Розділ «3.3. Класифікація та характеристика інвестиційних якостей основних цінних паперів»

— андерайтинг — гарантоване інвестиційним банком емітенту розміщення облігацій і одержання визначеної кількості грошового капіталу (банк здобуває всю емісію і продає її інвесторам за більш високим курсом, що включає комісійні);

— публічний метод — вільна пропозиція облігацій на ринку цінних паперів, коли інвестиційний банк бере на себе посередництво, але не купує емісії, а лише від імені корпорації пропонує її інвесторам, одержуючи комісійні;

— пряме чи приватне розміщення облігацій, коли корпорація знаходить покупців, що беруть на себе придбання позики, при цьому, на відміну від перших двох способів, емісія здійснюється без оголошення в пресі і залучення значних груп покупців;

— конкурентні торги, на яких корпорація визначає умови емісії і пропонує інвестиційним банкам придбати облігації, а вони потім перепродають їх на ринку за принципом аукціону, одержуючи комісійні;

— "нова технологія розміщення", коли корпорації не користуються послугами фінансових посередників, а створюють у своїх структурах спеціальні підрозділи і виходять з їх допомогою на ринок цінних паперів, використовуючи власні засоби телекомунікації, що значно заощаджує витрати розміщення;

— розміщення облігацій корпорацій серед іноземних покупців — особлива форма розміщення, що з'явилася останнім часом.

Розглянуті методи реалізації загалом характерні не тільки для США, а і для всіх розвинутих країн Заходу, незважаючи на існуючу специфіку, зумовлену національними розбіжностями функціонування ринку цінних паперів. Динаміка продажу на ринку цінних паперів багато в чому залежить від якості і надійності облігацій, а це визначає умови, що створюються для інвесторів, і диференціює схеми фінансування емітентів. У закордонній практиці розроблено кілька систем оцінки інвестиційних якостей облігацій, але вони не можуть бути використані в Україні.

Інший, поширений у практиці фондового ринку вид цінних паперів, — акції. Акція є фінансовим інструментом (цінний папір), що свідчить про внесення засобів у акціонерне товариство (підприємство) і надає її власнику право одержання частини прибутку у вигляді дивідендів. Акції не мають установленого терміну обороту; є акції іменні і на пред'явника. Розрізняють також акції підприємства, трудового колективу, акціонерного товариства.

Акціонерне товариство, як правило, має дві категорії акцій: прості (звичайні) та привілейовані. Звичайні акції дають їхнім власникам право голосу на зборах акціонерного товариства і право участі в розподілі чистого прибутку після того, як будуть сформовані фінансові резерви та виплачені дивіденди власникам привілейованих акцій. У свою чергу, привілейовані акції не дають права голосу, але приносять своєму власнику постійний прибуток у вигляді фіксованого дивіденду і мають перевагу над простими акціями при розподілі прибутку та ліквідації акціонерного товариства. Привілейовані акції можуть випускатися конвертованими, тобто їхній власник при бажанні може обміняти їх на прості акції чи облігації цього самого емітента. У провідних країнах заходу акції становлять 20—ЗО % загального фінансування та розрізняються за прибутковістю, умовами випуску та придбання. У США звичайні 2/3 акції складають —, а в окремі роки 4/5 – усіх нових емісій акцій. Основні види акцій можна класифікувати за такими критеріями: місце розміщення (національні та міжнародні); форма розпорядження (на пред'явника та іменні); права власника (привілейовані, кумулятивні, не кумулятивні, за участю, конвертовані, викупні, із "плаваючою ставкою", ретрективні, підпорядковані та прості); вигляд (документарна та бездокументарна форми).

Покупка акцій означає для їхнього власника одержання певних прав: права голосу, права на участь у прибутках компанії, переважне право на покупку нових акцій, права при ліквідації акціонерного товариства, права на інспекцію.

