Розділ «4. ФІЛОСОФІЯ ПРАВОСУДДЯ ЯК ЄДНІСТЬ МНОЖИННОСТІ СМИСЛІВ»

2.3. в окремо визначеному за чисельністю складі (наприклад, якщо виявлено неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, то справа розглядається колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат ВСУ. Судовий склад спільного засідання палат формується головами відповідних палат у рівній кількості. Головує на спільному засіданні почергово голова відповідної палати (ч. 2 ст. 241 КАСУ в редакції Закону № 2953-IV від 06.10.2005).

Якщо в деяких справах передбачено диспозитивну можливість колегіального або одноособового розгляду (вище зазначалася така можливість на розсуд і за згодою обвинуваченого), то в деяких справах такий розгляд є обов’язковим (справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення у разі скасування рішення, постановленого одноособово суддею, розглядаються колегіально)[550].

Попри впорядкованість регламентування одноособового і колегіального судового розгляду, в судовій практиці виникає неоднакове їх застосування. Наприклад, «неоднаковою є також практика формування складу суду для розгляду справ щодо визнання і виконання вироків іноземних судів»[551].

Підсумовуючи перший розділ, можна зробити висновок про те, що рішення щодо підсудності справи в порядку одноособового чи колегіального судового визначається чинним законодавством, зважаючи на складність та категорію справи, а такої її розгляд певною інстанцією.

Порядок вирішення питань, справ і прийняття судових рішень. Вважається, що «судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права»[552].

Згідно з процесуальним законодавством України питання вирішуються, судові рішення приймаються суддею одноособово чи судом при колегіальному розгляді.

Одноособовий розгляд справ - це розгляд справ в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду[553].

Колегіальність створює необхідні умови для всебічного, критичного і повного дослідження матеріалів справи і справедливого її вирішення, підвищує авторитет органів правосуддя і прийнятих ними рішень, вироків, ухвал і постанов[554].

У випадку колегіального вирішення господарської справи чи «питання, що виникають у процесі розгляду справи» відбувається «більшістю голосів суддів» (ст. 4-7 ГПКУ). Подібне положення діє і в адміністративному судочинстві («усі питання, що виникають при судовому розгляді адміністративної справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів» (ч. 1 ст. 25 КАСУ)) чи в суді загальної юрисдикції, зокрема й в Верховному суді України («За наслідками провадження за винятковими обставинами більшістю голосів колегії суддів приймається постанова Верховного Суду України» (ч. 1 ст. 242 КАСУ)).

У деяких випадках при колегіальному розгляді судові рішення приймаються й одноособово, що на практиці може означати їх прийняття меншістю. Так, наприклад, «питання про порушення провадження з перегляду Верховним Судом України постанови чи ухвали Вищого господарського суду України вирішується позитивно при згоді хоча б одного судді на засіданні колегії у складі трьох суддів Судової палати у господарських справах...» (ст. 11117 ГПКУ; курсив - В.Б.).

Як правило, законодавством встановлено, що «жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім» (ст. 4-7 ГПКУ; подібними є положення адміністративного судочинства: «При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім» (ч. 2 ст. 25 КАСУ).

Законом регламентовано дії судді, які не згодні з рішенням більшості. Зокрема, в господарському судочинстві «суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується» (ст.ст. 4-7 ГПКУ). «Суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення» (ч. 3 ст. 25 КАСУ). У конституційному судочинстві «Суддя Конституційного Суду України, який підписав рішення, висновок Конституційного Суду України, має право, незалежно від того, голосував він «за» чи «проти» прийняття рішення або давання висновку, викласти у письмовій формі свою окрему думку у справі у семиденний строк від дня голосування» (ч. 1 §56 Регламенту Конституційного Суду України).

Закон також регламентує повноваження суддів при колегіальному розгляді. Зокрема, «підготовку проектів судових рішень здійснює головуючий колегії суддів або за його дорученням - будь-який суддя цієї колегії» (ст. 4-7 ГПКУ).

Положення щодо складу суду є процесуальними нормами й частиною процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права, зокрема в частині щодо складу суду, може бути підставою для скасування або зміни рішення (господарським процесуальним законом така можливість допускається «лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення»).

Водночас, «порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо: 1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів; 4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу» (ст. 104 ГПКУ).

У адміністративному судочинстві також закріплено положення щодо незмінності складу суду. Зокрема, ст. 26 КАСУ встановлено, що «склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції не змінний» (ч. 1). У разі неможливості продовження розгляду адміністративної справи одним із суддів до розгляду залучається інший суддя. Якщо нового суддю залучено під час судового розгляду, судовий розгляд адміністративної справи починається спочатку (ч. 2).

КАСУ регламентує наслідки відводу (самовідводу) судді. У разі задоволення відводу (самовідводу) комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів (ч. 2 ст. 32 КАСУ). Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду, суд вирішує питання про передачу справи до іншого адміністративного суду в порядку, встановленому статтею 22 цього Кодексу (ч. 3 ст. 32 КАСУ).

Вартим увагу є регламентація окремих та особливих думок суддів. Так, наприклад, згідно з процесуальним правом Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), «кожен суддя, який брав участь у розгляді справи, має право долучити до ухвали Суду або окрему думку - яка співпадає із думкою більшості або особливу - чи просто заяву про незгоду» (ч. 2 ст. Правила 74 Регламенту ЄСПЛ, ч. 2 Правила 88 Регламенту ЄСПЛХ

Підсумовуючи, відзначимо, що регламентація можливості окремих думок (які співпадають чи не співпадають із думкою більшості) відображає факт суперечливості рішень і думок суддів, зокрема їх обґрунтування.

Висновки з даного фрагменту дослідження можна зробити наступні. По-перше, колегіальність чи одноособовість розгляду й вирішення справ є принципами судочинства, які мають процесуальне значення для судового здійснення права. Колегіальність розгляду та вирішення справ зумовлена складністю, категорією справи, а також інстанцією суду, де вона розглядається. Що складнішим є питання справи, або що суспільно значиміші в ній питання вирішуються, й що вищою є судова інстанція, тим більшою є обґрунтованість її колективного розгляду. Колегіальність не лише створює необхідні умови для всебічного, критичного і повного дослідження матеріалів справи і справедливого її вирішення, підвищує авторитет органів правосуддя і прийнятих ними рішень, вироків, ухвал і постанов. Колегіальний розгляд також уможливлює вироблення та застосування різних підходів до застосування матеріального права. Зазначене відображається в окремих думках (які співпадають чи не співпадають із думкою більшості). Колегіальні судові рішення ухвалюються більшістю голосів суддів. Результат такого рішення залежить від уявлень більшості про те, яким має бути рішення, що, наприклад, відповідає закону і є обґрунтованим. Таким чином, умовно кажучи, «справедливість» рішення безпосередньо залежить від того, чи ухвалить його більшість.