Розділ «Самуель Гантінгтон (нар. 1927)»

Захід проти іншого світу

Стосовно інших цивілізацій Захід перебуває нині на вершині своєї могутності. Воєнний конфлікт між західними країнами немислимий, військова могутність Заходу не має рівних. Якщо не рахувати Японії, у Заходу немає економічних суперників. Він лідирує в політичній сфері, у сфері безпеки, а разом з Японією - і у сфері економіки. Світові політичні проблеми й проблеми безпеки ефективно вирішуються під керівництвом США, Великої Британії й Франції, світові економічні проблеми - під керівництвом США, Німеччини і Японії. Всі ці країни мають найтісніші відносини одна з одною, не допускаючи до свого кола країни поменше, майже всі країни незахідного світу. Рішення, прийняті Радою Безпеки ООН або Міжнародним валютним фондом, що віддзеркалюють інтереси Заходу, подаються світовій громадськості як відповідні нагальні потреби світового співтовариства.

...По суті справи Захід використовує міжнародні організації, військову могутність і фінансові ресурси для того, щоб правити світом, затверджуючи свою перевагу, захищаючи західні інтереси й затверджуючи західні політичні й економічні цінності. Так принаймні бачать сьогоднішній світ незахідні країни, і в їхньому погляді є значна частка істини. Розходження в масштабах влади й боротьба за військову, економічну й політичну владу є, таким чином, одним із джерел конфлікту між Заходом та іншими цивілізаціями. Інше джерело конфлікту - розбіжності в культурі, у базових цінностях і віруваннях. B.C. Нейпол стверджував, що західна цивілізація - універсальна й годиться для всіх народів. На поверховому рівні багато чого із західної культури справді просочило інший світ. Але на глибинному рівні західні уявлення й ідеї фундаментально відрізняються від властивих іншим цивілізаціям. В ісламській, конфуціанській, японській, індуїстській, буддистській і православній культурах майже не знаходять відгуку такі західні ідеї, як індивідуалізм, лібералізм, конституціоналізм, права людини, рівність, свобода, верховенство закону, демократія, вільний ринок, відокремлення церкви від держави. Зусилля Заходу, спрямовані на пропаганду цих ідей, найчастіше викликають ворожу реакцію проти "імперіалізму прав людини" і сприяють зміцненню споконвічних цінностей власної культури.

Розколоті країни

Конфуціансько-ісламський блок

Перешкоди, що постають на шляху приєднання незахідних країн до Заходу, варіюють за ступенем глибини й складності. Для країн Латинської Америки й Східної Європи вони не настільки вже й великі. Для православних країн колишнього Радянського Союзу - набагато значніші. Але найсерйозніші перешкоди постають перед мусульманськими, конфуціанськими, індуїстськими й буддистськими народами. Японії вдалося домогтися єдиної у своєму роді позиції асоційованого члена західного світу: в якихось відносинах вона входить до числа західних країн, але, безсумнівно, відрізняється від них за своїми найважливішими вимірами. Ті країни, які з міркувань культури або влади не хочуть або не можуть приєднатися до Заходу, конкурують із ним, нарощуючи власну економічну, військову й політичну могутність. Вони домагаються цього і за рахунок внутрішнього розвитку, і за рахунок співробітництва з іншими незахідними країнами. Найвідоміший приклад такого співробітництва - конфуціансько-ісламський блок, що сформувався як виклик західним інтересам, цінностям і могутності.

Майже всі без винятку західні країни зараз скорочують свої військові арсенали. Росія під керівництвом Єльцина робить те саме. А Китай, Північна Корея й цілий ряд близькосхідних країн істотно нарощують військовий потенціал. Із цією метою вони імпортують зброю із західних і незахідних країн і розвивають власну військову промисловість. У результаті виник феномен, названий Ч. Кроутхеммом феноменом "збройних країн", причому "збройні країни" - це аж ніяк не країни Заходу. Інший результат - переосмислення концепції контролю над озброєннями. Ідея контролю над озброєннями була висунута Заходом. Протягом холодної війни першочерговою метою такого контролю було досягнення стійкої військової рівноваги між Сполученими Штатами та їхніми союзниками, з одного боку, і Радянським Союзом та його союзниками - з іншого. В епоху після холодної війни найперша мета контролю над озброєннями - запобігти нарощуванню незахідними країнами їхнього військового потенціалу, що становить потенційну загрозу західним інтересам. Щоб домогтися цього, Захід використовує міжнародні угоди, економічний тиск, контроль над переміщенням зброї й військових технологій.

Конфлікт між Заходом і конфуціансько-ісламськими державами значною мірою (хоча й не виключно) зосереджений навколо проблем ядерної, хімічної й біологічної зброї, балістичних ракет та інших складних засобів доставлений такої зброї, а також систем керування, спостереження та інших електронних засобів ураження цілей. Захід проголошує принцип нерозповсюдження як загальну й обов'язкову норму, а договори про нерозповсюдження й контроль - як засіб реалізації цієї норми. Передбачено систему різноманітних санкцій проти тих, хто сприяє поширенню сучасних видів зброї, і привілеїв тим, хто дотримується принципу нерозповсюдження. Природно, що основна увага приділяється країнам, які настроєні вороже стосовно Заходу або схильні до цього потенційно.

