Розділ «4. ФІЛОСОФІЯ ПРАВОСУДДЯ ЯК ЄДНІСТЬ МНОЖИННОСТІ СМИСЛІВ»

Уважається, що судочинство, як «особлива форма розв’язання конфліктів і спорів», має «такі переваги: а) судові рішення спираються не на суб’єктивні уявлення його учасників, а на систему права і силу суспільної влади; б) суд як інститут влади та судді як її носії є незалежними і неупередженими у своїх діях і рішеннях, керуючись лише законом і внутрішніми переконаннями; в) судовий розгляд здійснюється на чітко визначених у законі підставах та за юридично формалізованими процедурами оцінки фактичних обставин прийняття рішень; г) постановлені судові рішення є обов’язковими для виконання сторонами конфлікту»[537].

Тому суд обґрунтовано вважається «вирішальною гілкою влад», адже, «розв’язуючи соціальний конфлікт, саме суд ставить крапку в розумінні та застосуванні закону», стаючи «останньою правовою інстанцією, яка визначає правомірність рішень, дій та бездіяльності суб’єктів...»[538]. Саме в судовому спорі формується предмет спору, правові позиції, які сприяють вирішенню справи, відтак врегулюванню конфлікту.

Сутність спору зумовлює сутність судового вирішення. Наприклад, у трудовому праві, «враховуючи особливість поділу колективних трудових конфліктів на спори «права» та спори «інтересів», пропонується розмежовувати акти примирних органів «на рішення та рекомендації». Гарантією ж вирішення колективного трудового спору, пов’язаного із порушенням норми права, є обов’язковість виконання державною виконавчою службою рішення трудового арбітражу»[539].

Проте, за будь-яких умов лише розгляд (на відміну від вирішення) справи як спору не констатує вирішення, відтак здійснення такої ідеї правосуддя.

Аспект одноособовості та колегіальності в прийнятті судового рішення. Постановка проблеми. Суд розглядає справи, приймає рішення одноособово чи колегіально. Чи зумовлює зазначений кількісний критерій судовий процес, його результат? В досліджуваному автором контексті одноособовість і колегіальність має філософсько-правове значення для розгляду справ і прийняття судових рішень. Дослідимо значення та зазначені смисли, обравши предметом дослідження норми процесуального законодавства та судову практику в Україні. Науково-практичне значення проблеми полягає в тому, що її філософсько-правове дослідження уможливлює специфічний погляд на дослідження процесу ухвалення рішення, виконання функцій правосуддя.

Дослідження питань одноособового та колегіального розгляду справ і прийняття судових рішень висвітлено в низці публікацій, присвячених таким питанням, як здійснення правосуддя колегіально як принцип судочинства[540], статус і функції одноособового судді в правовій державі[541], поєднання одноособової і колегіальної форм правосуддя[542] (зокрема правові та соціально-психологічні проблеми такого поєднання[543], а також у контексті підсудності[544]) в кримінальному процесі, в господарському процесі[545], адміністративному судочинстві[546], значення колегіальності в оцінці доказів[547], особливості прийняття рішень складом суду під час колегіального обговорення[548]. У зарубіжній літературі висвітлювалися результати досліджень окремих думок суддів[549].

Водночас у юридичній літературі знайшли фрагментарне відображення аспекти проблем колегіального та одноособового розгляду справ, пов’язані з прийняттям, зокрема, обґрунтуванням судових рішень колегією суддів.

Завдання цього фрагменту дослідження - розкрити правові смисли одноособового та колегіального розгляду справ і прийняття судових рішень, продемонструвати їхнє філософсько-правове значення в контексті наступних питань, запропонувати можливі шляхи вдосконалення їх регламентації.

Уявлення про те, що судове рішення може бути «єдино правильним» емпірично може бути перевірене судовою практикою. Так, у процесі прийняття судових рішень колегіально виникають суперечності, які є предметом одноголосного чи колегіального розгляду й вирішення суддями. Які причини суперечностей у рішеннях? Наскільки вони ґрунтуються на різних уявленнях, оцінках обставин і тлумаченні та застосуванні права? Чи можливе єдино «правильне», «справедливе» рішення? Чи одноголосність рішення утверджує його певність, а «рішення більшості» - суперечливість? Які правові та позаправові чинники впливають на суперечливі рішення? Як може бути вдосконалено регламентацію щодо одноосібного та колективного судового розгляду? На пошук відповідей на поставлені запитання і спрямоване дане дослідження, окремі результати якого представлені далі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Фрагмент цього дослідження складається з двох головних частин: перша розкриває та систематизує положення процесуального права, які регламентують питання одноособового і колегіального судового розгляду; друга частина охоплює дискусійні питання, пов’язані з прийняттям «одноособових» і «колегіальних» судових рішень.

