Розділ IX СЕРЕД БОГІВ І ДИЯВОЛІВ ПІДЗЕМНОГО СВІТУ ОСТРОВА ПАСХИ

— Спробуй ще раз, — прошепотів з-за огорожі маленький Атан.

Я постукав ще раз і механічно повторив фразу. Але мені знову відповів тільки вітер.

Мені стало моторошно. Можливо, це якась пастка? А що коли вони знову мене випробовують?

Атан, помітивши мою невпевненість, пошепки попросив постукати ще раз: може, вони заснули там для «доброго щастя». Я розумів, що, чекаючи зустрічі з нами, люди навряд чи будуть так міцно спати, і вже почав боятися невдачі. Може, вони стоять за дверима і чекають, що мій аку-аку їх побачить? Ось щось голосно зашелестіло ліворуч від мене, там, де важке рухливе листя ввібрало в себе сріблясте сяйво місяця, закривши землю суцільним мороком. А чи не сховались всщй у заростях, щоб поглянути, як допоможе мені мій аку-аку? Кілька разів я ніби чув якесь шарудіння всередині, але ніхто не відчиняв. Після шостої спроби я вже хотів іти, коли виразно почув за дверима кроки. Тоді я постукав ще раз:

— Хуане Чарівниче, вставай для «доброго щастя!»

Двері повільно відчинились, і надвір вийшла молода жінка з саморобним каганцем у руках. Я заглянув через її плече: всередині нікого не було, тільки порожні лавки стояли біля невеличкого стола, де я недавно одержав книгу ронго-ронго і «ключ» від печери.

— Вони всі пішли, — сказала жінка. — Мабуть, до печери.

Так ось воно що! Очевидно, мої нові брати подумали, що мій аку-аку поведе нас по їхньому сліду, і ми зустрінемось біля печери.

На щастя, Атан вирішив відразу повернутися до селища і пошукати Андреса. Надворі було місячно, і жінка погасила каганець. Сівши на дерев'яну лавку перед хатиною, вона попросила мене сісти поряд. Я впізнав її — це була Хуанова дружина, молодша сестра бургомістра. Я замилувався красивим профілем, осяяним блідим світлом місяця. В ній не було нічого полінезійського: вона страшенно, нагадувала арабсько-семітську красуню: класичний профіль з тонким, ледь горбатим носом і тонкі туби. Важко було повірити, що ця жінка — корінна жителька острова Пасхи. Однак вона була чистокровна довговуха. У нас на судні зберігалась проба її крові.

Дружина Хуана виявилась розумною жінкою, і розпочати з нею розмову було неважко. Часу ж у нас було досить, — настала перша година ночі, потім друга, а Атан все ще не повертався. З цієї розмови мені пощастило дещо довідатись. Минулої ночі ми згадували про пір'я, і троє остров'ян вирішили, що мені слід мате аку-аку з пір'я. Щоб надати йому якнайбільшої сили, вони пішли до старої Таху-таху, попросили її зарізати курку і з вискубаного пір'я зробити для мене корону. Коли жінка йшла спати кілька годин тому, корона ще лежала на столі, але тепер її там не було. Тому вона думає, що чоловіки з короною чекають мене в печері. Сама жінка не знає, де печера. Їй тільки відомо, що коли чоловік вирушає туди вночі, він завжди йде в північному напрямку. Вона дещо знала про печери й про пов'язані з ними звичаї, але сама ні разу не бачила підземного сховку.

Я зрадів: повідомлення про корону з пір'я пригодиться мені, коли ті троє схочуть влаштувати ще якесь випробування. Тепер я приголомшу їх своєю обізнаністю.

