Розділ «46. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН СВІТУ»

У країні — понад 1,8 млн.км автомобільних шляхів. Національні автостради з'єднують між собою всі найбільші міста.

У сільських районах застосовується гужовий транспорт. У деяких містах пасажирів і вантажі нарівні з сучасним транспортом перевозять вело- і моторикші. Річковий транспорт не має великого значення. За нерівномірності режиму більшості рік судноплавство розвинуте лише в нижній течії найбільших із них і по великих штучних каналах. Найважливіші морські порти Індії — Мумбаї і Калькутта (3/4 всього зовнішньоторгового вантажообігу), В Індії 11 міжнародних і 140 каботажних портів.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Зовнішньоекономічний оборот 1997 р. — 77 млрд. дол. США; експорт та імпорт становили відповідно 35 і 42 млрд. Індія продає головно сільськогосподарську та промислову сировину, продовольчі й текстильні товари, коштовне каміння і вироби із нього, машини та обладнання, металовироби. Одним із високодохідних напрямів експортної стратегії Індії стали поставки на світовий ринок високоякісних комп'ютерних програм, доходи від продажу яких у 1997 р. перевищили 3 млрд. дол. Найбільші торгові партнери: США, Японія, ФРН, Великобританія. На промислово розвинуті країни Заходу припадає більш як 60 % товарообігу Індії.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. Понад 300 млн.індійців живуть нижче від

офіційної межі бідності (річний дохід на людину—менше ніж 100 дол. США). Рівень життя приблизно 70 млн.осіб відповідає показникові розвинутих капіталістичних країн. За кількістю спеціалістів із вищою освітою Індія посідає одне з перших місць у світі; водночас 50 % дорослого населення залишаються неписьменними. Майже 15 млн.жителів країни — безробітні.

В Індії виходить до 28 тис. газет та інших періодичних видань. Найбільш впливовими інформаційними агентствами є: "Пресс Траст оф Індіа", "Юнайтед Ньюс оф Індіа" та "Індіа Пресе Ейдженс". Найбільший тираж у преси мовами гінді (15 млн.примірників) та англійською (12 млн). Найвідоміші газети мовою гінді — "Нав бхарат тайме" і "Гіндустан"; мовою урду — "Наїдунія" і "Мілан"; англійською мовою — "Таймеоф Індіа", "Індіан експресе", "Гіндустан тайме"; мовою бенталі — "Ананда базар патріка". Популярні англомовні журнали — "Індіа тудей", "Фронтлайн". Всеіндійське радіо ("Акашвані") і всеіндійське телебачення ("Дурдаршан") контролюються урядом.

Географічне положення та основні відомості про країну. Туреччина знаходиться у двох частинах світу — на заході Азії та на крайньому південному сході Європи. Азійська та європейська частини країни переділені Мармуровим морем, протоками Босфор і Дарданелли. Близько 97 % території країни — це півострів Мала Азія. На півночі, заході й півдні країна має широкий вихід до Чорного й Середземного морів. На північному сході Туреччина межує з Грузією, Вірменією та Азербайджаном, на сході — з Іраном, на південному сході — з Іраком і Сирією, на північному заході — з Грецією та Болгарією. Географічне положення країни в цілому сприятливе—її перетинають важливі транспортні магістралі.

Територія — 779,4 тис. км2, із них у Європі — 23,7 тис. км2. В адміністративному відношенні ділиться на 8 белые (белые — район), белые діляться на 70 ілів (іі — провінція), іди діляться на ільге (ilge — уїзд). Населення — 65,7 млн.осіб (2000 p.). Столиця — Анкара (4 млн.жителів з передмістями). Офіційна мова — турецька. Релігія — іслам (сунітського напряму). Грошова одиниця — турецька ліра (1 ліра = 100 курушам).

Туреччина — республіка. Глава держави — президент, якого обирає парламент строком на 7 років. Законодавча влада належить Великим національним зборам Туреччини, які обираються на 5 років. Виконавча влада здійснюється президентом та урядом — Радою міністрів на чолі з прем'єр-міністром.

Політичні партії: Партія доброчесності, Партія Вітчизни, Партія вірного шляху, Демократична ліва партія, Народно-республіканська партія, Партія демократичної Туреччини, Партія великої єдності. Найбільші профспілкові об'єднання: Конфедерація робітників профспілок Туреччини, Конфедерація революційних робітників профспілок.

