Розділ IX СЕРЕД БОГІВ І ДИЯВОЛІВ ПІДЗЕМНОГО СВІТУ ОСТРОВА ПАСХИ

Витягнувши якийсь пакунок, дон Педро таємниче прошепотів, що за «ключ» до печери править кам'яна голова з трьома ямками. Раніше ямки були наповнені смертоносним порошком з кісток предків, але тепер порошок старанно витрусили. Голови можна не боятися. Юнак з похмурим виглядом кивнув головою.

Ця деталь була нам знайома: «ключ» від печери Ата-на теж мав ямки для порошку. Та коли бургомістр вийняв із сумки свою скульптуру, то вона виявилась не вищиреним черепом, а веселою свинячою головою з добродушним рилом, круглими щоками і довгими вухами, точнісінько така, як найхоробріше з «Трьох поросят» у відомій казці, те, що змайструвало собі солом'яну хатку и безпечно танцювало перед самим носом у вовка., Але на відміну від симпатичної свинки з казки ця мала довгі криві ікла і три ямки на кістковий порошок, видовбані рядком на тім'ї.

Бургомістр та його двоюрідний брат поглядали то на нас, то на «ключ». Я намагався бути таким же серйозним, як і вони, та бургомістр, певно, помітив у моїх очах бісики, бо раптом посміхнувся і дружньо поцілував свинку в рило. Ми з капітаном ледве втримались від сміху. Зберігаючи серйозність, я поспішив подякувати за кам'яну голову, капітан узяв коробку, повну інших скульптур, і ми швидко попрямували до дверей. Бургомістр попросив мене покласти «ключ» під ліжко і терпляче чекати; йому треба кілька ночей пекти в земляній печі курчат, щоб усе було гаразд, коли ми підемо до печери.

Проте дні змінялись тижнями, а бургомістр ніяк не міг допекти курчат. І свинячій голові лежати під ліжком було небезпечно. Анетта щоразу залізала туди погрався з татовою «няф-няф». Фігурки з інших печер ми давно перевезли на судно, бо не хотіли тримати їх у наметах: із щілин в каменях часто виповзали скорпіони.

— Сьогодні вночі я мав «добре щастя». І «ключ» лежить під ліжком, — повторяв я, беручи з рук бургомістра таз. — Але тепер я мушу забрати його на корабель: ми скоро від'їжджаємо.

Почувши це, бургомістр заявив, що вже напік багато курчат, і, нарешті, призначив ніч, коли ми підемо до печери. Він дозволив узяти з собою тільки Білла й фотографа.

Після обіду того дня, що ми мали йти до бургомістрової печери, табір відвідало багато остров'ян. Перша група прибула верхи продавати свої традиційні дерев'яні вироби. Почалась жвава торгівля. До мого намету підійшов мовчазний придуркуватий хлопець з шістьма кам'яними фігурками в ганчірці. Камені були вже трохи вивітрені, а один навіть поріс мохом.

— Хто зробив ці речі? — спитав я його.

— Я, — байдуже відповів хлопець.

— Не може бути. Звідки ж тоді мох?

Хлопець мовчав і, здавалось, ледве не плакав. Але потім він признався, що боїться батька: той його вб'є, коли дізнається про фігурки, йому було довірено таємницю входу до печери його діда.

Я дав хлопцеві подарунки для нього й для його батька, і він, сяючи від щастя, пішов додому. Хлопець, безумовно, знав печеру, за якою ніхто не доглядав. Але до нас він більше не приходив.

Різьбарі пробули в таборі до вечора і лише тоді купками почали повертатись до селища. Не встигли піти останні з них, як з пагорба спустився самотній вершник. Він прив'язав коня і зайшов до мого намету. Це був Хуан Чарівник, серйозний і стурбований. Він обняв мене, називаючи братом, почав настійливо застерігати, щоб я не брав каменів, коли хтось принесе їх, бо від цього буде «погане щастя». Ті фігури, що в мене вже є, то добрі камені, але на цьому треба зупинитись. Аку-аку Хуаніа знає все, що робиться в селищі, і повідомить його, — коли я візьму бодай один камінь. Задля нашого братерства я повинен пообіцяти, що виконаю його прохання. Якщо ж я не зроблю цього, то ніколи не побачу його другої печери з іпу маенго. Він подарував мені чудову скульптуру очеретяного човна з двома вітрилами й головою, прикріпленою на носі, яку взяв з другої печери, щоб я завжди про неї пам'ятав. Хуан застерігав мене так щиро, майже плачучи, що я зрозумів: він, напевно, рознюхав щось таке, чого не може мені сказати.

Виклавши своє незвичайне прохання, Хуан вийшов із намету, скочив на коня і зник у темряві.

Невдовзі після цього з селища колією, прокладеною нашим джипом, приїхала верхи молода пара. Це були двоє найскромніших і найтихіших жителів острова: Моїсес Секундо Тукі, один з найкращих наших робітників, і його жінка, Роза Паої, така сама щира й проста людина. Я з ними ніколи не розмовляв про печери, а тому дуже здивувався, коли вони обережно зняли з коня повний мішок і попросили дозволу показати мені десь на самоті, що в ньому є.

Ми зайшли в намет, і вони виставили на моєму ліжку сімнадцять фантастичних кам'яних фігурок. Серед них були найсвоєрідніші з усіх, які тільки мені доводилось бачити на острові. Особливо впадала в очі одна фігурка жінки з великою рибою на мотузці за спиною. Ця скульптура нагадувала типовий сюжет керамічних виробів, знайдених у древніх могилах в пустелях Перу.

Роза сміливо й прямо відповідала на всі мої запитання. Батько її, коротковухий з роду Нгаруті на ім'я Симой, дав ці фігурки, щоб вона виміняла їх у мене на якісь речі. Він дістав їх від свого прадіда, імені якого вона не знає. Скульптури взято з закритої печери в кручі біля Оронго; зветься вона Мата те Паїна, тобто «Око солом'яного бога». В тій же печері зберігає свої скульптури ще одна родина, але після смерті Марти Хаоа їх ніхто не миє.

Мені страшенно хотілось придбати ці скульптури. Та повага до Хуана Чарівника і його застереження, яке не сходило мені з думки, змушувало мене бути обережним. Хто знає, може, він сховався в темряві і стежить за мною? Адже якась загадкова причина змусила його примчати до табору! Але камені мені не хотілось втрачати. Я сказав молодій парі, що мій аку-аку не радить мені зараз купувати ці камені, але згодом, можливо, він передумає. Тому нехай вони добре сховають мішок і прийдуть до мене в день від'їзду.

Мої відвідувачі дуже засмутилися і позирали на мене здивовано, ніби два знаки запитання. Та коли я в знак дружби подарував їм кілька речей, вони заспокоїлись і, сховавши їх разом з скульптурами в мішок, мовчки попрямували до коней.

Я почухав потилицю, намагаючись зрозуміти, що робиться. Та опівночі треба було зустрічатися з бургомістром, тому я погасив лампу і спробував заснути.