Минула ще година, і коли годинник показував три, з селища, нарешті, причвалав маленький Атан. Йому пощастило знайти Андреса й Хуана в їхньої сестри; Туму теж був з ними. Туму зажадав, щоб справу про передачу мені печери погодили з сестрою, оскільки їй теж належала частина скульптур. Але сестра страшенно розколотилась, дізнавшись, що брати без її згоди передали мені «ключ». Вони пробували її задобрити обіцянкою великих подарунків од мене, та сестра була невблаганна і погрожувала здійняти галас у селищі, коли брати самі віддадуть печеру. Вона не хотіла слухати навіть Атана. Троє чоловіків були у відчаї, особливо Туму, який прийшов, щоб допомогти дійти згоди. Атан сказав, що вони просять вибачити їм і ще трохи почекати.

Ми почекали до чотирьох годин, а тоді я пішов заспокоїти Еда і сина бургомістра, що сиділи в машині. Ми вже вирішили кинути все це і рушили машиною до селища, як раптом за нами почувся стукіт копит.

При місячному світлі ми побачили, що нас чимдуж наздоганяє Хуан Чарівник. Мчав він не з боку селища, а десь з півночі. Порівнявшись з машиною, він попросив їхати слідом за ним. Хуан здавався схвильованим і стомленим.

Ми повернули машину. Хуан їхав спереду, а ми, з вимкненими фарами, за ним. Рухаючись кам'янистим полем уздовж осяяного місяцем берега, ми наближалися до лепрозорію, Я навіть боявся, що там нас можуть почути. Та ось ми досягли купи великих лавових брил, ї Хуан дав знак зупинитися й вийти з машини. Коли я, сонний і закляклий, скочив на землю, з-за каміння з'явилися двоє чоловіків і миттю спинилися біля мене. Не встиг я отямитися, як вони підняли руки і наділи мені на голову корону з пір'я. Хуан Чарівник зліз з коня, прив'язав його до каменя і накинув собі через плече довгу гірлянду з пір'я. Ці прикраси, пояснив він, означають, що я старший брат, а Хуан за чином іде після мене. Потім він попросив мене йти за ним, і ми швидко, як тільки могли, попрямували кам'янистим полем. Ед, Андрес і Туму поспішали за нами. Рудоволосий бургомістрів син залишився стерегти машину.

Корона з пір'я, яку зробила Таху-таху, була точною копією ха 'у теке-теке — головного убора, який колись носили на голові перші мешканці острова Пасхи. Такі корони добре відомі, вони збереглись у деяких музеях світу.

З цим убором на голові я почував себе досить таки безглуздо, ніби хлопчик, що гасав по кам'янистих рівнинах острова Пасхи, граючись при місяці в індійців. Це почуття не покинуло мене й тоді, коли я присів навпочіпки, щоб з'їсти два курячі куприки.

Потім ми відсунули кілька каменів серед залишків вивітреного, потрісканого лавового потоку, і я з короною на голові перший поліз у тісний отвір. Під землею ми опинилися в просторій печері з низькою нерівною стелею. Долівка була вистелена старим сіном. Праворуч містився маленький «вівтар», вкритий очеретяною матою. На ньому лежала велична кам'яна голова, а обабіч неї — два черепи. Один череп був людський, а другий — кам'яний, із дивно витягнутими у трубочку губами, що закінчувались невеличким круглим блюдечком — світильником. Із глибоких очних ямок на світильник дивилися великі очі. Напроти цього страшного тріо, біля другої стіни, лежав ще один білий череп і майстерно виточена кам'яна ступка з вирізьбленим обличчям на верхній частині. Посеред печери, на долівці, містилась невисока кам'яна плита, вкрита зверху сіном і очеретяною матою. Хуан попросив мене сісти на неї і непорушно дивитись в одне місце, як це робив колись його дід. Уздовж стін лежали такі самі плити, заставлені найдивовижнішими фігурами. Крім усіх цих незвичайних скульптур, обабіч тої плити, на якій я сидів, лежало по жовтому очеретяному згортку.

В першу чергу Хуан витягнув модель плоту Кон-Тікі і норвезький настільний прапорець.

— Це твоя кров, — хрипко шепнув він, стискаючи прапорець, — а тут ти можеш дістати іншу силу: тут лежить іпу маенго, — додав він, показуючи на згортки.