Розділ «3.3. Класифікація та характеристика інвестиційних якостей основних цінних паперів»

Ощадні сертифікати — одні з перших інструментів українського фондового ринку. На сьогодні вони практично не відрізняються від депозитів, методику яких і практикують банки. Причиною їхнього незначного поширення на ринку є відсутність такої важливої якості, як ліквідність.

Оцінка інвестиційної привабливості ощадних сертифікатів здійснюється за такими параметрами: надійність банків-емітентів; характер обороту на фондовому ринку; умови емісії. Оцінки за другим і третім параметрами аналогічні до тих, що використовуються при оцінці облігацій. За оцінки інвестиційної привабливості банку-емітента використовуються як загальні (фінансова стійкість, рентабельність активів та ін.), так і спеціальні показники (коефіцієнт Кука, зведений коефіцієнт банківського ризику тощо).

У закордонній практиці оцінка надійності банку здійснюється за системою CAMEL, що є абревіатурою з початкових букв назв таких показників: С — достатність капіталу банку; А — якісна структура активів; М — якість чи ефективність управління; Б — рівень рентабельності чи прибутковості; L — рівень ліквідності. За результатами цієї оцінки надійність банку характеризується якісними параметрами: "добра", "задовільна", "достатня", "критична" або "незадовільна". На відміну від України, в закордонній практиці рейтингова система оцінки банків не застосовується.

Іншим поширеним фінансовим інструментом для продажу і перепродажу є вексель. Вексель — це цінний папір, що засвідчує незабезпечене зобов'язання сплатити в зазначений термін борг, який може бути погашений самим боржником (простий вексель) або боржником чи іншою особою (переказний вексель). Нині вексельний оборот регулюється міжнародним законодавством та "Законом про вексельний обіг". Виділяють векселі двох типів: комерційні, забезпечені товарним покриттям, які враховуються комерційними банками, і банківські — дружні (бронзові), що не мають товарного покриття, або фінансові векселі, що купуються банками. Крім того, існують державні векселі терміном на 3, 6 і 12 місяців, що не містять процентних купонів і реалізуються зі знижкою з номіналу, а викуповуються за повною номінальною вартістю.

Законодавством України не введені обмеження на придбання цінних паперів іноземними інвесторами. Ці обмеження можуть бути встановлені окремими емітентами під час випуску цінних паперів, що відображається в протоколах рішень засновників акціонерних товариств. Цінні папери можуть бути оплачені в іноземній валюті, якщо це передбачено умовами їхнього випуску. Відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" центральні і місцеві органи влади мають право випускати два типи цінних паперів: облігації внутрішньої позики і казначейські зобов'язання.

Фондовий ринок України перебуває на початковому етапі свого розвитку, тому на ньому представлене досить обмежене коло фондових інструментів, що існують у світовій практиці. З позицій інвестора, на нашу думку, нині серед фінансових інвестицій найбільший інтерес становлять такі цінні папери: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик та підприємств; набагато менший сектор ринку цінних паперів належить похідним фінансовим інструментам — ощадним сертифікатам, інвестиційним сертифікатам, казначейським зобов'язанням, векселям, особливе місце займають приватизаційні цінні папери. Опціони, ф'ючерси та варанти більшою мірою використовуються у спекулятивних, а не інвестиційних цілях, будучи одночасно важливим механізмом страхування (хеджування) угод на біржовому ринку.

Основними характеристиками цінних паперів як товару є можливість одержання доходу у вигляді дивідендів, відсотків, дисконту та гарантія обороту цінного папера на готівку шляхом його реалізації на ринку за визначену ціну. Для інвестора визначальними властивостями цінного папера є прибутковість і ліквідність.

В умовах нерозвиненості вторинного ринку перепродати цінний папір важко. Невеликі обсяги угод не дають змоги знаходити інформацію, достатню для оцінки ліквідності цінних паперів, тому однією з цілей дослідження є побудова кількісної моделі оцінки їхньої прибутковості.