Процесуальне право. Передусім системно узагальнимо правові положення щодо одноособового і колегіального судового розгляду, закріплені в Конституції України та чинному законодавстві України з господарського, кримінального, цивільного, адміністративного та конституційного судочинства, зокрема відповідних кодексах (зокрема, при розгляді справ у Верховному Суді України (ВСУ), Вищому господарському суді України (ВГСУ), Вищому адміністративному суді України (ВАСУ)).

Конституцією України встановлено, що «судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних» (ч. 2 ст. 129). Законодавство України регламентує, що справи в «судах розглядаються суддею одноособово» чи «колегіально» (ст.ст. 4-6 ГПКУ, ст.ст. 23-24 КАС, ст. 17 КПК, ст.ст.18-19 ЦПК). Порядок одноособового чи колегіального розгляду справ визначаються положеннями щодо «складу суду».

В окремих випадках «суд» визначається у кодексах як «суддя [відповідного] суду, який розглядає і вирішує справу одноособово», або як «колегія суддів [відповідного] суду» (п. 3 ч. 1 ст. 3 КАСУ). Встановлюється, що суддя «діє від імені суду» (ч. 1 ст. 17 КПК). Процесуальне законодавство визнає народного засідателя суддею (п. 5 ч. 1 ст. 32 КПК) й визнає, що «суд» діє, наприклад, розглядаючи окремі кримінальні справи, й «у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді» (ч. 3 ст. 17 КПК).

Чисельність складу суду, що розглядає справу, визначається процесуальним законом. Як правило, колегіальним є апеляційний та касаційний розгляд справи. Крім того, колегіальний розгляд у судочинстві може призначатися й залежати від таких критеріїв, як «категорія і складність» справи (ст.ст. 4-6 ГПКУ), зокрема суворість передбаченого кримінальним законом покарання (у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років у суді першої інстанції (якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд), у виді довічного позбавлення волі (закон встановлює розгляд у складі двох суддів і трьох народних засідателів) (чч. 2 та 3 ст. 17 КПК). При цьому «в справах, зазначених у ч. 2 ст. 33-1 КПК України, які за згодою обвинуваченого можуть розглядатися суддею одноособово, суддя повинен з'ясувати у кожного з підсудних, чи погоджується він на розгляд справи суддею одноособово. При незгоді будь-кого з підсудних на розгляд справи суддею одноособово справа розглядається колегіально. Згідно з ч. 2 ст. 283 КПК України заява підсудного про розгляд справи суддею одноособово чи у складі трьох суддів є обов'язковою як для суду, так і самого підсудного» (ч. 2 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 27 грудня 1985 року «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ», зі змінами і доповненнями).

Крім того, колегіальність передбачена при перегляді судових рішень в адміністративних справах у ВСУ за винятковими обставинами (ч. 6 ст. 24 КАСУ).

Колегіальний розгляд справ і прийняття рішень здійснюється: «у складі трьох суддів» або «у складі не менше трьох суддів» (при розгляді будь-якої «залежно від категорії і складності» справи, а також при «перегляді в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів [, що] здійснюється апеляційними господарськими судами» (ст.ст. 4-6 ГПКУ); при розгляді адміністративних справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів (ч. 1 ст. 24 КАСУ); при розгляді адміністративних справ в окружному адміністративному суді, а також за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі їх особливої складності (ч. 2 ст. 24 КАСУ); при перегляді судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 24 КАСУ). Розгляд кримінальних справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів (ч. 4 ст. 17 КПК).

1. «у складі не менше п’яти суддів» (касаційному порядку; ст. 24 КАСУ: ч. 4: перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку; ч. 5: адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції);

2. в іншому складі, зокрема:

2.1. «у складі трьох або більшої непарної кількості суддів» здійснюється перегляд Вищим господарським судом України у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів (ст. 4-6 ГПКУ);

2.2. колегією у складі суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше 5 суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат ВСУ здійснюється перегляд судових рішень в адміністративних справах у ВСУ за винятковими обставинами (ч. 6 ст. 24 КАСУ);