Зі свого боку незахідні країни відстоюють право здобувати, виробляти й розміщувати будь-яку зброю, яку вони вважають за необхідну для власної безпеки. Вони повною мірою засвоїли істину, висловлену міністром оборони

Індії у відповідь на питання про те, який урок він здобув із війни в Перській затоці: "Не майте справ зі Сполученими Штатами, якщо у вас немає ядерної зброї". Ядерна, хімічна й ракетна зброя розглядається - можливо, помилково - як потенційна противага колосальній перевазі Заходу в галузі звичайних озброєнь. Звичайно, у Китаю вже є ядерна зброя. Пакистан й Індія можуть її розмістити на своїх територіях. Північна Корея, Іран, Ірак, Лівія й Алжир явно намагаються придбати її.

...Між ісламсько-конфуціанськими країнами й Заходом розгортається новий виток гонки озброєнь. На попередньому етапі кожна сторона розробляла й робила зброю з метою домогтися рівноваги або переваги над іншою стороною. Тепер одна сторона розробляє й робить нові види зброї, а інша намагається обмежити й запобігти такому нарощуванню озброєнь, одночасно скорочуючи власний військовий потенціал.

Висновки для заходу

У цій статті аж ніяк не стверджується, що цивілізаційна ідентичність замінить усі інші форми ідентичності, що нації-держави зникнуть, кожна цивілізація стане політично єдиною й цілісною, а конфлікти й боротьба між різними групами всередині цивілізацій припиняться. Я лише висуваю гіпотезу про те, що 1) суперечності між цивілізаціями важливі й реальні; 2) цивілізаційна самосвідомість зростає; 3) конфлікт між цивілізаціями прийде на зміну ідеологічним та іншим формам конфліктів як переважна форма глобального конфлікту; 4) міжнародні відносини, що історично були грою в рамках західної цивілізації, будуть усе більше девестернізуватися й перетворюватися на гру, де незахідні цивілізації стануть виступати не як пасивні об'єкти, а як активні дійові особи; 5) ефективні міжнародні інститути в галузі політики, економіки й безпеки будуть складатися скоріше всередині цивілізацій, ніж між ними; 6) конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, будуть більш часті, затяжні й кровопролитні, ніж конфлікти всередині однієї цивілізації; 7) збройні конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, стануть найбільш імовірним і небезпечним джерелом напруженості, потенційним джерелом світових воєн; 8) головними осями міжнародної політики стануть відносини між Заходом та іншим світом; 9) політичні еліти деяких розколотих незахідних країн намагатимуться включити їх до числа західних, але в більшості випадків їм доведеться зазнати серйозних перешкод; 10) у найближчому майбутньому основним вогнищем конфліктів будуть відносини між Заходом і близькими ісламсько-конфуціанськими країнами.

Це не обґрунтування бажаності конфлікту між цивілізаціями, а можлива картина майбутнього. Але якщо моя гіпотеза переконлива, необхідно задуматися про те, що це означає для західної політики. Тут варто провести

чітке розмежування між короткостроковим зиском й довгостроковим урегулюванням. Якщо виходити з позицій короткострокової вигоди, інтереси Заходу явно вимагають: 1) зміцнення співробітництва та єдності в межах власної цивілізації, насамперед між Європою й Північною Америкою; 2) інтеграції до складу Заходу країн Східної Європи й Латинської Америки, чия культура близька до західної; 3) підтримки й розширення співробітництва з Росією і Японією; 4) запобігання розростанню локальних міжцивілізаційних конфліктів у повномасштабні війни між цивілізаціями; 5) обмеження зростання військової могутності конфуціанських та ісламських країн; в) уповільнення скорочення військової могутності Заходу й збереження його військової переваги в Східній і Південно-Західній Азії; 7) використання конфліктів і розбіжностей між конфуціанськими й ісламськими країнами; 8) підтримки представників інших цивілізацій, що симпатизують західним цінностям й інтересам; 9) зміцнення міжнародних інститутів, що відображають і легітимізують західні інтереси й цінності, і залучення до участі в цих інститутах незахідних країн.

У довгостроковій же перспективі треба орієнтуватися на інші критерії. Західна цивілізація є одночасно й західною, і сучасною. Незахідні цивілізації спробували стати сучасними, не стаючи західними. Але дотепер лише Японії вдалося домогтися в цьому повного успіху. Незахідні цивілізації й надалі не залишать своїх спроб знайти багатство, технологію, кваліфікацію, устаткування, озброєння - все те, що входить до поняття "бути сучасним". Але водночас вони намагатимуться сполучити модернізацію зі своїми традиційними цінностями й культурою. їх економічна й військова могутність зростатиме, відставання від Заходу буде скорочуватися. Захід все більше й більше буде змушений зважати на ці цивілізації, близькі за своєю могутністю, але досить відмінні за своїми цінностями й інтересами. Це потребуватиме підтримання його потенціалу на рівні, що забезпечуватиме захист інтересів Заходу у відносинах з іншими цивілізаціями. Але від Заходу буде потрібне й більш глибоке розуміння фундаментальних релігійних і філософських основ цих цивілізацій. Він повинен буде зрозуміти, як люди цих цивілізацій уявляють собі власні інтереси. Необхідно буде знайти елементи подібності між західною та іншою цивілізаціями. Тому що в доступному для огляду майбутньому не склалося єдиної універсальної цивілізації. Навпаки, світ буде складатися з несхожих одна на одну цивілізацій, і кожна з них буде змушена вчитися співіснувати з усіма іншими.