На кожному етапі еволюції фондового ринку існувала своя система якісної оцінки представленого на біржі набору фондових цінностей. У період становлення фінансових ринків на перший план закономірно висувався критерій надійності вкладень у фінансові активи. У сучасних умовах пріоритет на організованих ринках залишається за акціями, що завжди були в світовій практиці найменш надійною формою фінансових інвестицій.

З погляду будь-якого інвестора цінні папери потрібно охарактеризувати відповідно до інвестиційних цілей за показниками безпеки, прибутковості і зростання (табл. 3.3), що допоможе кожному типу інвесторів підібрати визначений фондовий інструмент чи їхній набір (портфель) відповідно до своїх інвестиційних цілей.

Розглянемо докладніше такі цінні папери, як варанти й конвертовані облігації.

Варанти й конвертовані цінні папери дають інвесторові право купувати звичайні акції за раніше встановлену ціну. Заради такого привілею інвестори йдуть на деякі поступки: вони погоджуються на нижчий дохід від акцій, які вони купують, і, як правило, погоджуються на менші гарантії на випадок банкрутства.

Фірми вважають такі цінні папери привабливим джерелом коштів, тому що в них нижча вартість капіталу. Крім того, конвертовані цінні папери й варанти є для фірми гнучким фінансовим інструментом, що дає змогу відкладати випуск акцій до більш сприятливого часу. Коли реалізуються варанти, фірма отримує додаткові кошти.

Таблиця 3.3. Характеристика цінних паперів відповідно до інвестиційних цілей

Такі форми фінансування стали популярними й відіграють важливу роль у фінансових рішеннях фірми. Кожна з форм фінансування надає фірмі певні вигоди. Крім того, їх можна успішно використати як "солодку приправу" для компанії, яку намагаються купити, щоб злиття з іншою компанією було більш привабливим.

Варанти, як правило, мають обмежений термін дії, звичайно від 3 до 5 років, хоча деякі варанти випускаються на невизначений час (ці випадки розглядати не будемо).

Варант дає покупцеві облігації або привілейованої акції право вибору купити певну кількість звичайних акцій за попередньо встановленою ціною. Така певна ціна акцій, як правило, на 15—20 % вища, ніж поточна ціна акції. Коли поточна ціна акції 50 грн, то для інвестора це означає: "Якщо ви купите одну облігацію, ми дозволимо вам купити звичайну акцію упродовж певного часу (наприклад, впродовж 3 років) за 600 грн". Якщо ціна акції підвищиться до 700 грн, власник облігації зможе обміняти або скористатися варантом і купити акцію за 600 грн. Результат — чистий прибуток 100 грн на акцію. Природно, інвестори не обмінюють свої варанти на акцію доти, доки їхня ціна не стане вищою, ніж установлена варантом.

Умови такого обміну можуть згодом змінюватися. Іноді фірма через кілька років піднімає встановлену варантом ціну акції. Наприклад, вона повідомляє інвесторам, що вони можуть використати ті самі варанти за 600 грн і впродовж наступних трьох років, однак далі їм необхідно буде платити за акцію вже 650 грн.

Фірми встановлюють, скільки акцій можна купити за один варант. Деякі фірми визначають, що один варант придатний для покупки однієї акції. Інші стверджують, що за один варант можна купити дві акції, і т. д. Взагалі варанти можуть перебувати в обороті самостійно. Це означає, що хоч вони й випускаються для покупця облігації або привілейованої акції, їх можна продавати незалежно, тобто без посилання на те, під які цінні папери їх випустили. Ці варанти продаються окремо на фондовій біржі або безпосередньо між продавцем і покупцем.

Варант цінний тим, що інвестори сподіваються на зростання ціни акції понад установлену ціну її, тобто дістати прибуток, крім того, є надія на приріст доходів фірми в майбутньому, тобто і на зростання дивідендів. Коли дивіденди високі, то пропозиція купувати звичайні акції стає більш привабливою.