Маючи властивості облігацій, привілейовані акції є сполучною ланкою між облігаційною "секцією" портфеля і тією "секцією", де "зберігаються" звичайні акції. Існує такий широкий вибір преференційних акцій, що лише деякі інвестори не володіють ними. Через суперечності в інвестиційних цілях не можна визначити, який конкретно відсоток від усього портфеля повинні складати привілейовані акції.

Власники звичайних акцій є власниками корпорацій та постачальниками її первинного капіталу. Капітал, вкладений в акції, вважають венчурним чи ризиковим, тому що у випадку банкрутства корпорації власники звичайних акцій можуть утратити усі свої інвестиції. Виплата дивідендів за акціями не є контрактним зобов'язанням компанії. Акція має дві ціни: номінальну і ринкову (біржову) — курс, що визначається коливаннями попиту та пропозиції на фондовому ринку.

Комплексна оцінка інвестиційної привабливості акцій здійснюється за такими параметрами: оцінка галузі, в якій діє емітент; оцінка фінансового стану й основних показників господарської діяльності емітента; оцінка характеру обороту акції на фондовому ринку; оцінка умов емісії акції.

Реалізація акцій на ринку цінних паперів відбувається в основному двома способами — через фондову біржу чи позабіржовий оборот. У другому випадку використовується принцип розміщення за типом приватних облігацій за допомогою прямого розміщення, оминаючи біржу. Таким чином, у США, Англії і Канаді продається 7—10 % емісії акцій, а в Західній Європі та Японії до 90—99 % акцій проходить через фондову біржу. При цьому акції старих випусків в повному обсязі реалізуються через фондову біржу*11.

*11: {Жуков Е.Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995. — 224 с.}

У 70—80-ті роки на ринках цінних паперів розвинутих країн як реакція на організаційну зміну їхньої структури з'явилися нові види цінних паперів. Вони мають вторинний, похідний характер щодо діючих на ринку акцій і облігацій, називаються вторинними (похідними), чи дериватами. Загалом до них належать варанти, ф'ючерси, опціони, права.

Фінансові ф'ючерси — стандартні термінові контракти, що укладаються між емітентами (продавцями) та інвесторами (покупцями) з метою купівлі-продажу в майбутньому цінних паперів чи фінансових інструментів за зафіксованою раніше ціною. У більшості випадків такі угоди здійснюються на фондовій біржі і передбачають страхування ризиків. Ними активно користуються різні кредитно-фінансові установи для регулювання своїх активів і пасивів з метою підтримки прибутковості під тиском ринкової кон'юнктури, що змінюється.

Опціон також є терміновим контрактом на цінні папери чи фінансовий інструмент, що одержує покупець опціону з умовою продажу права на проведення тієї чи іншої операції. Ці операції проводяться в основному на фондових біржах, їхня сутність виявляється в обмеженні негативного впливу кон'юнктури на пасиви й активи покупця сумою, виплаченою за контракт.

Варант — цінний папір, що дає власнику право на покупку реальних цінних паперів, призначених для сприяння для перерозподілу діючих капіталів. Тобто варант — це фінансовий інструмент, що дає його власнику право купувати цінні папери за обумовленою ціною протягом визначеного терміну чи безстроково. Як правило, варанти пропонуються у вигляді сертифікатів, визначених пакетів цінних паперів, тому вони вважаються інструментом фінансового інжинірингу і використовуються для одержання інвестицій і фінансування проектів.

Найбільшого поширення у розвинутих країнах останнім часом набув ощадний сертифікаті який є письмовим свідченням комерційного чи ощадного банку про депонування визначеної суми коштів і засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту і відсотків за ним. Сертифікати можуть придбати як юридичні, так і фізичні особи. Проте в розвинутих країнах вони мають досить високу вартість, тому основними покупцями все-таки є корпорації і різні компанії. Останніми роками в США, Японії і країнах Західної Європи набуває поширення оборот депозитних сертифікатів, що реалізуються за допомогою передатних написів. У США вони випускаються вартістю 100 тис. дол. і вище, а в Англії — від 50 до 260 тис. фунтів стерлінгів, реалізуються через фондову біржу або поза нею.