Розділ «4. ФІЛОСОФІЯ ПРАВОСУДДЯ ЯК ЄДНІСТЬ МНОЖИННОСТІ СМИСЛІВ»

Але який ефект захисту прав і свобод на боротьбу зі злочинністю, чи не спричинятиме захист прав і свобод людини зростання злочинності, зокрема в випадку зловживання відповідними юридичними гарантіями захисту прав і свобод?

В літературі висловлено думку про те, що «дотримання прав і свобод людини не може бути засобом, що підвищує ефективність боротьби зі злочинністю; навпаки, це ускладнює таку боротьбу. Тому необхідно шукати баланс між двома цінностями - правами людини і ступенем контролю над злочинністю, тобто знаходити оптимальне співвідношення між публічністю (імперативністю) й диспозитивністю». «...Ідея розширення засад диспозитивності в кримінальному процесі повинна мати розумні межі, про що свідчить досвід інших держав, які пройшли фазу сприйняття прав і свобод окремої людини як категорію, що превалює над інтересами суспільства». «Права і свободи та їх обмеження повинні мати певні розумні межі, бути збалансованими. Система кримінальної юстиції існує для захисту прав не тільки підозрюваних, обвинувачених і підсудних, а й потерпілих і суспільства в цілому»[456].

У цьому зв’язку актуальним є питання відповідності правозахисному смислу правосуддя окремих новел кримінально-правової практики (йдеться не лише про Україну). Для прикладу, розглядається «відповідність угоди про визнання вини міжнародно-правовим стандартам захисту прав людини, зокрема таким стандартам, як право на справедливий судовий розгляд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права), гарантіям презумпції невинуватості, праву не давати свідчення проти себе, праву на захист, на швидкий суд і оскарження судових рішень та іншим положенням міжнародно-правових документів»[457]. Так, на думку одного з дослідників, Європейський суд з прав людини «не відкидає практику застосування угоди про визнання вини, а лише вказує, чи допущено при цьому порушення права особи на справедливий судовий розгляд».

Дослідник обґрунтовано вважає, «що перевага застосування процедури угоди про визнання вини як спрощеної та скороченої процедури розгляду кримінальних справ в основному полягає у заощадженні видатків на здійснення кримінального правосуддя та зменшенні тягаря на систему правосуддя, пов’язаного з повним судовим розглядом кримінальних справ, скороченні строків тримання обвинуваченого і підсудного під вартою під час досудового слідства і судового розгляду справи, швидшому відшкодуванні шкоди, заподіяної потерпілому»[458].

Між тим, висловлюється й протилежна думка. Вважається, що зазначені угоді «неприйнятні для нашої правової системи і не можуть бути запропоновані для втілення у кримінально-процесуальному праві України», оскільки йдеться про «принципові речі», зокрема, з-поміж іншого, встановлення факту - чи винний підсудний і в чому його вина?», що і є предметом угоди[459].

В цьому зв’язку йдеться про суперечливість різних цінностей, смислів, які їх зумовлюють. Так, з одному боку йдеться про правовий захист, зокрема потерпілих і загалом правової системи, правопорядку, а з другого - про ефективність судової, точніше, правоохоронної, системи в протидії злочинності. На нашу думку, ці цінності повинні балансуватися, а, за можливості, перший повинен мати пріоритет, оскільки це відповідає задекларованому концептуальному правозахисному смислу правосуддя.

Додамо, що якісною характеристикою здійснення правозахисного смислу правосуддя можна вважати риси стану, який називається «правовою захищеністю» та «юридичною безпекою». Саме такий стан визначається юридичною метою правозахисної діяльності у вітчизняній теорії права (Т. І. Пашук та ін.)[460].

У цьому зв’язку слід відзначити, що правосуддя, в контексті правозахисного смислу правосуддя, вважається здійсненим у разі, коли забезпечено (ефективний) судовий захист.

В науці та практиці немає єдиного визначення ефективності. Так, залежно від напрямку (змісту) функції у здійсненні правозахисту засоби захисту поділяють на: засоби юридичної відповідальності, засоби відновлення, засоби присікання (припинення) та засоби попередження[461]. При цьому «розрізняють загальносоціальну ефективність засобу захисту та його конкретно-ситуаційну ефективність, оскільки навіть при низькому показнику загальносоціальної ефективності засіб захисту може «спрацювати» у конкретній справі і тим самим виявитись ефективним саме у ній. І навпаки, засіб захисту, який буде матиме високий показник загальносоціальної ефективності, може у конкретній справі виявитись, з певних причин, неефективним. Обидва виділені різновиди ефективності мають вивчатися з урахуванням зазначених її складових: ефективності прогнозованої та ефективності реальної»[462].

При цьому, слід також зазначити, що мета правосуддя в правозахисному смислі - не захист прав як самоціль, а здатність суду «забезпечувати безперешкодне здійснення прав і свобод людини і громадянина»[463]. Порушене право повинно бути відновлене й тому «коли судове рішення, ґрунтоване на законі, не досягає цілі захисту порушеного права, тоді воно не може претендувати на визнання актом правосуддя»[464].

Численні положення позитивного права, зокрема з українського законодавства, теж обґрунтовують виокремлення правозахисного смислу правосуддя як одного з можливих смислів правосуддя та ключового смислу правосуддя в сучасній Україні. При цьому, в найбільш абстрактному розумінні, метою судового захисту є захист, охорону самого права, відображеної в ньому свободи, зокрема людини. Як відзначав, П. Юркевич, «у захисті права передусім беруть участь суддя і суд. Суддя захищає право, тлумачачи його чітку ідею. Це найближчий спосіб охорони права»[465].

Висновки даного фрагменту дослідження узагальнюють такі позиції

1. Численні положення позитивного права, наведені на прикладі українського законодавства, дають підстави стверджувати про обґрунтованість виокремлення правозахисного смислу правосуддя як смислу ідеї правосуддя. Правозахисний смисл правосуддя - загалом один із смислів ідеї правосуддя, зокрема, як вказують результати аналізу позитивного права, й правосуддя в сучасній Україні. Зазначений смисл ідеї правосуддя складає одну з засад філософії правосуддя.

2. Формальним чи процедурним критерієм (реалізації) правозахисного смислу правосуддя є ефективний судовий захист. Останній забезпечує стан «правової захищеності», «юридичної безпеки». Змістовним критерієм здійснення правозахисного смислу правосуддя, який може претендувати вважатися ключовим чи істотним є здійснення права, точніше ідеї права. Зміст ідеї права зумовлений відповідними концепціями права, виробленими зокрема й філософією права.

Змістовне здійснення правозахисного смислу правосуддя доречно продовжити досліджувати в межах відповідного смислу правосуддя -як судового способу здійснення права. Перспективи подальших досліджень полягають й у з’ясуванні та конкретизації правозахисного смислу правосуддя в аспектах об’єктного, суб’єктного та інтерсуб’єктного, а також межах певних видів судочинства.

Зважаючи на змістовну близькість понять правосуддя та справедливість, варто дослідити й смисл правосуддя, зв'язаний зі справедливістю.

4.3. Справедливий смисл (правосуддя як справедливе судочинство)

Вступні зауваги. Справедливість - це філософська, соціально-етична та морально-правова категорія, один з основних принципів права (звідси й розуміння права як «мистецтва добра та справедливості»). Справедливість визначаються головною правовою цінністю, виявляється істотність її утілення й у правосудді[466].

Виявляється й чіткий взаємозв’язок понять смислового поля «суд - право - справедливість» (доведений вже наведеним вище дослідженням етимології слова «правосуддя»).

Традиційно розрізняють три основні різновиди справедливості: