядку ліквідував російсько-туркменське акціонерне товариство "Турк-менросгаз", 45 % якого належали "Газпрому". АТ мало монопольне право на постачання газу в Україну. Потім "Газпром" став витісняти Туркменистан з газових ринків Вірменії та частково України. Поставки газу до Росії поновилися лише після приходу до влади В. Путіна. У 2004 р. С. Ніязова примусили продати Росії на 25 років (до 2028 р.) весь видобуток газу Туркменистану за ціною 100 дол. Україна теж хотіла підписати таку з ним угоду на 25 років без участі РФ, проте їй відмовили: "Як можна підписувати без Росії, адже труба іде через неї. Домовляйтеся з Росією".

Росія має особливий інтерес до Туркменистану через те, що в неї, починаючи з 2007 р., виник дефіцит власного газу, який надалі зростатиме. Ані рівень нинішнього видобутку, ані темпи введення в дію нових родовищ не дозволяють впевнено говорити, що "Газпром" зможе виконувати усі взяті на себе зобов'язання. В компанії більше не залишилося великих родовищ газу. Тому Росія робитиме все, аби зберегти в Туркменистані свій статус-кво. Країна і досі залишається значною мірою в економічній, військовій і політичній орбіті Росії.

Серед інших складних міжнародних проблем — питання визначення статусу і поділу Каспійського моря та його шельфу, на якому сконцентровано значні поклади нафти і газу. Туркменистан дуже турбують регіональні проблеми, особливо війни в Таджикистані та Афганістані. Від стабільності в Афганістані залежала доля газопроводу Туркменистан — Афганістан — Пакистан. Проте тамтешня війна зруйнувала афгано-пакистанський проект С. Ніязова.

Ашгабад брав участь у координації дій у боротьбі проти "ісламсько-демократичних фундаменталістів" в Узбекистані. Гострі проблеми у відносинах з Узбекистаном зумовлені неврегульованістю питання про належність об'єктів водно-господарського призначення, а також розробки нафтогазового родовища Кокдумалак, які розпочалися на території Туркменистану та Узбекистану. Це найбільше родовище в Центральній Азії, розташоване на кордоні двох держав, і на нього претендують обидві сторони.

Найближча Туркменистану за мовою і культурою Туреччина приваблива як країна, котра поки що уникає релігійного екстремізму. Угода про дружбу і співробітництво з цією країною була підписана у грудні 1991 р., і турецький посол першим вручив керівникові держави вірчі грамоти.

У лютому 1992 р. під час перебування С. Ніязова у Тегерані були досягнуті певні домовленості про співробітництво з Іраном і підписаний Меморандум про принципи співробітництва. Особлива зацікавленість обох сторін стосується будівництва нових трубопроводів, а також можливості спільного освоєння нафтових родовищ Каспію.

Значна увага приділяється розвитку відносин із Саудівською Аравією, Кувейтом, Катаром, Об'єднаними Арабськими Еміратами, які Ашгабад розглядає як потенційно велике джерело інвестицій у туркменську економіку. Країни Аравійського півострова — зразок "зони економічного дива" для Туркменистану. У 1992 р. С. Ніязов відвідав Китай, Індію, з якими почали розвивати відносини на міждержавному рівні. У тому самому році були встановлені дипломатичні відносини з Японією.

Після 21 року керівництва країною вночі 21 грудня 2006 р. уві сні в результаті нападу гострої серцевої недостатності, Туркмен баші помер. Він не дожив до 67 року лише один місяць. Одразу після його смерті найближче оточення президента порушило Конституцію. В разі смерті президента передбачалося, що влада тимчасово, до чергових президентських виборів, мала перейти до голови Меджелісу (парламенту) О. Атаєва. Але його було заарештовано за інспірованим звинуваченням без доказів. Наступного дня після смерті С. Ніязова Рада Безпеки призначила Гурбангули Бердимухаммедова виконувачем обов'язків президента. Він працював в уряді С. Ніязова останні 10 років, із них 5 — на посаді віце-прем'єра з питань науки, освіти і охорони здоров'я. За освітою — лікар стоматолог, кандидат медичних наук, був домашнім лікарем Туркменбаші. Є припущення, що він — позашлюбний син президента, оскільки неймовірно на нього схожий.

Президентські вибори 11 лютого 2007 р.

У президентських виборах 11 лютого 2007 р. брали участь шість кандидатів від п'яти областей і столиці — членів єдиної в країні Демократичної партії. Серед них і син С. Ніязова Мурад — колишній слідчий прокуратури, а потім бізнесмен, який міг за ніч програти 12 млн. дол. Проте еліта вирішила, що власник величезних капіталів, котрий постійно живе в Європі, навряд чи захоче працювати президентом. На виборах із показником майже 90 % переміг Г. Бердимухаммедов.

