Розділ «ГЕОГРАФІЯ МІЖГАЛУЗЕВИХ КОМПЛЕКСІВ»

59. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

АПК — це поєднання на території взаємопов'язаних підприємств, що беруть участь у виробництві, переробці та збуті сільськогосподарської продукції, а також пов'язані з ними обслуговуючі підприємства. Вони покликані забезпечувати потреби населення у продуктах харчування, в окремих видах продукції легкої промисловості (лляні, бавовняні тканини, вовна та вироби з неї, шкіра і шкіряні вироби), деякими медичними препаратами. АЛ К формуються на основі агропромислової інтеграції, яка зближує та поєднує сільськогосподарські й пов'язані з ними переробні, торговельні та інші підприємства. Вона зумовлює диференціацію, спеціалізацію, кооперування й концентрацію агропромислового процесу. Агропромислова інтеграція поділяється на горизонтальну і вертикальну. Горизонтальна інтеграція розвивається переважно в сільському господарстві у процесі виробництва однорідної продукції (молоко, зерно, цукрові буряки тощо). Вертикальна інтеграція поєднує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції.

Агропромислова інтеграція має економічне та соціальне значення. Вона дає змогу ефективно використовувати агровиробничий потенціал території та сприяє підвищенню ефективності виробництва і водночас створює умови для поліпшення соціально-економічної ситуації в сільській місцевості, впливає на розселення і створення сприятливих умов для життя людей.

На основі розвитку агропромислової інтеграції формуються різноманітні форми АПК: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, комбінати, акціонерні товариства, малі підприємства, селянські (фермерські) господарства, науково-виробничі об'єднання, агроторго-вельні фірми тощо.

АПК має складну галузеву структуру. Вона виражає галузевий поділ праці у процесі агропромислового виробництва, дає певну узагальнену характеристику за складом галузей і виробництв. До основних сфер АПК належать:

1) сільське господарство;

2) промисловість, що переробляє сільськогосподарську сировину;

3) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та пов'язаних із ним галузей промисловості;

4) заготівля, транспортування та збут сільськогосподарських продуктів;

5) підготовка кадрів, управління, науково-дослідні та проектні роботи і т. ін.

Кожна зі сфер відіграє певну роль в АПК. Сільське господарство є основою АП К. Воно є сферою матеріального виробництва, призначення якої — виробництво рослинницької й тваринницької продукції з метою одержання продовольства для населення і сировини для промисловості.

Промисловість із переробки сільськогосподарської сировини об'єднує харчову та галузі легкої, що пов'язані з сільським господарством. Харчова промисловість характеризується складною структурою — понад 20 галузей із численними спеціалізованими виробництвами, загальна ознака яких — призначення продукції. Серед галузей легкої до АПК належать лляна, бавовняна, конопле-джутова, вовняна, шовкова.

Виробництво засобів виробництва в АПК Криє в собі виробництво різних сільськогосподарських машин, засобів транспортування, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, мікробіологічних препаратів, тари тощо.

АПК — складне господарське утворення, яке формується під впливом сукупності чинників. Вони поділяються на дві основні групи: природні та соціально-економічні. Серед природних чинників вирізняються земельні, водні, лісові, харчові, фауністичні (мисливські, рибні, медоносні), агрохімічні. Вони найбільше впливають на розвиток сировинної ланки АПК, зокрема на технологію сільськогосподарських робіт, структуру виробничих фондів і капітальних вкладень, стійкість рівня урожайності, затрат праці та засобів на одиницю продукції. Природні чинники визначають природну продуктивність праці в сільському господарстві. Рельєф місцевості зумовлює вибір місця для розміщення тваринницьких ферм і комплексів, переробних підприємств. Орографічні особливості визначають рівень механізації робіт у рослинництві, структуру сільськогосподарських угідь, характер польового та природного кормовиробництва.

Агрокліматичні ресурси — це вид кліматичних ресурсів, що впливають на вирощування сільськогосподарських культур та їхню природну продуктивність (світло-, тепло- й вологозабезпеченість певної території). Це передовсім тривалість дня, кількість годин сонячного світла, сума активних температур, кіл ькість опадів, тривалість вегетаційного періоду.

Особливості рельєфу та кліматичних умов зумовлюють певну структуру і тип грунтового покриву. Це впливає на спеціалізацію сільського господарства та сукупність необхідних заходів щодо його охорони й підвищення родючості. Територіальні відмінності ґрунтового покриву зумовлюють особливості розміщення окремих сільськогосподарських культур і формування зональності в розвиткові АПК (наприклад, функціонування буряко-цукрового подкомплексу).

Соціально-економічні чинники охоплюють: демографічну ситуацію, рівень розвитку соціального і транспортного потенціалу, стан використання економіко-географічного потенціалу.

Найважливішу роль у демографічній ситуації відіграють народонаселення, трудоресурсний потенціал і система розселення. Розвиток і виникнення міст, зростання в них населення зумовлюють прискорений розвиток виробництва і промислової переробки насамперед малотранспортабельних продуктів харчування. Залежно відлюдності міських поселень і характеру системи розселення змінюється їхній вплив на територіальну організацію об'єктів АПК. Для невеликих міст, розміщених за межами міських агломерацій, переробні підприємства є містоутворювальними. Міські агломерації — важливий чинник функціонування спеціалізованих АПК з виробництва мало-транспортабельної продукції.

Потреби у трудових ресурсах визначаються структурою та спеціалізацією сільськогосподарської та переробної ланок АПК. Успішне функціонування переробних підприємств потребує певного мінімуму трудових ресурсів. Трудові ресурси зайняті також в інших ланках АПК. Серед галузей сільського господарства найбільш трудомісткі — вирощування цукрових буряків та овочівництво.

Територіальна організація сільського господарства значною мірою залежить від чисельності сільського населення, його концентрації, статевовікової структури, питомої ваги трудових ресурсів. Більшість сільських поселень виступає ядром формування окремих типів сільськогосподарських підприємств.