Природні умови та ресурси. Переважними формами рельєфу Туреччини є гори і плоскогір'я, в основному молоді. Найвищі вони на сході країни, де знаходиться гора Великий Арарат (5165 м). Низовинні ділянки — це невеликі площі здебільшого поблизу морських узбереж на півдні, заході та північному заході.

Клімат Туреччини субтропічний. Для нього характерні доволі значні контрасти температури і зволоження залежно від висоти місцевості над рівнем моря і віддаленості від нього. На узбережжях морів на заході та півдні клімат середземноморського типу із сухим літом і дощовою зимою. На північному сході країни він рівномірно зволожуваний протягом року. У внутрішніх районах клімат континентальний. Середні температури січня на північному узбережжі +5 °С, на південному +10 °С, на внутрішніх плоскогір'ях від Одо —5 °С. Влітку на північному заход і +22, +24 °С, на південному узбережжі +25, +32 °С, у внутрішніх районах +15, +22 °С. На узбережжі поблизу кордону з Грузією випадає до 3000 мм опадів за рік, у внутрішніх районах Анатолійського плоскогір'я — 200—350 мм.

Річки Туреччини належать до басейнів Перської затоки (Індійський океан) — Тигр і Євфрат, Каспійського — Кура, Аракста Чорного — Єшиль-Ірмак, Кизил-Ірмак, Чорух -морів. Річки Туреччини, крім найзволоженіших районів, зазвичай не дуже повноводні, влітку вони сильно міліють, а деякі й пересихають. У внутрішніх районах країни та на її сході багато озер. Найбільші з них — Туд і Ван є солоними.

Ґрунти Туреччини доволі різноманітні. У внутрішніх її районах переважають сірі та світло-бурі ґрунти напівпустель. Туг також поширені каштанові ґрунти сухих степів. У прибережних районах поширені коричневі ґрунти. На крайньому північному сході на узбережжі Чорного моря поблизу грузинського кордону трапляються червоноземи вологих лісів. У сухих степах Вірменського нагір'я є ділянки чорноземних ґрунтів.

Рослинний світ Туреччини також різноманітний. У горах поблизу узбережжя переважає рослинність сухих субтропіків (жорстколисті ліси й чагарники). У підвищених частинах гір їх подекуди заступають хвойні, а у Східнопон-тійських горах — листопадні ліси. Внутрішні райони мають рослинність сухих степів і напівпустель. Вірменське нагір'я вкрите гірськими лісами та гірськими степами. Нині понад третина площі країни — під сільськогосподарськими угіддями.

У тваринному світі переважають представники гірської фауни (дикі барани, безоарові цапи). У лісових масивах трапляються кабани, козулі, благородні олені, шакали, вовки, смугасті гієни, ведмеді. На крайньому південному сході біля кордонів із Сирією водяться газелі та дикі віслюки — онагри. Багато різних птахів. На південному сході періодично масово розмножується сарана.

У Туреччині більше десяти національних парків.

Природно-ресурсний потенціал країни представлений дуже багатими рекреаційними ресурсами майже всього узбережжя. Сприятливі природно-кліматичні умови поєднуються тут із визначними пам'ятками історії та архітектури. На господарський розвиток негативно впливає велика сейсмічність території Туреччини та посушливість її внутрішніх районів. Країна має значні запаси корисних копалин: уранові руди, ртуть, сурма, вольфрам, хроміти тощо. Є родовища вугілля й нафти.

Населення. У Туреччині проживає 71,3 млн.осіб (2003 p.). Середня густота населення 93 особи на 1 км2. Найгустіше заселені Східна Фракія та приморські райони Анатолії (понад 100 осіб на 1 км2), найменше — Центральна і Східна Анатолія (10—15 осіб на 1 км2). У східних і південних районах — значна кількість напівкочівників і кочівників (в основному серед курдів і арабів).

Більш як 90 % населення — турки. Велику етнічну групу складають курди (біля 8 млн. осіб), зосереджені в Турецькому Курдистані на сході країни. Більш як 700 тис. — араби, які живуть у південних і південно-східних районах, на кордоні з Сирією. Проживають черкеси та ін.