Новий президент, як і попередній, виходець із земляцтва теке. Наявна певна спадковість з методами Туркменбаші: узурпація влади президентом, вільне обходження з Конституцією, етнічні методи кадрової політики, перехід до "керованої демократії" та ін. Вибори — це не механізм демократії, а декоративний атрибут системи правління однієї людини. Прийшовши до влади, новий президент почав здійснювати чистки. Першою жертвою стала людина, яка відіграла провідну роль у тому, щоб Г. Бердимухаммедов прийшов до президентського палацу — начальник служби безпеки президента А. Реджепов був заарештований і ув'язнений на 20 років. Після нього — інші високі посадовці та особи "старого апарату". На їхні місця президент призначає або родичів і земляків зі свого аулу, або тих, у чиїй особистій відданості він не сумнівається, хоча багато хто з них не має професійних знань і досвіду. В країні в цілому після Туркменбаші практично не залишилося кваліфікованих спеціалістів у сфері економічного, промислового і державного управління. Тому в нового президента великою проблемою ? відсутність професійної команди, на яку він міг би покладатися.

У 2007 р. новий президент скасував щоденну присягу вірності країні і президенту, запроваджену його попередником. Г. Бердимухаммедов дозволив промовляти її тільки на початку і наприкінці навчального року, в дні державних свят і під час військової присяги. Подекуди почався демонтаж пам'ятників Туркменбаші. Вирішено відмовитися від традиції влаштовувати пишні концерти під час візитів глави держави до регіонів, а заощаджені кошти запропоновано використовувати для організації молодіжних свят і змагань. Видано указ "Про створення державної комісії із розгляду звернень громадян з питань діяльності правоохоронних органів". Відтепер туркменські громадяни одержали право поскаржитися на силовиків, що при С. Ніязові було неможливо. В день інавгурації нового президента відкрили перше інтернет-кафе, в якому встановлено кілька комп'ютерів. Знов дозволено оперу і цирк, святкування 8 березня і 9 травня.

Новий президент заявив, що своїм першочерговим завданням вважає "підвищення соціального рівня населення, збереження безкоштовного для народу газу, солі, води та електроенергії". Було обіцяно, що в країні не підвищуватимуться ціни на хліб, бензин і житло, поновиться колишня система пенсійного забезпечення (Туркменбаші значно скоротив пенсії, а 100 тис. громадян взагалі їх позбавив). Проте народ бідує, продовжуючи існувати на злиденну заробітну плату.

Школи поступово переводяться з 9-річного на 11-річне навчання, з обов'язковим вивченням не тільки туркменської, а й російської та англійської мов, а вищі навчальні заклади — від 2-річного до 5-річного навчання. Заявлено про перегляд навчальних програм, аби привести їх у відповідність до сучасних вимог. Освіта й охорона здоров'я в Туркменистані безкоштовні.

Все це ознаки лібералізації режиму, проте поступової та обережної. Великим державним чиновникам при Туркменбаші вдалося накопичити значні кошти, проте вони не почувалися у безпеці. Тепер їм диктатура не потрібна, аби зберегти набуте і не боятися за свої життя і свободу, тому вони ладні проголосити перехід до суспільства "рівних можливостей", оскільки одержали кращі стартові переваги над рештою верств населення. Але політична система залишається такою, як і раніше, — централізоване одноосібне правління. Сьогодні Г. Бердимухаммедов — "великий президент Туркменистану", частина ніязівського режиму. Проте він реалістичніший, ніж його попередник, і розуміє, що країні потрібно виходити із самоізоляції.

Після зміни керівництва цей процес розпочався. Про Туркменистан і реформи, що здійснює новий президент, багато пишуть у світових ЗМІ. Адже на велику політичну арену виходить країна з величезними запасами енергоносіїв. Раніше постачання газу з Туркменистану до Європи повністю контролювала Росія. Заяви Г. Бердимухаммедова стосовно збереження політики туркменського нейтралітету і наступності у газових відносинах із РФ, на думку аналітиків, не дають повної впевненості вірити, що новий лідер повністю копіюватиме політику Туркменбаші. Але домовленості з "Газпромом" підтверджені. Крім того, заявки на співробітництво надходять від різних країн. Особливу зацікавленість виявили і США, й Україна.

Після розпаду СРСР Туркменистан змінив вектор розвитку і почав більше відходити від європеїзації, яку певним чином здійснювала радянська влада. Після зміни президентів ймовірно, що більша відкритість економіці полегшить європеїзацію Туркменистану і підвищить роль європеїзованої еліти як лідируючої в суспільстві групи. Традиційну клановість і сепаратизм стримуватимуть силовики, як це було у Туреччині. Курс на модернізацію має реальні мотиви. Високі технології життєво необхідні Туркменистану через його величезні території і малу чисельність населення. Проте опозиціонерам, котрі перебувають за кордоном і звернулися з проханням на дозвіл повернутися, у візах відмовили. Новий президент висловився проти "штучного створення багатопартійної системи". Стабільність — над усе.

Запитання для самоперевірки